«Чехов не просто описував життя, але жадав переробити її, щоб вона стала розумніше, человечней» (Чуковський) – Чехов Антон

Писати про Чехова? Так хіба це можливо? Чехів, Чехов… І немає тебе давно, і історія давно винесла вирок колишньому ладу, і, може бути, свідок Чехов своїми безсторонніми показаннями допоміг людям «багато в чому розібратися». Що ж ми знаходимо у творах Чехова близького, зрозумілого, сьогоднішнього? Чехів, як і колись, з його вишневим, молодим, білим садом потрібний нам, необхідний. От тому ми й звертаємося до його творчості сьогодні. Творчість його молодо, прекрасно донині. Значне місце в ньому займають оповідання, зовсім невеликі по величині, але глибокі по змісту. Оповідання ці гумористичні. Читаючи їх, розумієш, чому з таким нетерпінням чекали читачі оповіданнячка, підписані Антошею Чехонте. Дивує лаконізм чеховської прози, його вміння однією деталлю обрисовувати характер, ситуацію або зовнішність людини. Товстий і тонкий з однойменного оповідання, піднятий палець Хрюкина, лисина чиновника, картини, зроблені з фотографій місцевих сановників, та інше – деталі, натяки, які часом коштують більших і багатослівних описів. Над оповіданнями молодого Чехова завжди смієшся й одночасно мало – мало сумуєш. Адже в цих коротеньких штучках автор висміює все дурне, що заважає людям жити чесно й справедливо: лицемірство, брутальність, чиношанування, вульгарність. Як отут не згадати гоголівське: «Нудно на цьому світлі, добродії!» Я думаю, особливо нещадний був письменник до обивателів і паскудників, які не тільки смішні, але й страшні

Такий учитель грецького (мертвого!) мови Беликов з оповідання «Людин у футлярі». Як він обурився, побачивши дівчину на велосипеді: адже це непристойно! А голосний сміх, виявляється, – порушення порядку. Він боявся всього новим, передового, улюбленим його виреченням було: «Як би чого не вийшло».

Під стать йому й унтер Пришибеев, що намагається всюди наводити «порядок». Беликовы й Пришибеевы, Очумеловы й Елдырины були душителями світлих, живих думок і справ, однієї з опор режиму. Подібних типів чимало й у нашім житті

Так смішне в Чехова переходить у викривальне. І подібних оповідань у письменника багато: «Стрибуха», «Ионыч», «Учитель словесності», «Аґрус» і інші. Життя кінця XIX століття було повно проявів нерівності, нечесності, нелюдськості, тупості, людського горя. Я вважаю, що Антон Павлович добре знав життя різних шарів суспільства, чому сприяла і його лікарська практика

В 1892 році він написав «Палату № 6». Це оповідання зробило на мене величезне враження. Лікарня для душевнохворих, зображена в ньому, так схожа на саму Росію з її безглуздими порядками, при яких гинуть часом чудові, талановиті люди й процвітають дурні й бездарність

Звичайно, письменник у своїх оповіданнях, повістях, п’єсах показував не тільки міщан, хамелеонів, підлабузників і шахраїв. Його кращі герої думають про щастя країни, народі, про шляхи боротьби за краще майбутнє. Ці люди поривають із миром вульгарності й вступають на шлях, що приведе до здійснення їхніх шляхетних цілей. До них ставляться й Надя з оповідання «Наречена», і Аня, і Петя Трофимов з «Вишневого саду»…

Чехов хотів, щоб у кожної людини були високі моральні ідеали, щоб кожний виховував себе: позбувався від недоліків, підвищував культуру. «У людині повинне бути все прекрасно: і особа, і одяг, і душу, і думки», – говорив він. Сам Антон Павлович був чудовою людиною. Усі, хто знав його, захоплювалися його спокійним, незвичайно чуйним і чесним характером, умінням добре повеселитися й плідно попрацювати, бажанням якнайбільше зробити в житті. Вищим злом Чехов уважав неправду. Він писав братові: «Не брехати навіть у дрібницях. Неправда образлива для слухача й опошляє його в очах мовця». І найважливіша умова, щоб не прожити обивателем, нудним міщанським життям, не загрузнути у вульгарності, – чесна творча праця. «Треба поставити своє життя в такі умови, щоб праця була необхідна. Без праці не може бути чесного й радісного життя», – учив цей великий гуманіст

До кінця свого короткого життя, знаючи, що смертельно хворо, Антон Павлович Чехов учив доброму, чистому, вічному, учив бути людиною й у гарному, і в поганому – у будь – якій ситуації, учив особистим прикладом і творчістю

Проблема людини, що випадає із загального ладу життя, що протестує проти вульгарності, – одна із провідних ліній творчості письменника

Так у вищезгаданому оповіданні «Стрибуха» Антон Павлович оповідає про доктора Димові, самовіддано відданому справі служіння людям, своєму справі лікаря. Його життя – контраст порожнього, нікчемного життя Ольги Іванівни, її друзів і шанувальників. Димів умирає, але «нещадна вульгарність ні тіні покласти не встигла на ньому».

Проти вульгарності бореться Чехов і в оповіданні «Учитель словесності». «Учитель словесності» – оповідання про те, як мир міщанського щастя, щоденності й незначності вбиває в людині кращі почуття, руйнує любов. І Нікітін намагається перебороти злий мир, але не гине духовно, а навпроти, «йому жагуче, до туги, раптом схотівся в… інший світ…».

Показуючи, як страшна сила міщанської щоденності, що загрожує знищити або зруйнувати духовний початок у людях, Чехов «все життя боровся з нею», затверджував «інший світ» – мир любові, краси, праці, щастя, життя

И єдина віра Чехова – віра у творчий початок людського духу, що підтримує людей у їхньому існуванні, дає сили протистояти щоденності, вульгарності