“Крах теорії Раскольникова” – Достоєвський Федір
Роман «Злочин і покарання» можна назвати й філософським, і соціальним, і психологічним. Написаний в 1866 році, він відбиває російське життя другої половини XIX століття, ті часи, коли держава випробовувала потужні зрушення й потрясіння в соціальному плані
Достоєвський у своїй книзі викриває буржуазне суспільство, що породжує всі види зла – не тільки ті, що відразу впадають в око, але й ті пороки, які таяться в безоднях людської підсвідомості
Герой книги – Родіон Розкольників, коли – те колишнім студентом, а тепер живучий у страшній убогості. Положення його безпросвітно, він не харчує ніяких надій на поліпшення свого життя. Але, проте, навіть будучи однієї з жертв жорстокого буржуазного миру, Родіон залишається людиною; розум, схильність до постійного аналізу своїх учинків, любов до ближніх, видатній здатності виділяють його із середовища «маленьких людей».
Однак вічна вбогість, що неможливо перебороти, обстановка, у якій йому доводиться існувати, похмурий, що давить місто, страждання й пороки навколишніх його людей – все це підштовхує Раскольникова до створення якоїсь теорії
Як людина утворений, Родіон розуміє, що зміна своєї власної долі, доль сестри й матері можливо тільки тоді, коли зміниться мир, всі його соціальний пристрій. Звичайно, у той час такі зміни були неможливі, і тому Розкольників, повстаючи проти несправедливої світобудови, намагається домогтися щось поодинці, по виробленій имтеории.
Довгі роздуми про основи несправедливого суспільства приводять його до висновку: все людство можна розділити на два розряди – рядові особистості, які придатні лише на те, щоб зробити на світло собі подібних, і такі генії, як Наполеон або Магомет, які, у силу своєї геніальності, вибраності мають право вирішувати долю людства, жертвуючи сотнями «рядових» життів, не зупиняючись і перед злочинами
Розкольників одержимо ідеєю світового, загального блага. Щоб у світі було менше несправедливості, щоб довести собі, що він не є «твариною тремтячої», Родіон сам стає злочинцем, роблячи вбивство. Своїм діянням він не зробив мир краще – цей жорстокий урок підносить йому життя. Моральні борошна, кошмари збудженої свідомості супроводжують його після вбивства бабусі. Письменник талановито описує стан героя – на підставі описів снів і бачень Раскольникова ми бачимо, що головний герой розуміє: убивши людини, вона, насамперед, убиває свою безсмертну душу
Розкольників вдається у відчай. Він бачить, що зло у вигляді злочину нікому не приносить користь. Його теорія, що він так прагнув перевірити, не приносить результатів, доцільність і виправданість її раптом валить, і Родіон розбитий морально й фізично. У той момент, коли хвороба раз у раз кидає його в безпам’ятство, він вирішується у всім розкритися Сонечке Мармеладовой. Ця дівчина теж переступила моральний закон, теж погубила душу. Саме Сонечке має бути остаточно розвінчати теорію Раскольникова своїм милосердям, жертовністю, покірністю долі. Зміст теорії тепер вислизає від самого Родіона – хіба можна стати надлюдиною, переступаючи через біль і страждання інших?
Спробувавши запровадити в життя свої думки, Родіон переконався, що його теорія неспроможна – неможливо бути Месією – Рятівником і Наполеоном одночасно, не можна з’єднати в одній особі тирана й благодійника миру. Спроба довести, що він здатний бути вище «сірої маси», провалилася. Тепер Родіон бачить, що судження його були помилкові, і покірно приймає покарання за злочин, покарання, що стало для нього довгоочікуваним полегшенням від щиросердечних борошн
Саме в цей момент Родіон Розкольників, відринувши свою антилюдську, антигуманну теорію, відроджується для нового життя
Ми бачимо, що в романі червоною ниткою проходить думка про те, що злочин, навіть зроблене зі шляхетною або гуманною метою, просто неприпустимо в людському соціумі. Теорія, заснована на знищенні всього лише однієї людини заради щастя багатьох, не повинна існувати. Не забувайте, що цим «однією людиною» може стати кожний
