«Хочу оспівати Волю миру…» (вільнолюбна лірика Олександра Пушкіна) – Пушкін Олександр

«…Мінута, і вірші вільно потечуть.» Зверніть увагу – «вільно»! Це ключове слово. Навіть якщо взяти й відокремити звук від змісту, сама мелодія пушкінського вірша буде звучати, як гімн Волі. Прислухайтеся:

Блискуча, напівповітряна,

Смичку чарівному слухняна…

– це не балерина, а чиста Муза вільної поезії «раптом летить, летить як пух від вуст Эола». Серед безлічі тих «невідомих доріжок» – , які досліджував Пушкін у своєму поетичному житті, пізнання Волі у всіх її проявах було магістральним напрямом його творчості. Уже в 1814 голу юний Пушкін у досить жартівливому вірші «До сестри» мимохіть торкається теми волі. Він представляє себе в’язнем, що продовжує жити тільки тому, що мрії дають йому внутрішню волю:

Фантазія, тобою

Однієї я нагороджений,

Тобою принесений

До чарівного Ипокрене,

И в келії я блаженний

Надалі Олександр Сергійович усе більш серйозно буде підходити до цій темі: «По примсі своєї скитаться тут і там, – скаже поет у тридцять сім років, – і перед созданьями мистецтв і вдохновенья тріпотячи радісно в захватах умиленья».

Наприкінці вісімнадцятого – дев’ятнадцятого століть із європейської літератури але усьому світу розлетілася збудлива пошесть романтизму. Юний Пушкін, звичайно ж, не міг пройти повз ці надихаючі ідеї. Романтичні символи волі – постійні супутники його поезії. Неприборкані сили природи викликають захват і бажання посперечатися з ними: море – «вільна стихія», вітер, що жене «хвилі на просторі», «вільні)! океан».

Це пора неприборканого максималізму, особливо в спразі волі для всіх і у всім: у творчості, у любові, у політику, у природі. І щоб якнайшвидше: тут і зараз! Волі суспільної поет чекає, як «коханець молодої мінути вірного свиданья».

Але мудре дорослішання приходить швидко. Посилання, страждання друзів, байдужість народу міняють тональність міркувань поета про волю: «Зберігаєте горде терпенье, – пише Олександр Сергійович у посланні до декабристів, – не пропаде ваша скорботна праця…»

Мудрі слова – «терпенье» і «працю» – тепер коштують поруч із поняттям «воля». І пейзажі в поезії Пушкіна змінюються. Читачеві відкриваються гармонічні картини вічної й безтурботної природи:

Я твій – я проміняв порочний двір Цирцей,

Розкішні бенкети, забави, заблужденья

На мирний шум дібров, па тишу полів,

На ледарство вільну, подругу размышленья.

Ми розуміємо, що прагнення до волі не може скасувати стабільність і вічні цінності. Протягом всього свого життя Олександр Сергійович із завидною сталістю оспівував прекрасне, саме вільне людське почуття – Любов. Ніщо не може обмежити волю Любові. Але й у цьому питанні Пушкін виявило не позбавлений гумору філософський підхід у творі «Кн. Голіциній, посилаючи їй оду “Вільність”»:

Простий вихованець природи,

Так я, буваю, оспівував

Мрію прекрасну волі

И нею сладостно дихався

Але вас я бачу, вам слухаю,

И що ж?., слабка людина!..

Волю втративши навік,

Неволю серцем обожнююся

Повну, нічим не обмежену волю Пушкін все – таки знаходить тільки у творчості:

Інша, краща, потребна мені воля:

Залежати від царя, залежати від народу –

Не всели нам дорівнює? Бог з ними. Нікому

Звіту не давати, собі лише самому…

Аналізуючи віршовані добутки А. С. Пушкіна, я доходжу висновку, що він жодного разу ние помилявся, коли говорив про волю. Поет просто в різний час стояв на різних щаблях сходів, що веде до Щирої Волі. І всі ці щаблі важливі для людини, ні одну з них не можна пропускати:

– До волі повинне прагнути!

– За волю потрібно боротися, тому що вона буває дорожче життя!

– У рідких випадках волею можна пожертвувати, наприклад влюбви.

Але головне, чому вчить поезія Пушкіна, – це пошуку волі усередині себе, творчому пошуку Щирої Волі людської особистості:

– От щастя! От права…