Тема любові в романі Івана Гончарова «Обломів» – Гончарів Іван

Головною темою роману «Обломів» можна вважати прагнення до ідеалу, досконалості в житті, у душі людини, то прагнення, що відчував сам Гончарів і яке намагався втілити в герої. «З тої самої мінути, коли я почав писати для печатки… у мене був один артистичний ідеал: це – зображення чесної, доброї, симпатичної натури найвищою мірою ідеаліста, все життя що бореться, шукаючої правди, що зустрічає неправду на кожному кроці, що обманюється й, нарешті, що остаточно прохолоджується й упадає в апатію й безсилля від свідомості слабості своєї й чужий, тобто взагалі людської натури».

Суть роману в тім, що бездіяльність може погубити всі кращі почуття людини, роз’їсти його душу, погубити особистість, а праця, прагнення до утворення принесе щастя за умови багатого внутрішнього миру людини. «Обломів» И. А. Гончарова – це роман про людину, що бореться із самим собою. На його шляху постійно виникають перешкоди й труднощі: від сміховинних – устати або не встати з ліжка, життєвих – чи з’їжджати із квартири, до загальнолюдських, філософських – «бути або не бути», іти вперед або залишитися? Цей обломовский питання було для нього глибше «гамлетівського».

Серед випробувань, що випали на частку героя, найбільш важким для нього виявилося випробування любов’ю. «Господи! – викликнув Обломів – Навіщо вона любить мене? Навіщо я люблю її?» Але не тільки Іллю Ілліча обділяє Гончарів цим високим і світлим почуттям. Любов приходить до Ольги й Штольцу, до Гафії Матвіївні, і для кожного це почуття є моральним випробуванням. Основна сюжетна лінія роману – взаємини Обломова й Ольги Іллінською. Бажаючи врятувати свого друга від руйнівної ліні, Штольц знайомить Іллю з Ольгою. Андрій сподівається, що вона поверне Обломова до активної діяльності. І дійсно через якийсь час Ілля Ілліч змінився: «На особі ні сну, ні утоми, ні нудьги», «халата не видать на ньому», «сидить із книгою або пише». У ньому прокидаються сильні почуття, найтонші струни душі оживають, він «лише прокинеться ранком, перший образ в уяві – образ Ольги». Його кохана теж «жила й почувала життя тільки з Обломовым». Однак «любов робилася суворіше, взыскательнее, стала перетворюватися в якийсь обов’язок», і Ілля, у душі якого боролися два початки, доходить висновку, що «любов – це преважка школа життя».

Обломів замислюється про походження почуття Ольги, про подальшу її долю й виносить собі суворий вирок: «Я викрадаю чуже! Я – злодій!» Сумніву народжують поетичний політ душі й думок, що знаходить вихід у дивному листі Обломова до Ольги: «Прощайте, ангел, летіть скоріше, як перелякана пташка летить із гілки, де села помилкою…».

Всепоглинаюча відданість, беззвітна ніжність, втілені в безкорисливій материнській любові, – от ідеал Обломова. Інтуїтивно Ілля розуміє, що в почуттях Ольги він цього не знайде. Але любов – це завжди жертва, а на самопожертву герой Гончарова не здатний. Тому й Ольга не зможе знайти в Обломове того, що шукає в коханій людині: «Я думала, що пожвавлю тебе, що ти можеш ще жити для мене, – а ти вуж давно вмер».

Доля кинула виклик Обломову, він почав бій з обломовщиною в самому собі, але це внутрішнє зіткнення носить у романі трагічний характер. Раніше фізичної смерті наступає духовна загибель героя: «Серце було вбито: там на час затихло життя». Пройдуть роки, і в житті Іллі Ілліча з’явиться інша жінка – Гафія Матвіївна Пшеницына. Обломів полюбив Гафію. Вона не була так гарна, як Ольга

Але простота, доброта її серця, турбота про героя з успіхом замінили красу. Було в ній те, що захоплювало Обломова, – її вмілі руки з надзвичайно гарними ліктями. Удова Пшеницына стала дружиною Іллі Ілліча. Любов між ними була тиха й спокійна, без особливої пристрасті. Це була любов двох зрілих людей, навчених життєвим досвідом. Незабаром у Гафії й Іллі народився хлопчик, що ще більше усталило їх відносини

Спільне життя Ольги й Штольца не несуть у собі трагічне протиріччя, але, однак, залишає в читача почуття туги про щось не свершились. Стан суму, трагічності – такий результат випробування любов’ю, що випадає на частку літературних персонажів з волі Івана Олександровича Гончарова. Причину, видимо, варто шукати в особистому житті письменника, у глибинах його душі

Закоханість Обломова те саме що та щиросердечна бура, що пережив сам автор. Переписка з Єлизаветою Василівною Толстой – джерело сплеску ніжності, добра й шляхетності, виражених у листі Іллі Ілліча Кольге.

И знову слова Гончарова як би взяті зі сторінок роману: «Ні, не можу, не смію любити. Мені – любити? Раптом сказати їй – я люблю!». Здатністю любити Гончарів наділив свого героя, але письменник не дав йому можливість зробити рішучий учинок. Такий учинок, що зробив він сам. Мова йде про кругосвітній вояж, у якому відправився «маркіз де Лінь», як жартівливо називали Івана Олександровича. Проте враження, отримані від подорожі, думки, породжені вдалині від батьківщини, увійшли в роман, додавши йому масштабність, а образу героя – вселюдську цінність