Тема любові в романі Булгакова «Біла гвардія» – Булгаков Михайло

Тема любові завжди була, є й буде однієї із самих хвилюючих тем. За всіх часів поети, письменники, філософи зверталися до цієї теми. А в наш час, коли війни випливають одна за іншою, коли люди починають забувати про те, що таке дружба, довіра, допомога, безкорисливість, ця тема дуже актуальна. До того ж, на мій погляд, саме в «Білій гвардії» тема любові розкрита дуже щиро, глибоко й багатосторонньо. Тема любові багатогранна. Можна говорити й про любов до Батьківщини, і про любов до жінки. Я зупинюся на двох аспектах любові. Цим буде обумовлена структура мого твору. Перша частина буде присвячена любові й взаєминам у родині Турбиных, друга ж – любові, що з’єднує люблячого серця

Роман Булгакова відкривається величним образом 1918 року: «Великий був рік і страшний рік по різдві Христовому 1918 – й, від початку ж революції Другий. Був він рясний улітку сонцем, а зимою снігом, і особливо високо в піднебінні стояли дві зірки: зірка пастушача вечірня Венера й червоний тремтячий Марс». Цей невеликий вступ звучить таки загрозливо, немов попереджаючи про ті випробування, які чекають Турбиных. Ці зірки не просто образи, це способи – символи. І якщо розшифрувати їх, то можна побачити, що вже в перших рядках роману автор заявляє ті теми, які його хвилюють: любов і війна

Холодний і страшний образ 1918 року насторожує й навіть лякає. І тому, коли на його тлі раптом з’являються Турбіни, до них відразу випробовуєш почуття близькості й довіри. Ти вболіваєш разом з ними, коли вони назавжди прощаються з матір’ю, і хвилюєшся за їхнє майбутнє. І цей контраст на самому початку роману, по – моєму, не випадковий. Булгаков різко протиставляє цю родину всьому образу 1918 року, що несе в собі жах, смерть, біль. Ми чітко розуміємо позицію автора стосовно цієї родини. Що таке родина? Родина – це коло людей нескінченно відданих і люблячих один одного. Це люди, об’єднані кревними узами, для яких їхній союз – найважливіше. Чи можна Турбиных назвати родиною? Безумовно. Більше того: Турбіни – це булгаковський ідеал родини. У них є все краще, що може бути в по – справжньому міцної родини: доброта, простота, чесність, взаєморозуміння й, звичайно ж, любов. Але Булгакову важливо не тільки це. Йому дороги його герої, тому що вони – люди будинку. Свій будинок, теплі й затишний, Турбіни готові захищати. «Будинок у самому широкому плані – місто, Росію…» Саме тому кар’єрист Тальберг і боягуз Василиса, що втекли й сховалися від всіх турбот у своїй будці, не можуть бути членами цієї родини. Будинок Турбиных – міцність, що вони оберігають і захищають тільки всі разом, спільно. Інакше бути й не може. І, звичайно ж, не випадково тоді обіг Булгакова до деталей церковної обрядовості: відспівування матері, обіг Олексія до образа Богоматері, молитва Николки, що чудом урятувався від загибелі… Усе в будинку Турбиных перейнято вірою й любов’ю до Бога й до ближнього свого. Це закладено в них ще з дитинства, і це дає їм сили протистояти насильству зовнішнього миру. Тому що 1918 рік такий, «…що жодна родина, жодна людина не змогли уникнути страждань і крові», не минула ця чаша й родину Турбиных. На поверхні лежать два виходи: втеча – так надходить Тальберг, що залишає дружину й близьких людей, або перехід на сторону сил зла, що зробить Шервинский, що з’являється у фіналі роману перед Оленою в образі двоколірного кошмару й рекомендующегося командиром стрілецької школи товаришем Шервинским. Але є й третій шлях – протистояння, на який вступають головні герої – Турбіни. Це віра в любов споює родину й робить її сильніше.

Булгаков говорить нам, що православ’я – невід’ємна риса ідеальної російської родини. Можливо, що саме це й робить цю родину росіянці. І тоді зрозуміло настільки частий обіг Булгакова до церковної лексики, тоді слова з епіграфа набувають глибокого сенсу: «И суджені були мертві по написаному в книгах, згідно зі справами своїми…». Ми прекрасно знем, що ці рядки – з Євангелія. Але автор ніяк не підписує їх. Чому? Тому що створюється враження, що ці слова звучать із вуст самих Турбиных. Згадаємо рядки з молитви Олени: «Всі ми в крові винні, але ти не карай». Булгаков проводить цю родину через багато випробувань, немов намагаючись перевірити на міцність їхній союз. Але горі завжди лише зближає ще більше. У такий страшний час, як 1918 рік, вони приймають до себе в родину людини, що так бідує в них, – Лариосика. Турбіни піклуються про нього, як про член своєї родини, намагаються зігріти його своєю любов’ю. І через деякий час Лариосик і сам розуміє, що не зможе жити без цієї родини, без цих добрих і відкритих людей. Тому Турбіни й притягають до себе таких різних персонажів: Мышлаевского, Шервинского, Карася й Лариосика. Відразу пригадуються слова Лариосика: «…а наші поранені душі шукають спокою саме так за такими кремовими шторами…».

Чому ж так дороги Булгакову його Турбіни? Так тому, що Турбіни – це не хто інші, як Булгакови, але, природно, з деякими відмінностями. Михайло Опанасович Булгаков жив у будинку номер 13 по Андріївському (у романі Алексеевскому) спуску в місті Києві. У героях роману можна довідатися родину Булгакова. В Олексію Турбіні – Михайла, в Олені – одну із чотирьох його сестер, Варю. У Миколі – молодшого брата, Івана. Тому, коли при читанні роману ми поринаємо в атмосферу турбинского будинку, створюється враження, що побували в гостях у письменника і його родини. Життя, по Булгакову, – це любов і ненависть, відвага й азарт, уміння цінувати красу й доброту. Але на найпершому місці – саме любов. І це автор підкреслює вже на початку роману, протиставляючи в космічній системі координат Венеру Марсові. Любов романтична, земна, плотська й поетична – вона та сила, що рухає подіями роману. Заради її все відбувається й все відбувається. «Їм доведеться мучаться й умирати», – говорить Булгаков про своїх героїв. І їм дійсно доводиться нелегко. І незважаючи ні на що, любов чи наздоганяє не кожного з них: і Олексія, і Николку, і Олену, і Мышлаевского з Лариосиком – невдачливих суперників Шервинского. Вони одержують цю любов як дарунок Божого, і вона допомагає їм вижити й перемогти. Любов не вмирає ніколи, інакше вмерло б саме життя. А життя буде завжди, вона вічна. І щоб довести це, Булгаков звертається до Бога в першому сні Олексія, де йому привидівся рай Господній. «Для нього Бог – вічні істини: справедливість, милосердя, мир…».

Якщо на тему сімейних взаємин заключна глава «Білої гвардії», знайдена в 1991 році, практично не вплинула, то тема любові розкривається з обліком цієї останньої глави зовсім по – іншому. Якщо в «старій» «Білій гвардії» відносини Юліи й Олексія, Олени й Шервинского показані таки скупо, то в заключній частині сюжетна завіса значно відкривається. Що ми знаємо зі старого варіанта роману про відносини між Олексієм і Юліою, Николкой і Іриною, Оленою й Шервинским? Зовсім небагато. Булгаков нібито лише натякає на виниклі між героями почуття, практично не приділяючи їм особливої уваги. Але ці натяки говорять більше будь – яких слів. Від нас не зникла раптова пристрасть Олексія до Юліи, ніжне почуття Николки Кирине.

Булгаковські герої люблять дуже природно, самі не усвідомлюючи того, що це почуття наздогнало їх. Але, незважаючи на щирість почуття, практично всі любовні історії героїв «Білої гвардії» повинні закінчитися трагедією. Повинні, але можуть і не закінчитися, ми цього не знаємо й ніколи не довідаємося. Ми можемо тільки лише припускати

Так, любов поєднує героїв роману. Вона єдина для всіх їх. Вона немов також є героєм добутку, і героєм не простим, а головним. Любов – центральний образ роману. І, як будь – який інший образ, любов багатогранна й у кожного героя своя. Олексій і Юліа… Починаючи з першої їхньої зустрічі, їхні відносини докорінно впливають на життя одного й іншого. «Коли Олексій тікає від петлюрівців і смерть дивиться йому в спину пильним поглядом, немов чудо виникає перед ним жінка й веде з – під носа переслідувачів до себе. Гналася за ним смерть, а наздогнала любов». Юлія – рятівниця Олексія. Рятуючи його, вона не тільки дарує йому порятунок, але й приносить у його життя любов, що, у свою чергу, може врятувати людини від усього. Любов – немов смертельна зброя проти болю й зла. Але в той же час, вона сама таїть у собі страждання. Їхнє почуття спалахнуло також раптово і яскраво, як загоряється тріска, кинута у вогонь. Їх відразу потягнув друг до друга, почуття опанувало ними, і зайві слова були зовсім ні до чого. Створюється враження, що вони створені друг для друга, що знають один одного вже целую вічність. Якби потрібно було створити образ, з яким би асоціювалися їхні відносини, то дуже підійшов би вогонь. Дуже яскравий, гарячий, пекучий, руйнуючий. Вогонь як символ бурхливої стихії, як символ страсті. Тому що саме пристрасть, одна із граней любові, поєднує Олексія і Юліу

Зовсім інша справа – Николка й Ирина. Якщо про Олексія і Юлія Булгаков хоч небагато, але розповів нам, то про Николке й Ірину – практично нічого. Ирина, як і Юлія, входить у життя Николки зненацька: молодший Турбін, спонукуваний почуттям боргу й поваги до офіцера Най – Турсу, вирішує повідомити родину Турсов про загибель їхнього родича. Саме в цієї, чужий для нього родині, знайде Николка свою майбутню любов. Трагічні обстоятель ства зближають Ирину й Николку. Можливо, це одна з головних причин виникнення настільки чистих і трепетних почуттів. Цікаво, що в тексті роману описана лише одна їхня зустріч. Немає жодного визнання й згадування про любов, жодного міркування героїв друг одруге.

Свій розвиток відносини Ирины й Николки знаходять в 21 главі роману. Чудове зображення появи вперше запрошеної в будинок Ирины Най – Турс, хвилювання Николки, його ревнощі до Мышлаевскому, що жартує над закоханим. Коли Николка проводжає Ирину, він поспіхом забуває рукавички, і вона, оскільки було дуже морозно, не дозволяє взяти себе під руку. Николка сполотнів і твердо заприсяг зірці Венері: «Прийду й негайно ж застрелюся». Але вона всунула його руку у свою муфту поруч зі своєї, і він затих. А коли після поцілунку герой вертається додому, «місто був осліплений Місяцем і тьма – тьмуща зірок красувалося над ним…».

Якщо образом любові Олексія був вогонь, то образом любові Николки – виразно вода. Вона така ж чиста, ясна, спокійна, як і почуття Миколи. І нам абсолютно ясно, що ці закохані будуть щасливі ще довго. Роман Булгакова «Біла гвардія» пронизаний безліччю сюжетних ліній. У своєму добутку письменник показує нам взаємини зовсім різного характеру: це й сімейні узи, і любовні зв’язки. Але які б це не були відносини, ними завжди керують почуття. А точніше, одне почуття – любов. Любов може руйнувати, а може й рятувати. Любов ще більше згуртувала родину Турбиных і їхніх близьких друзів. Любов може привести на щастя, а може – і до трагедії. Любов Олексія закінчилася загибеллю, а для Николки – знаходженням сенсу життя. От наскільки суперечливо це солодко – гірке почуття

На мій погляд, Михайло Опанасович зіставляє образи зірок з любов’ю. «Червоний тремтячий Марс» – пристрасть і вогонь Олексія, і «пастушача Венера» – чиста любов Николки. Зірки – вічні, як і любов. І тоді заключні слова знаходять зовсім інший зміст: «Все пройде. Страждання, борошна, кров, голод і мор. Меч зникне, а от зірки залишаться, коли й тіні наших тіл і справ не залишиться на землі. Немає жодного людини, який би цього не знав. Так чому ж ми не хочемо звернути свій погляд на них? Чому?»