Образи двох столиць у російській літературі – інші роботи з російської літератури

Обоє міста самобутні й не схожі один на іншій. Москва – завжди кипляча, життєлюбна, діяльна; Петербург – похмурий, гордий, що зберігає традиції

Кожний письменник бачив ці міста через призму свого сприйняття. Не можна не згадати про А. С. Пушкіна, що жив в обох столицях (колишн і справжньої), добре знав їх і присвятив їм чимало рядків. Він захоплюється гордовитої, що не здалася Наполеонові Москвою. Вона з’являється в його добутках такої ж. який ми бачимо її сьогодні, – білокамінної, золотоглавої, сяючої. «Москва… як багато в цьому звуці для серця російського злилося!» Ці рядки знає, напевно, кожний

Але Пушкін, при всьому його замилуванні Москвою, не харчує ілюзій щодо її жителів. В «Євгенію Онєгіні» він говорить про порожнечу, незв’язність і безглуздість світських бесід. Про те, як нудилася Тетяна серед цієї нудьги й байдужості, як немила їй була Москва. Про це ж говорить і А. С. Грибоєдов в «Горі від розуму». Усюди панують ледарство й показна розкіш. Ніхто не випробовує ні до чого скільки – небудь жвавого інтересу. Виключення становлять плітки, якими завжди багаті московські вітальні. Усяка розсудлива людина повинен бігти від цього лицемірства якнайдалі, як зробив Чацкий.

Не такий Петербург. Пушкіна мало приділяє увагу світському суспільству, більше – місту, його духу. І Петербург з’являється перед очами як живий, коли читаєш рядка:

Люблю тебе, Петра створіння

Люблю твій строгий, стрункий вид,

Неви державне теченье,

Береговий її граніт…

Такі вірші міг написати лише людина, що істинно любить Петербург. Для Пушкіна це місто – втілення Петровского духу

Але Петербург може стати зовсім в іншому світлі. Чимало сказано в літературній критиці про «Петербург Достоєвського». Гоголь, Некрасов говорили про місто аж ніяк не життєрадісно, однак ніхто ні до, ні після Достоєвського не описав Петербург настільки похмурим і моторошним. У Достоєвського це місто темних підворіть, дворів – «колодязів», завулків, трактирів, убогих квартир, що вопиют убогості, брудної ріки (про «державний теченьи» і мови немає). І місто самітності. Обстановка,

Звичайно, пов’язана із внутрішнім миром героїв. Ніяким іншої й не може бути Петербург Раскольникова й князя Мышкииа. Дуже багато писав про Петербург Гоголь. У нього існує цілий цикл «Петербурзькі повісті». Перша з повістей, «Невський проспект», занурює в атмосферу веселощів, шуму й суєти, що панують на головній вулиці «культурної столиці». Про Невський розказано з такою любов’ю, що здається, начебто ці слова належать корінному петербуржцеві а не вихідцеві з української провінції. З тією же старанністю пише Гоголь про інші вулиці. Вони з’являються в його викладі чистими, світлими, людними

Але пишнота Петербурга відходить у Гоголя на другий план, оскільки пише він зовсім не путівник по місту, але сатиричні добутки. Байдужість, бюрократія, знеособлювання людини – от що хвилює письменника в першу чергу. Тому образ столиці роздвоюється

Якщо Петербург з’являється в Російській літературі в настільки різних іпостасях, те й Москва викликає не менш суперечливі почуття в письменників і поетів. А. П. Чехов присвятив їй цілий цикл розповідей «Серед милих москвичів». Назва говорить саме за себе, хоча розповіді (як завжди в Чехова) висміюють людей і ситуації. Москвичі з’являються не такими вуж милими. Чехів проте дуже любив Москву. Він писав про театри, про цирк, про ресторани, словом, про всі громадські місця, де завжди велике скупчення народу й зірке око письменника може помітити чимало цікавого. Чехів зауважує й жебрання, і лицемірство, і святенництво. Він іронічний, але дуже м’який, як воістину інтелігентна людина. Чеховська Москва захоплює й затягується

Не можна не згадати й «Москву шинкарську», оспівану Сергієм Єсеніним. Тут кипить нічне життя, усе в димі, усе в п’яному вигарі. І немає нічого загального ні з пушкінської, ні із чеховською Москвою. У цій Москві панують розгул, пияцтво, немає нічого святого. Поетові хочеться вирватися із задушливої атмосфери шинків, побачити хоч шматочок чистого неба, вдихнути свіжого повітря. Але виходу ні, і ця безвихідність, пригніченість діють і на читача. Як далека ця Москва від пушкінської!

Можна перелічити ще дуже багатьох письменників, які захоплювалися обома столицями або жахалися, але, головне, – писали оних.