Аналіз вірша Мандельштама “З веселим іржанням пасуться табуни…” – Мандельштам О. Э

Творчість відомого російського поета срібного століття Осипа Мандельштама вражає своєю багатоплановістю й глибиною. Його поезія – яскравий приклад воістину найбільшого проникнення в суть речей і подій, доступного деяким геніальним провидцям

Пророчий дарунок поета, здатний проникнути крізь товщу століть, обдивляється панораму людської історії, немов з висоти пташиного польоту. І із цього погляду він здатний помітити те, що не піддається усвідомленню при занадто близькому розгляді

У вірші «З веселим іржанням пасуться табуни» перед нами за допомогою нелогічної асоціації, прозорого натяку і язикової метафори розвертаються паралелі між давно минулими подіями й сучасною історією. Древню Грецію, Рим традиційно прийнято вважати колискою людство

Практично всі поети, так чи інакше, торкалися вічної теми про вічне місто, але в Мандельштама раптом: «римською іржею офарбилися долини» саме ті, де пасуться табуни з веселим іржанням своїм. Немає нічого вічного, як би не бундючилися й не затверджували себе на своїх престолах всіх мастей царьки й божки, всі «несе часу прозора стромовина». І в цьому твердженні лежить глибокий філософський зміст, що нагадує про закони світобудови тим, хто прагне про їх забутися

Імена Осипа Мандельштама й Ганни Ахматової часто ставлять дуже близько не тільки завдяки тому, що вони були сучасниками й одноплемінниками. Між ними дійсно було багато загального. Але тільки Мандельштаму могла спасти на думку настільки геніальна ідея зрівняти відомий ахматовский профіль із самим Цезарем: «Я згадаю Цезаря прекрасні риси – цей профіль жіночний з коварною горбочком». Хто знає, можливо, що вони й правда зустрічалися на вузьких перехрестях світобудови, а може бути вся справа в реинкарнации…

Творчість Пушкіна надихаючи не одне покоління його послідовників, не обійшло стороною й Мандельштама. У розглянутому вірші ясно звучить пушкінський мотив світлого суму: «Так буде в старості сум миючи світла». А далі – зовсім несподіване: «Я в Римі народився, і він до мене повернувся», говорить про оборотність часу, про повторюваність подій, про циклічність історичного шляху. Закінчується вірш доброю посмішкою, подарованої крізь століття й тисячоріччя, що в контексті даного вірша вже не здається чимсь незвичайним: «И місяць Цезаря, мені серпень посміхнувся».