Образ Орфея в поезії Райнера Марії Рильке – Рильке Райнер

(У поезії Райнера Марії Рильке «Орфей, Эвридика, Гермес»)

У поезії двадцятого століття творчість видатного австрійського поета Райнера Марії Рильке займає особливе місце: вона начебто синтезувала в собі різноманітні культурні традиції, але залишилася при цьому самобутній і навіть мала значний вплив на творчість багатьох інших поетів з різних країн. І, на відміну від розмаїтості знань про культурні досягнення й літературних знахідок, багатством тим творчість Рильке не відрізняється. Провідної для нього була тема про місце мистецтва у світі, але її Рильке досліджував різнобічно: звертаючись і до уже наявним у світовій Літературі образам, доповнював їхнім особистим тлумаченням, а також створював власні. У його поезії відображаються досягнення різних видів мистецтва – і музики, і скульптури, і архітектури. Останнє було обумовлено світоглядом поета й робилося свідомо: Рильке вважав, що цілісність будь – якому добутку надає розуміння сутності творчості, однакової для всіх видів мистецтва. Звідси в його віршах надзвичайна виразність і пластичність образів: і зорових, і ритмічних, і музичних, і інших. Отже, природжений талант самого Рильке доповнювався свідомою концепцією, знання якої допомагало пізніше його послідовникам. Хоча б тому з його точкою зору на головний предмет дослідження варто ознайомитися

Можна простежити еволюцію поглядів Рильке на мистецтво. У ранніх добутках поет уважав мистецтво ірраціональним процесом, що народжується незалежно від волі поета й керується інтуїцією. Переживання поетичного відкриття миру були головним мотивом. Пізніше Рильке прагне зрозуміти справжні джерела творчості і його сутність. Підсумком творчих пошуків поета став збагачений його власним розумінням образ Орфея.

В «Сонетах до Орфею», у вірші «Орфей, Эвридика, Гермес» Рильке висловлював власні гуманістичні очікування, що мистецтво може надати цьому миру гармонію, зробить його дійсно людяним. Цикл про Орфее в цього поета – своєрідне поетичне заклинання. Але не тільки це. Коли Рильке писав «Орфей» – він мав на увазі слово «мистецтво». Де мова йде про дії Орфея, можна прочитати між рядками принципи творчості самого Рильке.

Давньогрецькі міфи й легенди подарували миру ображеного поета й співака Орфея, що був здатний зачаровувати своєю творчістю все живе й неживе. Цей образ надихав багатьох художників – письменників, поетів, художників, композиторів і інших

За надзвичайний талант Орфею було дозволено навіть спуститися в Царству Аїда – місце, де живуть тіні померлих, – щоб урятувати загиблу улюблену. Лише одну умову не зумів виконати Орфей: не оглядатися. Але тінь Эвридики рухалася досить безшумно, кроків її не було чутно, і Орфей не витримав… І він собі говорив: «Вони йдуть», говорив це голосно й слухав луну

Так зображував щиросердечний стан свого героя Рильке у вірші «Орфей, Евридика, Гермес». Ту поразку Орфея в дивній спробі перемогти смерть обумовлено іншими причинами, не художніми, швидше недоліком довіри. Значно важливіше, що його талант взагалі одержав такий шанс

Для Рильке легенда про Орфее – символ спроби врятувати мир за допомогою краси. Він бачив у мистецтві єдиний порятунок з безвихідності суєтного й шаленого буденного життя, де люди ненавидять один одного. Образ Орфея – це ще й подолання відчуженості людини

«Орфей – це сила мистецтва, що сприяє перетворенню хаосу в космос – мир причинності й гармонії, форм і образів, справжній «людський мир», – писав про цикл поэзий Рильке Д. Наливайко.

Джерелом натхнення Орфея, на думку поета, були вже земні страсті, які потім завдяки натхненню талантом здобували космічний масштаб. Наприклад, любов до Эвридике й біль від її втрати:

Така улюблена, – це її ліра

Оплакувала за плакальниць всіх,

Що мир на плач суцільної обернувся…

У цьому полягає розходження між звичайною людиною й творчим: відчувати сильні страсті кожний може, але потрібний талант, щоб почуття перейшли границі окремої особистості. Начебто збільшувальна лінза, натхнення поета підсилює їх, надає їм нова якість, збуджує здатність бути почутим. Не почуте не може знайти відгуку в інші душах

З погляду поета, головна трагедія людини – це її самітність. Звичайні люди приречені на нерозуміння. Вони самотні й у своєму житті, і у Всесвіті. Із цієї тези й з’являється ще одне розуміння функції мистецтва: воно є можливістю усвідомити цю самітність і разом з тим є засобом його подолання

Перед талантом Орфея відмінювалися звірі й стихії, хоча передавав їм він власні почуття, і тим самим змінював мир навколо себе. Розуміння поєднувало. Увесь світ плакав над горем Орфея, тому що увесь світ зачаровувався прекрасним, про яке співав Орфей у кращі часи

Отже, Орфей Рильке персоніфікував найголовнішу сутність мистецтва