Повний зміст Дон Кихот Сервантес М. 1/76

Частина перша

ПОСВЯЩЕНИЕГЕРЦОГУ БЕХАРСКОМУ

МАРКІЗОВІ ХИБРАЛЕОНСКОМУ, ГРАФОВІ БЕНАЛЬКАСАРСКОМУ Й БАНЬЯРЕССКОМУ, ВІКОНТОВІ АЛЬКОСЕРСКОМУ, СЕНЬЙОРОВІ КАПИЛЬЯССКОМУ, КУРЬЕЛЬСКОМУ И Бургильосскомуввиду того, що Ви, Ваша Світлість, належачи до числа вельмож, настільки схильних заохочувати образотворчі мистецтва, робите привітний і почесний прийом усякого роду книгам, щонайпаче ж таким, які по своїй шляхетності не принижуються до своєкорисливої догоди чорни, поклав я видати у світло Хитромудрого ідальго Дон Кихота Ламанчского під захистом славетного ім’я Вашої Світлості й нині, з тою шанобливістю, яку вселяє мені Ваша велич, молю Вас прийняти його під милостиве своє заступництво, щоб, хоча й позбавлений дорогоцінних прикрас добірності й ученості, звичайно складове оздоблення добутків, що виходять з – під пера людей освічених, дерзнув він під покровом Вашої Світлості безстрашно стати на суд тих, хто, виходити за межі власного неуцтва, має звичай при розборі чужих праць виносити не стільки справедливий, скільки суворий вирок, – Ви же, Ваша Світлість, вперив очі мудрості своєї в мої благі наміри, сподіваюся, не відкинете настільки слабкого виявлення нижайшей моєї відданості.Мигель де Сервантес Сааведра Прологдосужий читач! Ти й без клятви можеш повірити, як хотілося б мені, щоб ця книга, плід мого розуміння, виявляла собою верх краси, добірності й глибокодумності. Але скасувати закон природи, відповідно до якого всяка жива істота породжує собі подібне, це від мене не залежить. А коли так, то що ж інше міг породити {1} марний мій і нерозвинений розум, якщо не повість про кощавого, худого, химерного сина, повному самих несподіваних думок, досі нікому не приходили в голову, – словом, про такому, якого тільки й можна було породити в темниці, місцеперебуванні всякого роду перешкод, житло одних лише сумовитих звуків. Тихий куточок, спокій, приветные долини, безхмарні небеса, що дзюрчать струмки, умиротворений дух – от що здатно запліднити саму марну музу й завдяки чому її потомство, тільки – но з’явившись на світло, сповнює його захватом і подивом. Трапляється інший раз, що в кого – небудь народиться потворний і нескладний син, однак же любов поспішає накласти пов’язку на очі батька, і він не тільки не зауважує його недоліків, але, напроти того, у самих цих недоліках знаходить щось дотепне й привабливе й у розмові із друзями видає їх за зразок тямущості й грації. Я ж тільки вважаюся батьком Дон Кихота, – насправді я його вітчим, і я не збираюся йти второваною дорогою й, як це роблять інші, майже зі слізьми на очах благати тебе, найдорожчий читач, простити моєму дітищу його недоліки або ж подивитися на них крізь пальці: адже ти йому не рідня й не друг, у твоєму тілі є душу, воля в тебе настільки ж вільна, як у всякого великодосвідченого чоловіка, у себе будинку ти так само владний розпоряджатися, як король владний установити будь – який податок, і тобі повинна бути відома приказка: "Дай накриюся моїм плащем – тоді я розправлюся й з королем". Все це рятує тебе від необхідності лестити моєму героєві й звільняє від яких би те не було зобов’язань, – следственно, ти можеш говорити про цю історію все, що тобі вздумается, не боячись, що тебе засудять, якщо ти станеш хулити її, або ж нагородять, якщо похвалиш.Єдино, чого б я бажав, це щоб вона стала перед тобою нічим не заплямована й нагая, не прикрашена ні прологом, ні незліченним безліччю незмінних сонетів, епіграм і похвальних віршів, якими звичайно відкривається в нас книга. Повинен зізнатися, що хоча я витратив на свою книгу чимало праці, однак ж ще сутужніше було мені скласти цю саму передмову, що тобі має бути прочитати. Багато разів брався я за перо й багато разів кидав, тому що не знав, про що писати; але от один раз, коли я, розстеливши перед собою аркуш паперу, заклавши перо за вухо, облокотившись на письмовий стіл і підперши щоку долонею, перебував у нерішучості, до мене зайшов невзначай мій приятель, людина дотепн і розсудливий, і, бачачи, що я занурений у роздум, довідався про причину моєї заклопотаності, – я же, зовсім не маючи намір приховувати неї від мого друга, сказав, що обмірковую пролог до історії Дон Кихота, що в мене нічого не виходить і що через цей пролог у мене навіть пропало бажання видати у світло книгу про подвиги настільки шляхетного лицаря. – Справді, як же мені не боятися законодавця, издревле іменованого публікою, якщо після стількох років, проведених у тиші забуття {2}, я, з тяжким вантажем років за плечима, нині виношу на його суд твір сухе, як жердина, не блещущее вигадкою, що не відрізняється ні красами скла