Падіння Старцева в розповіді Чехова «Ионыч» – Чехов Антон

Одна з головних тем творчості Чехова – викриття «вульгарності вульгарної людини», особливо в побуті й настроях інтелігенції» Тема «Ионыча» – зображення мертвотної сили обивательщини й вульгарності. Чехів розглядає історію утвореного, ділового лікаря Дмитра Ионыча Старцева, що перетворилося в провінційній глухомані у відлюдна й черствого егоїста

Дія розповіді розвивається на тлі провінційного містечка з його одноманітним і нудним обивательським життям. Показуючи поступове переродження свого героя, Чехов дає тільки переломні епізоди його життя, три спадні щаблі

На початку розповіді, коли Старців тільки призначений земським лікарем, він молодий, бадьорий, життєрадісний, він любить працю й свою професію доктори. Старців по своєму розвитку й інтересам коштує вище міських обивателів. Він здатний до щирих почуттів, любові, розуміє поезію природи, йому доступні романтичні настрої. Але вже тоді Чехов натяками вказує на ті риси свого героя, які одержать розвиток і потім перетворять його в «Ионыча», насамперед – практицизм і ощадливість. Так, наприклад, коли в розпал своєї любові до Котика Старців приїжджає до Туркиным робити пропозиція, вона не забуває матеріальної сторони справи. «А доданого дадуть, мабуть, чимало», – думав він, Почуття любові було щирим, але неглибоким. Одержавши від Катерини Іванівни несподівана відмова, йому «жаль було свого почуття, цієї своєї любові», але важкий його настрій швидко пройшло. Старців за один рік у земстві встиг розвити приватну практику і його тягне до спокійного життя

Пройшло чотири роки. Чехів бере ті сторони життя Старцева, про які говорив раніше, і показує, як відбувається зів’янення, спустошення людської душі. Раніше старців любив працю й з більшим задоволенням працював у земській лікарні, тепер у нього більша практика в місті, і він ганяється лише за рублем, втративши інтерес і жаль до хворих. Коло його інтересів надзвичайно звузився, і тепер хвилюють лише картярська гра й нажива. Глибину його щиросердечного спустошення показує його відношення до дівчини, що він недавно любив. Тепер при зустрічах з Катериною Іванівною він почуває лише занепокоєння й несвідомий страх за себе, за своє сите, розміряне життя: «А добре, що я на ній не женився».

Пройшло ще кілька років життя «без вражень, без думок». Старців ще більше поповнів, ожирів, важко дихає й ходить, «відкинувши голову назад». Спрага наживи остаточно опанувала ним і витиснула інші почуття. Йому «ніколи зітхнути», він, незважаючи на величезну приватну практику, не кидає й земського місця, його здолала жадібність, «хочеться поспіти й тут і там». Він став товстошкірим і нечутливим до чужого горя. Проходячи через кімнати призначеного для продажу будинку, він, не звертаючи увагу на неодягнених жінок і дітей, тикає ціпком і запитує: «Це кабінет? Це спальня? А отут що?»

Коли в клубі хто – небудь заговорює про Туркиных, він запитує: «Це ви про ті, що дочка грає на фортепьянах?» Так говорити про дівчину, що колись любив, нехай навіть любов і пройшла, може тільки людина, що дійшов до останнього ступеня духовної спустошеності

Що привело Старцева до цьому? Чехів затверджує, що обивательське середовище, вульгарн і незначна, губить краще, що є в людині, якщо в самій людині немає якогось «ідейної протиотрути» і внутрішнього усвідомленого протесту. Історія Старцева змушує нас задуматися про те, що перетворює людини в духовного виродка. По – моєму, страшнее всього в житті – падіння особистості в трясовину обывательства й вульгарного міщанства