Я хочу бути зрозумілий своєю країною

Твір по добуткам Володимир Маяковського. У великого російського поета XIX століття Н. О. Некрасова є чудові слова: Хто живе без суму й гніву, Той не любить вітчизни своєї. Поет Володимир Маяковський жив з «сумом і гнівом» і жагуче любив свою вітчизну. Мотиви суму, незадоволеності, самітності, невпорядкованості в особистому житті звучать у багатьох його добутках. Страждаючим і самотнім прийшов у російську поезію юний Володимир Маяковський. У віршах молодого поета вражало незвичайний зміст і приголомшуючу поетичну новизну – те, що відлякувало сучасну йому критикові, що не бажав зрозуміти й пояснити цю новизну. Мир не розкриває свої таємниці перед поетом, і він здивовано каже :

Послухайте! Адже якщо зірки запалюються -

значить – це кому-небудь потрібно?

Значить – це необхідно,

щоб щовечора над дахами

загорялася хоч одна зірка?!

Недосконалість життя, різка невідповідність мрії й дійсності породжувало здивовані питання. Вірш із зухвалою назвою «Нате!» знайшло свого адресата й зробило саме ту дію, на яке автор міг розраховувати. Також у розладі з дійсністю й мріями про майбутнє народилися й рядка, до яких треба особливо прислухатися, бажаючи зрозуміти життя й особистість Маяковського, його творчість:

Прийдешні люди! Хто ви?

От – я, весь біль і у шиб!

Вам заповім я сад фруктовий

моєї великої душі!

Це голос молодого Маяковського. Оборотний же увага на те, який контраст споконвічно терзає душу поета. Він – «весь – біль і у шиб» – зрощує «сад фруктовий» для прийдешніх людей. У цих рядках – ідея жертовного служіння людям, характерна для класичної російської літератури. Хрестоматійний вигляд Маяковського, «агітатора, горлана-главаря», здається, не допускає думки про щиросердечну слабість. Поет у зрілу пору не любив виносити на люди щиросердечну смуту, «стаючи на горло власній пісні». Але душу видає себе, вона радується й радіє, обурюється й кровоточить. Бездушна поезія – не поезія. Один із самих чудових творів Маяковського, на мій погляд, поема «Про це». Вона про себе й про любов, поема, у якій яскравіше й глибше, ніж в інші, більше пізніх поемах, розкриваються характер і особистість Маяковського. Минулого й ранні поеми про любов («Хмара в штанах»). Була найясніша, не ускладнена драматичними колізіями поема «Люблю». Поет тоді переживав пік свого почуття до Л. Ю. Брик, тому й був упевнений: «Не змиють любов ні сварки, ні версти. Продумано, вивірена, перевірена».

Але в дійсності любов принесла тонко, що почуває поетові, одні страждання. Зовні він був спокійний, зухвалий, невразливий, а насправді – дуже незахищений. І все це дуже близько, зрозуміло нам у поеті, тому що це – загальнолюдські якості. Мене дуже торкають його проникливі рядки про любов до «звірини»:

Я люблю звірину. Побачиш собачку – отут у булочній одна – суцільна плішина, – із себе і те готовий віддати печінку, Мені не шкода, дорога!

А от поет – горлан, поет-трибун, поет-глашатай мені, що живе на початку XXI століття й переживав всі його складні й трагічні події, не зовсім зрозуміла. Він мріяв про прекрасний «комуністичному далеко», славив тричі батьківщину, що буде, а що ж зараз? Що славити, кого славити й за що? Далеке майбутнє, XXX століття представляв Маяковський у своїх віршах. Як не квапив життя, як не вірив у комуну у воріт, а рятування від гнітючої інерції старого побуту відносив лише в далеке майбутнє:

Ваш Тридцяте століття обжене зграї

серце дріб’язків, що роздирали,

Нині недолю надолужимо незліченних ночей

І знову Маяковський – романтик вимовляє слово про любов. Про любов, яка б не була «служницею заміж, похоті, хлібів», про любов, яка б заповнила собою всесвіт і «щоб вся на перший лемент «Товариш!» – оберталася земля». Такий представляв, такий хотів бачити любов Маяковський. Йому не було дане щастя випробувати таку любов: вся справа в тому, що в кожному любовному романі є два персонажі, від яких рівною мірою залежить його доля. Такий Маяковський зрозумілий нам, близький і сучасний. Маяковський – сатирик – теж наш сучасник. Сатира у творчості поета – це «кавалерія гострот», що підняла «рим відточені піки», це любимий рід зброї. : «Дуже багато різних мерзотників ходить по нашій землі й навколо», – відзначає поет у вірші «Розмова з товаришем Леніним». «Обкрутити їх, викрити перед особою народу» – таке завдання ставить перед собою Маяковський. Він їдко висміює всі негативні прояви в радянському побуті («Про драні», «Любов», «Пиво й соціалізм»), бореться з бюрократизмом в установах («Фабрика бюрократів»), виступає проти пережитків капіталізму у свідомості людей («Боягуз», «Ханжа», «Підлиза», «Пліткар»), наносить нищівні удари по царству долара, по міжнародних убивцях і паліям нової війни.

Маяковський у вірші «Стовп» хоче, щоб «критика данина носила», хоча «дуже багато різних мерзотників ходять по нашій землі й навколо, ціла стрічка типів тягнеться: марудники, підлабузники, сектанти, п’яниці». У наші дні слова з вірша «ПРО, хоча б ще одне засідання відносно «викорінювання всіх засідань стали крилатими. Вони й сьогодні спрямовані проти бюрократів, управлінського апарата, марних засідань і голосувань депутатів.

«Миє», просто стирає бюрократів і п’єса «Лазня». Бюрократи Побєдоносіков і його секретар Оптимістенко не дають дороги новому винаходу, заважають руху вперед. Ця п’єса показує шкоду бюрократизму, ворожість його всій творчій, творчій атмосфері суспільства. На жаль, живуть й оптимістики й у наші дні. Сатира Маяковського «косила» драні, допомагала читачеві побачити, хто є хто. Втішно відзначити, що в наш час усе більше з’являється що дерзають, думаючих, сміливих людей, які хочуть, щоб демократизм, заповзятливість допомогли нашому суспільству, А як злободенні й сьогодні рядки з вірша «Душу суспільства»:

!як від гострого, як би заразного, біжи, товариш,

від алкоголіка, який хвалиться тим, скільки пива й горілки випито!

Так, я вважаю, що Володимир Маяковський «зрозумілий своїм народом», хоча кожний сприймає його по-своєму. В. Маяковський був людиною надзвичайно чутливим, готовим віддати всі «за одне тільки слово ласкаве, людське».