Образ автора в романі “Євгеній Онєгін” – Пушкін Олександр

Створюючи роман “Євгеній Онєгін”, цю “енциклопедію російського життя”, Пушкін дав картину всіх шарів російського суспільства. Але описуючи все це Пушкін розкривав і себе, своє відношення до всього описуваного. А крім того, образ автора в романі домальовують ліричні відступи, у яких автор прямо розмовляє із читачем. У романі двадцять сім значних по обсязі й біля п’ятдесятьох малих ліричних відступів

Хто ж головний герой роману “Євгеній Онєгін”? Багато хто вважають, що головний герой роману – це все – таки сам Пушкін. Якщо прочитати роман повнимательней, то можна побачити, що в ньому не один головний герой, а два: Онєгіни й Пушкін. Про автора ми довідаємося майже стільки ж, скільки й про Євгенія Онєгіні. Вони багато в чому схожі, недарма Пушкін відразу сказав про Євгенія, що це “добрий мій приятель”. Пушкіна про себе й про Онєгіна пише:

Страстей гру ми знали обоє,

Томіла життя обох нас,

В обоє серць жар згас…

Автор, як і його герой, утомившись від суєти, не може в душі не нехтувати людей світла, мучається спогадами про юність, світлої й безтурботної. Пушкіну подобається “різкий, охолоджений розум” Онєгіна, його невдоволення собою й злість похмурих епіграм. Коли Пушкін пише про те, що Онєгін народився на брегах Неви, говорить про виховання Онєгіна, про те, що він знав і вмів, то мимоволі увесь час представляється сам автор. Автор і його герой – це люди одного покоління й приблизно одного кола, того в них багато загального: в обох минулого французи – гувернери, обоє провели молодість у петербурзькому світлі, у них загальні знайомі й друзі. Навіть батьки їх мають подібність: батько Пушкіна, як і батько Онєгіна, “жив боргами…”

Узагальнюючи, Пушкін пише: “Ми все вчилися потроху, чому – небудь і як – небудь, але воспитаньем, слава богові, у нас немудро блиснути”. Поет поневоле відзначає й свою відмінність від Онєгіна. Так “не міг він ямба від хорея, як ми не билися, відрізнити”. Пушкіна, на відміну від Онєгіна, займається поезією серйозно, називаючи її “високою пристрастю”. Онєгін не розуміє природи, автор же мріє про тихе, спокійне життя в райському куточку, де він міг би насолоджуватися природою. Для Пушкіна “село, де нудьгував Онєгін, була чарівний куточок.” По – різному сприймають Пушкін і Онєгін, наприклад, театр. Поет був гарячим театралом. Він пише про театр: “Там, під сению лаштунків, младые дні мої неслися”. Для Пушкіна – петербурзький театр – це чарівний край, про яке він мріє в посиланні. Онєгін же “входить, іде меж крісел по ногах, подвійний лорнет, скосясь, наводить на ложі незнайомих дам”, а потім, тільки – но глянувши на сцену, з неуважним видом “відвернув і позіхнув”.

Пушкін уміє радуватися тому, що так знудило, обридло Онєгіну. Для Онєгіна любов – це “наука страсті ніжної”, у Пушкіна відношення до жінок інше, йому доступна справжня пристрасть і любов. Мир Онєгіна й Пушкіна – це мир світських обідів, розкішних забав, віталень, балів, це мир високопоставлених осіб, це мир вищого суспільства, у який потрапити далеко не просто. Читаючи роман, ми поступово розуміємо відношення Пушкіна до світського суспільства й дворянського класу, до якого він сам належить по народженню. Петербурзьке вище світло він критикує за фальш, неприродність, відсутність серйозних інтересів. Із глузуванням ставиться автор до помісного й московського дворянства. Він пише:

Несносно бачити перед собою

Одних обідів довгий ряд,

На життя дивитися як на обряд,

И слідом за чинною толпою

Іти, не розділяючи з нею

Ні загальних думок, ні страстей…

Пушкіну нелегко жити, набагато сутужніше, ніж Онєгіну. Онєгін розчарований у житті, у нього немає ні друзів, ні творчості, ні любові, ні радості. У Пушкіна все це є, але немає волі – його висилають із Петербурга, він не належить сам собі. Онєгін вільний, але навіщо йому воля? Він нудиться й з нею, і без її, він нещасливий, тому що не вміє жити тим життям, який живе Пушкін. Онєгіну нічого не треба, і в тім його трагедія

Якщо Пушкін насолоджується природою, те Онєгіну однаково, тому що він ясно бачить, що “і в селі нудьга та ж”. Пушкіна співчуває Тетяні, що живе серед “дикого барства” у селі, а потім у вищому суспільстві Петербурга, про яке вона говорить, що це “дрантя маскараду”. Автор не просто співчуває Тетяні, він пише: “Я так люблю Тетяну милу мою”. Через неї він вступає в суперечку із суспільною думкою. В одному з ліричних відступів автор розкриває перед нами свій ідеал жінки, що “від небес обдарована уявою заколотним, розумом і волею живий, і норовливою головою, і серцем, полум’яним і ніжним”. Пушкіна зізнається, що лист Тетяни він свято береже й не може имначитаться.

Багато друзів Пушкіна вважали, що він передав свої риси й зобразив себе в образі Ленского. Але в ліричних відступах Пушкін показує іронічне відношення до Ленскому:

Багато в чому він би змінився,

Розстався б з музами, женився

У селі, щасливий і багатий,

Носив би стьобаний халат

Онєгіна ж Пушкін мріяв зробити декабристом, і в цьому позначилася вся його повага до свого героя

Багато рядків роману розкривають перед нами біографію автора, початок його творчого шляху, імена його кумирів, події літературної боротьби, відбиття настроїв суспільних груп і літературних угруповань. Багато ліричних відступів поета присвячені культурного життя Росії початку дев’ятнадцятого століття. Міркуючи про сенс людського існування, про значення молодості в житті кожної людини, Пушкін з гіркотою говорить:

Але смутно думати, що дарма

Була нам молодість дана,

Що змінювали їй всечасно,

Що обдурила нас вона

Закінчуючи роман, Пушкіна знову обертає погляд до тих, кого любив замолоду, кому залишився вірний серцем. Якими б не були різними Пушкін і Онєгін, але вони з одного табору, їх поєднує невдоволення тим, як улаштована російська дійсність. Розумний, глузливий поет був справжнім громадянином, людиною, небайдужим до долі своєї країни