Данко – «кращий із всіх» – Горький Максим

М. Горькийий написсав романтичнийий добуток «Бабаа Изергиль», у якому головнаа героїняя – старимим, навченимим життямям жінкка – розповідаєє легендии про дв сильних особистостей: Ларра й Данко. Гордий, «кращий із всіх» людин, Данко вмер заради людей

В основі розказаною бабою Изергиль легенди древнє сказання про людину, що врятувала людей, що указали їм шлях з непрохідного лісу. Данко мав вольовий характер: герой не хотів рабського життя для свого плем’я й у той же час розумів, що люди не зможуть довгий час жити в глибині лісу, без звичного для них простору, світла. Щиросердечна стійкість, внутрішнє багатство, щира досконалість у біблійних сказаннях втілювалися в зовні гарних людях. Саме так виражалося стародавнє бажання людини про духовну й фізичну красу: «Данко – один з тих людей, молодий красень. Гарні – завжди сміливі». Данко вірить у власні сили, тому не хоче їх витрачати «на думу так тугу». Герой прагне вивести людей з тьми лісу на волю, де багато тепла й світла. Маючи вольовий характер, Данко бере на себе роль лідера, і люди «дружно все пішли за ним – вірили в нього». Герой не боїться труднощів під час нелегкого шляху, але він не врахував слабовілля людей, які незабаром «стали нарікати», тому що не мали стійкість Данко й не мали твердої сили волі

Кульмінаційним епізодом оповідання стала сцена суду над Данко, коли люди, стомлені вагою шляху, голодні, і злі, стали у всім обвинувачувати свого лідера: «Ти – незначна й вредна людина для нас! Ти повів нас і стомив, і за це ти загинеш!» Не вынеся труднощів, люди почали перекладати відповідальність із себе на Данко, бажаючи знайти винного в їхніх нещастях. Герой же, безкорисливо люблячи людей, розуміючи, що без нього всі загинуть, «розірвав руками собі груди й вирвали з її своє серце й високо підняв його над головою». Висвітлюючи темний шлях з непрохідного лісу своїм серцем, Данко вивів людей з тьми, туди, де «сіяло сонце, зітхав степ, блищала трава в брильянтах дощу й золотом блискала ріка». Данко гордо глянув на картину, що відкрилася перед ним, і вмер. Автор називає свого героя гордим сміливцем, що загинув заради людей

Фінальний епізод змушує читача задуматися над моральною стороною вчинку героя: чи даремна була загибель Данко, чи гідні люди такої жертви. Важливий образ обережної людини, що появились в епілозі оповідання, що злякалося чогось і наступили «на горде серце ногою». Письменник характеризує Данко як кращого з людей. Дійсно, основні риси характеру героя – щиросердечна стійкість, сила волі, безкорисливість, прагнення беззавітно служити людям

Данко пожертвував своїм життям не тільки заради тих, кого він вивів з лісу, але й заради себе: він не міг надійти по – іншому, він повинен був допомогти людям. Почуття любові наповнювало серце Данко, було невід’ємною частиною його натури, тому М. Горький називає героя «кращим із всіх».

(2 варіант)

Чому сильні, гарні, сміливі, горді люди із плем’я Данко віддали перевагу загибель у болотах відкритому бою з ворогами? Тому що потрібно було зберегти завіти. Що позбавило їхніх сил? Тужливі думи. Як вони вирішили зберегти й життя, і завіти? Продатися в рабство. Що рухало цими людьми? Страх перед смертю. Саме в цей момент у розповіді з’являється Данко.

Ми знаємо про нього небагато. Данко гарний і сміливий («Гарні – завжди сміливі»), активний («Хто нічого не робить, з тим нічого не станеться»), люди вірили в нього й вибрали ватажком, «тому що в очах його світилося багато сили й живого вогню». Але коли люди стали утомлюватися, замість того, щоб обвинуватити себе, вони обвинуватили Данко в тім, що він, «молод і недосвідчений», «незначний і шкідливий», повів їх кудись і стомив. Тоді вибухнула гроза в прямому й у переносному значенні – люди загрожували Данко смертю, тому, хто один був здатний вивести їх з лісу

– Ви сказали: Веди! – і я повів! – крикнув Данко, стаючи проти них грудьми. – У мені їсти мужність вести, тому – то я повів вас! А ви? Що зробили ви в допомогу собі? Ви тільки йшли й не вміли зберегти сили на шлях більше довгий! Ви тільки йшли, ішли, як череда овець!

Але ці слова роз’ярили їх ще більше.

– Ти вмреш! Ти вмреш! – ревіли вони

Від усе того ж страху перед смертю, від безсилля плем’я втратило людської вигляд, але не вівці, а вовки були перед ним. Обурення Данко розбилося об жалість і любов до людей. Тоді вогонь серця, що відбивався й раніше в його очах, вирвався на волю. Якщо люди вб’ють його, вони загинуть. Коли Данко зрозумів це, тужливі думи опанували й ним, але він зміг перебороти їх.

– Що зроблю я для людей!? – сильніше грому крикнув Данко.

И раптом він розірвав руками собі груди й вирвали з її своє серце й високо підняв його над головою

Його серце, що горить любов’ю до людей, сіяло яскравіше блискавок, яскравіше сонця, і весь ліс замовчав, а тьма розлетілася від цього світла. Всі, зачаровані, побігли за Данко. «І тепер гинули, але гинули без скарг і зліз. А Данко все був спереду, і серце його все палало, палало!» Данко вивів людей з лісу ціною свого життя, на відміну від одноплемінників, воно не побоявся вмерти, тому що їм рухала любов до людей. В останні мінути життя Данко пишався своїм учинком, тим, що багатьох урятував. Люди ж, радісних, повні нових надій і невдячні, «не помітили смерті його», а один з них наступив на горде серце, погасивши його.