Шляхи шукань князя Андрія в романі – епопеї Товстого «Війна й мир» – Толстої Лев

Сенс життя … Ми часто замислюємося над тим, що може бути сенсом життя. Нелегкий шлях шукань кожного з нас. Деякі люди розуміють, у чому сенс життя і як і чим треба жити, тільки на смертному одрі. Те ж саме відбулося й з Андрієм Болконским, самим, на мій погляд, яскравим героєм роману Л. Н. Толстого «Війна й мир».

Уперше ми зустрічаємо князів Андрія на вечорі в салоні Ганни Павлівни Шерер. Князь Андрій різко відрізнявся від всіх присутніх тут. У ньому немає нещирості, лицемірства, так властивому вищому світлу. У його погляді є тільки нудьгуюче, «всі колишні у вітальні не тільки були знайомі, але вуж набридли йому так, що й дивитися на них, і слухати їх йому було дуже нудно». Але більше всіх йому набридла його дружина Ліза. Він нехтує вище світло, а Ліза постійно нагадує йому про нього. «Чого б я не дав тепер, щоб не бути одруженим!» – викликує він

Саме для того, щоб утекти від цього обридлого життя, Андрій хоче йти на війну. Але це лише одна сторона медалі. Основна причина – це спрага слави, такий же, який домігся Наполеон. Наполеон затьмарив розум князя Андрія. Князь будує честолюбні плани. У своїх мріях він представляв себе рятівниками російської армії, російського народу. Але після паніки й плутанини, що була після Шенграбенского бою, усе виявився не таким вуж героїчним, як йому мріялося

У бої в Аустерлица доля надала князеві Андрію випадок показати себе. Рішуча мінута наступила! Болконский підхопив прапор з рук убитих солдатів і повів батальйон в атаку. «Ура!  – закричав князь Андрій, тільки – но втримуючи в руках важкий прапор, і побіг уперед з безсумнівною впевненістю, що весь батальйон побіжить за ним». Смерть, рани, особисте життя – усе відійшло на другий план. Спереду – тільки герой, князь Андрій, і його подвиг, що (як він мріяв) ніколи не забудуться

И тільки поранення допомогло зрозуміти, як він помилявся. Лише високе аустерлицкое небо із сірими непоказними хмарами змусило відчути його свою незначність перед вічністю

«Так! все порожнє, усе обман, крім цього нескінченного неба». До такого висновку прийшов князь Андрій. І Наполеон, яким так захоплювався Болконский, здався йому незначним. Старанно возводимые ідеали звалилися за одна мить

Після поранення князь Андрій вернувся додому й звернув свої думки до вічності й любові. Болконский дійшов висновку, що людина, немов дерево, повинен доживати своє століття терпляче й неметушливо. Головне – не приносити нікому зла й не вимагати до себе участі. Але життя князя Андрія круто змінилася: він зустрів Наташу Ростову полюбив її. Завдяки Наташе він продовжує жити й, здається, от’от доторкнеться до щастя. Але раптом відбувається те, що князі Андрій не може простити Наташе,  – зрада

Саме зрада Наташи спонукує Болконского знову піти на війну, і під час Бородінського бою він знову одержує поранення, цього разу серйозне. І в цьому винувата його надмірна гордість. Коли граната впала біля нього, він не ліг на землю, тому що думав, що покаже неправильний приклад іншим офіцерам. «Невже це смерть?»… Він думав це й разом з тим пам’ятав про те, що на нього дивляться. Гордість не дала йому врятувати себе. Князь Андрій був поранений у живіт. І в мінути страждання йому відкрилося всі, чого він раніше не розумів. «Що’те було в цьому житті, чого я не розумів…» – думав Болконский. Тоді він зрозумів, за що і як Бог любить людей. І він, князь Андрій, теж любить їх всіх, не розділяючи на близькі й ворогів. «Жаль, любов до братів, до люблячої, любов до ненавидящим нас, любов до ворогів, так, та любов, що проповідував Бог на землі, який мене вчила князівна Марья, і яке я не розумів; от від чого мені шкода було життя, от воно те, що ще залишилося мені, коли б я був живий. Але тепер уже пізно. Я знаю це!» – такі думки князя Андрія

Андрій Болконский усе випробував у своєму житті, довідався все, що можна, і далі його життя було б безглузде. І такій людині нічого не залишалося, крім як умерти. І він умер, але в наших серцях він залишиться назавжди.