Майбутнє людства – інші твори по сучасній літературі

(1 варіант)

Богом бути важко. Практично неможливо. Як, втім, немислимо складно заглянути в майбутнє й довідатися, що там відбувається на нашій Землі, такий маленьким і беззахисної перед Всесвітом. Ніщо так сильне не цікавить людини, як майбутнє його сім’ї, дітей, країни, цивілізації. Напевно, тому так захоплююча й численна науково – фантастична Література. Письменники – Фантасти придумують різне майбутнє, з багатьох варіантів якого нам тільки залишається вибрати той, котрий більше сподобався. Я вибираю братів Стругацких.

Один з них – астроном, іншої – сходознавець – японіст. Напевно, тому їхні фантазії звернені до зірок і земної мудрості. Вони з неабиякою часткою сарказму стосовно сьогодення (майже як Салтиков – Щедрін) придумали своє майбутнє. Цікаво, що в шістдесяті – вісімдесяті роки в колах інтелігентів їхні добутки вважалися їдкою соціальною сатирою на соціалістичний спосіб життя. Для мене ж їхньої книги – фантастика, але фантастика застережлива: «Бережися, у майбутньому виростає те, що ти посадив сьогодні».

Земля нової ери Стругацких – високорозвинена цивілізація. Удосконалено квартири, люди працюють собі на втіху, і взагалі всі щасливі. Головна проблема нової щасливої ери людства – повага суверенітету: не можна втручатися в природний хід розвитку цивілізації

Стругацкие показують небезпека чужорідних ін’єкцій із двох сторін: вторгнення землян у життя й історію інших планет («Важко бути Богом», «Населений острів») і присутність на Землі іншої цивілізації, тобто Мандрівників («Жук у мурашнику», «Хвилі гасять вітер»).

У першому випадку благі починання землян обертаються трагедією й для них самих, і для тих, кому ця допомога була призначена. Спроба цивілізації високого рівня штучним шляхом підняти до себе цивілізацію нерозвинену обертається лихом. Про це йде розмова між двома розумними людьми в книзі «Важко бути Богом». Один з них, Румата, – прогресивна людина з майбутнього – говорить Будаху – мудрецеві з лицарських часів: «Але чи варто позбавляти людство його історії? Чи варто підмінювати одне людство іншим?» На що Будах говорить: «Тоді, господи, зітри нас із особи землі й створи заново, більше доконаними… або, ще краще, залиш нас і дай нам іти своєю дорогою». Румата, посланий рятувати чужу цивілізацію від неуцтва, відповідає: «Серце моє повно жалості. Я не можу цього зробити».

Виходить, розумники з майбутнього не могли зрозуміти, що для того, щоб цивілізація існувала, їй необхідна історія, що складається з історій кожного окремого покоління й індивідуума. Земля багато чого випробувала на собі до сьогоднішнього дня: природні катаклізми, криваві війни й революції, науково – технічний прогрес, що обернувся величезною озоновою дірою в атмосфері. Багато довелося випробувати й людині. Але ми живемо, відчуваємо себе землянами й пишаємося цим перед Всесвітом, про що готові сказати будь – якому зустрічному інопланетянинові

До речі, про прибульців. Більше розумні, чим люди, Мандрівники у своїх цілях використовують Землю і її населення. Не зі злих спонукань, а зовсім не замислюючись про реакцію нормальних людей, вони займаються своїми справами, але трохи незвичайним образом. Це сіяє плутанину й плутанину, люди втрачають здатність контролювати що відбувається. Мандрівники порядком нашкодили землянам, правда повідомивши, що вони завжди готові прийти на допомогу. Невідомо, була б їхня допомога корисної

«А мурахи – те перелякані, а мурахи – те метушаться, переживають, життя готові віддати за рідну купу, і невтямки їм, бідолахам, що жук сповзе зрештою з мурашника й убредет своєю дорогою, не заподіявши нікому ніякої шкоди… А якщо це не «Жук у мурашнику»? А якщо це «Тхір у курятнику»?..» – говорить ще одна розумна людина із приводу вторгнення Мандрівників

Якщо не брати масштабів Всесвіту, то прикладів вторгнення інородців у менш цивілізоване середовище на Землі можна згадати багато. Відкриття Америки, повлекшее за собою винищування корінного населення. Аборигени Миклухо – Маклая, що не зуміли впоратися із плугом. Гуманітарна допомога відсталим країнам, що спровокувала спекуляцію. Виходить, люди були не готові прийняти чужу цивілізацію. Їхній рівень розвитку, моральні підвалини диктували їм власний шлях. Генетично в людину закладено засвоювати те, що досягнуто своєю працею. Тільки в цьому випадку він росте й удосконалюється. Людина сам повинен керувати своїм сьогоденням, радуватися новому досягнутому рівню. Будувати свою історію. Людина майбутнього з’явиться не за допомогою НТР. Як сказали Стругацкие: «Нова людина може бути сформований тільки новою педагогікою, а прориви в неї поки удручающе рідкі й невпевнені, і їх без праці, майже автоматично душить непроворотная товща педагогіки старої». Самовиховання – початок нової педагогіки, А виховати в собі нової людини можна й без стороннього втручання

Майбутнє. Що воно для письменника – фантаста? Це те, що виростає із сьогоднішнього дня під впливом прогресу. Для звичайної людини майбутнє – це будь – яке завтра. Для світової історії майбутнім був щодня. Я живу вдень сьогоднішнім, звичайним для світової історії, напевно, не дуже цікавим для письменника – фантаста. Але я знаю, що всі, доконане сьогодні, учора для мене було майбутнім, а завтра я випробую наслідки вчорашнього майбутнього. І моя маленька історія зложиться з історією Землі. Мій скромний сьогоднішній день стане земним Сьогоденням. Разом з усім людством я спробую заглянути в наше Майбутнє, життя в якому залежить від того, що ми для нього зробимося

Богом бути важко. Так «залиш нас і дай нам іти своєю дорогою».

(2 варіант)

Кожна людина у своєму житті не раз замислюється про майбутнє. Так було завжди. У трактатах багатьох філософів стародавності ми можемо зустріти їхнього пророкування прийдешнього. Інтерес до майбутнього не вгасає й донині. Люди завжди залишаються людьми, і новітні відкриття науки тільки підвищують цю тягу до знань. Адже чим більше ми довідаємося, тим більше залишається схованого, невідомого й загадкового

Література й мистецтво завжди були й залишаються дзеркалом людських думок, почуттів і прагнень. Тому така важлива тема не могла не знайти відбиття у творах мистецтва. Згадаємо, наприклад, мальовничі добутки авангардистів: автопортрет Пикассо, «Чорний квадрат» Малевича. Звернемося до сучасної музики: музиці Мессиана й Долебровской.

Уже саме слово «авангард» говорить про їхню творчість. Вони, що йдуть спереду, уже зробили крок вбудущее.

Не завжди сучасники здатні оцінити й зрозуміти їхню творчість, але люди майбутнього, безумовно, приймуть його як своє. Майже в кожному літературному творі можна побачити елементи прогнозу майбутнього. Але, безперечно, самим яскравим відбиттям думок про майбутньому є фантастика. У сучасній фантастиці перед читачем проходить черги зовсім нереальних, порию навіть дивовижних, що часто доходять до абсурду образів. Тому ми зупинимося на добутках наукової фантастики

Не раз уже траплялося так, що передвіщене в книгах збувалося. Згадаємо твори Жуля Верна: польоти на Місяць і подорожі в підводному світі стали майже повсякденними. У науковій фантастиці про майбутнє можна виділити дві більші групи: добутку – утопії й антиутопії, тобто позитивні й негативні прогнози майбутнього

У творі Аркадія й Бориса Стругацких «Понеділок починається в суботу, головний герой робить подорож в описуване майбутнє. У його оповіданні про побачений – ретроспектива всього, що було написано про майбутні часи

Уже на самому початку подорожі герой зауважує, що Земля розділена на два мири неразрушимой стіною: мир утопії й мир антиутопії. Ця стіна залишається на планеті до «кінця світу». На «Землі Позитивно Програмувального Майбутнього» герой зустрічає хлопчика, зовсім ще маленької дитини. Після недовгої бесіди з ним герой думає: «Невже діти будуть такими – слухняними й незворушними, мислячими стандартними фразами?» Але ж це – позитивне пророкування!

Герої багатьох добутків польського письменника Конрада Фиалковского – теж молодь, студенти. Але вони зовсім інші: живі й безпосередні, радісно й з надією смотрящие в майбутнє. Але й на їхню частку випадають складні випробування

Герої оповідання «Нульове рішення», Эми, Корот і Нір, попадають у катастрофу на місячній станції. Відрізано шлях до запасів кисню, немає зв’язку з головною базою

У цій екстремальній ситуації розкриваються несподівані риси характеру кожного: сміливість і рішучість Нора, самовладання й витримка Эми, боягузтво Корота. Але, як і властиво людям, вони не усвідомлюють небезпеки до кінця, думають про звичні речі: «Так що ж ми будемо робити?! Наступного тижня мені потрібно бути на семінарі…» – говорить один з них

Але поступово героїв охоплює паніка, вони не можуть знайти вихід зі сформованого положення… «Вистачить необдуманих рішень!» – раптом лунає голос на станції…

Виявляється, що складне випробування, що випало на частку героїв, не що інше, як перевірка, іспит. Тому що Эми, Корот і Нір не внесли конструктивних ідей, їхню групу віднесли до «групи нульових рішень». Учитель хлопців сказав їм на прощання: «У космосі… не можна помилятися. Кожна помилка – остання. На іспиті ще можна помилитися раз. Один раз». Цей добуток був написаний до того, як людина вийшла в космос. Але ж скільки космонавтів загинуло через необдумані рішення

Місце людини у Всесвіті – основна тема оповідань Фиалковского. Вона звучить і в інших його добутках. Письменник замислюється про те, що людство не самотньо в космічному просторі. «Ти коли – небудь затримувався, щоб подивитися на горобців? Напевно, немає. Вони занадто поширені, щоб обертати на них увага… і, як знати, може, ми і є такі горобці в нашій Галактиці…» – міркує один з героїв. Коли – небудь настане час, і людство досягне таких’ вершин знання, що люди зможуть скорити час і простір, зустріти «братів по розуму».

И тоді перед людством устане питання: чи маємо ми права, змінюючи щось у минулому, тим самим впливати на майбутнє. Чи маємо ми право втручатися в хід історії інших планет, будуючи життя їхніх мешканців по своїх мірках і поняттям?!

Про цьому й міркують Аркадій і Борис Стругацкие в романі «Важко бути Богом». Важко бути Вершителем: вирішувати долі людей і відповідати за наслідки. Життя на планеті, про яку розповідають Стругацкие, не завжди укладається в схеми, розроблені на Землі, у курних кабінетах, удалині від непередбаченої реальності чужих планет

Що робити героєві, якщо немає керівництва в підручнику?! Відповідь один. Потрібно діяти по велінню серця, душі. Тому Румата Эсторский, або Антон на Землі, так довго не може оправитися від глибоких переживань, повернувшись домийся

У цьому чужому для людини світі герой придбав прекрасних друзів, талановитих і добрих. Там він полюбив дівчину. Румата хотів відвезти її на Землю, подалі від жестокостей суворої планети, але вона загинула, вдихнувши лише небагато світлого щастя з коханою людиною

Любов двох істот з різних планет доводить, що у Всесвіті однаково важливі такі людські якості, як любов і дружба, вірність і відданість, справедливість і доброта. Тому людство повинне намагатися пронести в майбутнє всіма світлими й прекрасними, накопиченими століттями, а пороки залишити впрошлом.

Цією думкою пронизані всі добутки И. Єфремова. У своїй повісті «Серце Землі» фантаст оповідає про людей, що загубилися в просторах космосу через поломку двигунів. Ці люди майже ідеальні, всі вони поводяться чесно й шляхетно, самовіддано. Звичайно, звичайна людина не може бути бездоганним, але до ідеалу потрібно прагнути

Посланниками Землі в інший світи повинні бути її кращі люди. Чому ж людині не дано знати своє майбутнє? Напевно, тому, що людина повинен іти по шляху самовдосконалення, з кожним кроком піднімаючи перед собою планку наміченої мети усе вище й вище, намагатися досягти максимально можливого. Тому що важко жити в постійному страху перед неминучими небезпеками в прийдешньому. Тому що радість успіху не буде повної, якщо знати про нього заздалегідь. І тому що важко жити й бути приреченим на щось, нехай саме прекрасне, але неминуче!

(3 варіант)

Людина завжди замислюється про те, що його чекає в майбутньому. Ще в стародавності у всіх країнах користувалися послугами ворожок, прибігали до чаклунства, сподіваючись довідатися свою долю. Багато письменників намагаються заглянути в майбутнє, щоб зрозуміти, що чекає людство. Кожний представляє це по – своєму. Виникають добутку, що описують цілі мири віддаленого майбутнього зі своїми законами, звичаями, порядками. Але люди завжди вірили в краще. Людство було впевнено, що воно безсмертно, що його не знищать ніякі війни, що майбутнє буде щасливим. Ще в XVI столітті Томас Мор у своєму добутку «Золота книжечка про найкращий пристрій держави, або Про новий острів Утопія» створив ідилічну картину життя

Але в XX столітті світогляд людей стало мінятися. Перша світова війна, створення усе більше доконаної зброї масового знищення довели крихкість навколишнього світу. Людство зрозуміло, що його можна швидко винищити, і віра в безсмертя була зруйнована. Наступила криза, що відбилася у всіх областях мистецтва, у тому числі й Влитературе.

Думки письменників про долю людства розділилися. Одні продовжували писати в жанрі утопії. Картину ідеального миру малює Станіслав Лем. У його добутках, наприклад «Солярис», «Едем», матеріальні блага не є головною метою в житті людей. Кожний може мати будь – яку річ, яку йому захочеться. Навіть на день народження дорослій людині дарують найчастіше не подарунки, а квіти. Сенс життя цих людей у турботі про людство, в удосконалюванні самих себе. Вони роблять відкриття, освоюють космос, намагаються вступити в контакт із іншими цивілізаціями. Сама робота, можливість приносити користь радує їм. Але Лем відразу ж попереджає, що події відбуваються у віддаленому майбутньому, принципи життя цих людей сильно відрізняються від сучасних. І щоб виховати таких чесних, шляхетних і безкорисливих людей, потрібна була багато сторіч. Тому якщо таке суспільство й можливо, те в дуже віддаленому майбутньому

В XX столітті став розвиватися також і жанр антиутопії. Після того як люди усвідомили, наскільки легко можна знищити людство, виникли численні добутки – попередження. Розкривається інша перспектива розвитку

В одному з добутків Стругацких виникає такий образ фантастичної реальності: висока стіна розділяє Землю на дві частини. З одного боку, існує мир, зображений письменниками – утопістами. Протягом багатьох століть він міняється відповідно до подань людей про щастя. З іншої сторони стіни – мир антиутопії, де постійно йдуть війни, гинуть цивілізації. Це своєрідна пародія на численну літературу про майбутнє. Але, по – моєму, антиутопії більше різноманітні, чим утопії, адже вони відбивають страхи людства, а кожна нова криза в суспільстві викликає переляк

На початку XX століття, коли технічний прогрес входить у життя людей, ростуть міста зі скла, бетону й заліза, з’являється небезпека зробити людину лише деталлю машини, частиною величезного механізму суспільства. Про це пише Е. Замятін у романі «Остров’яни». Він зображує англійське міщанство, чиє механічне існування доведене до досконалості. Наприклад, у вікарія Дьюли на стіні висить «розклад годин прийому їжі; розклад днів покаяння…; розклад користування свіжим повітрям; розклад занять добродійністю…». У людей немає душі, немає емоцій. Існує тільки холодний розрахунок

Після Жовтневої революції в Росії починають будувати нову, соціалістичну державу. Замятін постійно зіштовхується з насильством, жорстокістю, людське життя не цінується, особистість повністю підпорядкована державі, їй не залишають права на вільний вибір. Саме тоді був задуманий роман «Ми». Це антиутопія, що попереджає про те, що може відбутися з людиною у світі, де щастя досягнуте ціною скасування волі, знищення індивідуальності. Побудовано гігантський мурашник, де людей живуть, працюють, але не замислюються над змістом свого існування

Але технічний прогрес неминуче продовжує розвиватися. І в середині XX століття відомий американський письменник Рэй Бредбери створює роман «451° по Фаренгейтові». Тут люди вже не схожі на машини. Навпаки, вони практично не працюють, живуть так, як хочуть, вони індивідуальні, але втрачені моральні цінності. Люди нагадують машини не зовні, а внутрішньо. Вони не вміють і не хочуть замислюватися над навколишньою дійсністю. У них немає прихильностей, їм нікого не жаль, тому росте жорстокість. Батьки не піклуються про своїх дітей. Навіщо? Адже існують машини, які вимиють маляти, нагодують його, розповідять йому казку. Родителями для дітей стають машини. Тому в оповіданні «Вельд» діти вбивають своїх батька й матір, які хотіли відключити ці машини

Наприкінці XX століття перед людством виникають нові проблеми: погроза екологічної катастрофи, бездуховність людей, все більша їхня жорстокість. Все це знаходить висвітлення в романі И. Єфремова «Година бика». Письменник на прикладі планети, де ресурси використовувалися нерозумно, а люди не були головною цінністю в суспільстві, пророкує можливу катастрофу Землі. Але, на відміну від багатьох інших письменників – фантастів, він пропонує шляхи виходу із кризи. Він уважає, що потрібно починати з виховання самої людини, щоб він почував себе теперішнім хазяїном своєї планети й дбайливо ставився кней.

Проблема виховання людини порушена й у повісті Стругацких «Важко бути Богом». Головний герой цього добутку розуміє, що зробити людини щасливим не можна. Він сам повинен побудувати своє щасливе майбутнє. Йому можна тільки допомогти, але не робити цього за нього

Майбутнє починається в сьогоденні. Люди самі створюють його, хоча жити в ньому будуть тільки їхні нащадки. «Майбутнє створюється нами, але не для нас». Так говорив один з персонажів роману «Кульгаючи доля». Письменники – Фантасти, що зображують різні можливі в майбутньому мири, намагаються допомогти людям зробити краще сьогодення. Вони дають ради, застерігають від можливих помилок. Я думаю, що це основне завдання наукової фантастики. А майбутнє залежить від людей, які живуть сьогодні.