Повний зміст Ходіння по борошнах Толстої А. Н. 1/65

КНИГА ПЕРША. СЕСТРИ ПРО, Російська земля!..("Слово об полицю Игореве") 1Сторонній спостерігач із якого – небудь зарослими липами закуткового провулка, потрапляючи в Петербург, випробовував у мінути уваги складне почуття розумового порушення й щиросердечної пригніченості.Бродячи по прямих і мрячних вулицях, повз похмурі будинки з темними вікнами, із дрімаючими двірниками у воріт, дивлячись подовгу на багатоводний і хмурий простір Неви, на блакитнуваті лінії мостів із запаленими ще до темряви ліхтарями, з колонадами незатишних і нерадісних палаців, з неросійською, пронизливою висотою Петропавлівського собору, з бідними човниками, що поринають у темній воді, з незліченними барками сирих дров уздовж гранітних набережних, заглядаючи в обличчя перехожих – стурбовані й бліді, з очами, як міська каламуть, – бачачи й слухаючи всьому цьому, сторонній спостерігач – добромисний – ховав голову поглубже в комір, а неблагонамірений починав думати, що добре б ударити з усією силою, розбити вщент це застигле зачарування.Ще в часи Петра Першого дячок із Троицкой церкви, що й зараз коштує біля Троицкого мосту, спускаючись із дзвіниці, потемки, побачив потвору – худу бабу й простоволосу, – сильно злякався й потім кричав у шинку: "Петербургові, мол, бути пусту", – за що був схоплений, пытан у Таємної канцелярії й біт батогом нещадно.Так з тих пор, мабуть, і повелося думати, що з Петербургом нечисто. Те бачили очевидці, як по вулиці Васильевского острова їхав на візнику рис. Те опівночі, у буру й високу воду, зірвався із гранітної скелі й скакав по каменях мідний імператор. Те до проїзного в кареті таємному радникові липнув до скла й приставав мрець – мертвий чиновник. Багато таких вигадок ходило по місту.І зовсім ще недавно поет Олексій Олексійович Бессонов, проїжджаючи ніч на молодцю, по дорозі на острови, горбатий місток, побачив крізь розірвані хмари в безодні неба зірку й, дивлячись на неї крізь сльози, подумав, що молодець, і нитки ліхтарів, і весь за спиною його сплячий Петербург – лише мрія, марення, що виникло в його голові, затуманеної вином, любов’ю й нудьгою.Як сон, пройшли два сторіччя: Петербург, що коштує на краю землі, у болотах і пусторослях, марив безмежною славою й владою; маревними баченнями миготіли двірські перевороти, убивства імператорів, тріумфи й криваві страти; слабкі жінки приймали напівбожественну владу; з гарячих і зім’ятих постель вирішувалися долі народів; приходили ражие хлопці, з могутнім додаванням і чорними від землі руками, і сміло піднімалися до трону, щоб розділити влада, ложе й візантійську розкіш.З жахом оглядалися сусіди на ці скажені вибухи фантазії. Зі зневірою й страхом слухали російські люди бреду столиці. Країна харчувала й ніколи не могла досита наситити кров’ю своею петербурзькі примари.Петербург жив бурливо – холодним, пересиченим, опівнічним життям. Фосфоричні літні ночі, божевільні й хтиві, і безсонні ночі взимку, зелені столи й шерех золота, музика, що крутятся пари за вікнами, скажені трійки, цигани, дуелі на світанку, у свисті крижаного вітру й пронизливому завиванні флейт – парад військам перед навідним жах поглядом візантійських очей імператора. – Так жив місто.В останнє десятиліття з неймовірною швидкістю створювалися грандіозні підприємства. Виникали, як з повітря, мільйонні стани. Із кришталю й цементу будувалися банки, мюзик – холи, скетинги, чудові шинки, де люди оглушалися музикою, відбиттям дзеркал, напівголими жінками, світлом, шампанським. Спішно відкривалися ігорні клуби, будинку побачень, театри, кінематографи, місячні парки. Інженери й капіталісти працювали над проектом будівлі нової, не баченої ще розкоші столиці, неподалік від Петербурга, на незаселеному острові.У місті була епідемія самогубств. Зали суду наповнювалися юрбами істеричних жінок, що жадібно слухають кривавому й збудливому процесам. Усе була доступно – розкіш і жінки. Розпуста проникала всюди, їм був, як заразою, уражений палац.І в палац, до імператорського трону, дійшов і, глумлячись і знущаючись, став шельмувати над Росією неписьменний мужик з божевільними очами й могутньою чоловічою силою.Петербург, як усяке місто, жив єдиним життям, напруженої й стурбованої. Центральна сила керувала цим рухом, але вона не була злита з тим, що можна було назвати духом міста: центральна сила прагнула створити порядок, спокій і доцільність, дух міста прагнув зруйнувати цю силу. Дух руйнування був у всім, просочував смертельною отрутою й грандіозні біржові махінації знаменитого Сашк