Князь Ігор – герой «Слова об полицю Игореве» – Слово об полицю Игореве

Більше восьми століть назад, в 1187 році, було створено «Слово об полицю Игореве» – безсумнівно, самий значний добуток давньоруської літератури, найбільш яскравий у художнім відношенні її пам’ятник. Відкрите вперше російському читачеві лише на початку ХIХ століття, «Слово…» с тих пор не раз залучало дослідників, читачів, знавців і цінителів древньої російської літератури. За минулі з моменту відкриття «Слова…» А. И. Мусіним – Пушкіним два сторіччя цей добуток було не раз переведений на сучасну російську мову й продовжує залишатися актуальним для нових поколінь фахівців у цій області

И все – таки головне в цьому дивному добутку те, що інтерес до нього обумовлений не тільки науковими завданнями вивчення літератури, але й тим, що «Слово…» продовжує хвилювати всі нові покоління читачів, змушуючи захоплюватися його дивною красою й досконалістю. Чому ж цей добуток виявився настільки довговічним, що в ньому близько нам – людям, що живуть уже в ХХ столітті?

Давно затвердилася думка про те, що «Слово об полицю Игореве» присвячено не якомусь окремому героєві, а всій Росіянці землі в цілому. Читаючи цей незвичайний добуток, дійсно розумієш, що перо його автора надихала любов до своєї батьківщини, а центральний образ Російської землі з’являється у всій своїй повноті й масштабності

Але все – таки герой, чиє ім’я коштує в назві добутку, займає в ньому особливе місце, серед інших героїв «Слова…» його образ особливо яскравий і виразний. Мені здається, що саме князь Ігор, особистість складній і суперечлива, найбільш близька сучасній людині, а тому викликає щирий інтерес, хоча він відділений від нас величезною тимчасовою дистанцією

Відношення автора «Слова…» до російських князів, зображеним у ньому двоїста, що позначилося й в образі князя Ігоря. З одного боку, автор бачить у князях представників Русі, він їм співчуває, пишається їхніми успіхами й переживає за невдачі. З іншого боку, він засуджує їхній егоїзм, розбрати й місницьку політику, їхнє небажання відстоювати загальросійські інтереси.. На прикладі походу на половців Новгород – Сіверського князя Ігоря Святославича автор показує, до чого приводить відсутність єднання, а тому для вираження головної ідеї «Слова…» образ князя Ігоря має дуже велике значення

Ігор діє по формулі: «ми собе, а ти собе». Він іде в похід на половців один, а тому й зазнає поразки. Святослав Київський, з яким солідарний автор, говорить Ігорю, що він самостійно відправляється в похід тому, що шукає собі славу, що не бажає ні з ким ділити, крім декількох вірних йому князів:

Русичи великі поля червленими щитами перегородили,

Ища собі честі, а князеві – слави

Хоробрий, але недальновидний Ігор іде в похід, незважаючи на те, що із самого початку його попереджають про поразку численні «знамення»:

Сонце йому тьмою шлях заступало;

Ніч стогонами грози птахів розбудила;

Свист звіриний устав,

Збився дів –

Кличе на вершині дерева,

Велить прислухатися…

Але Ігор не бажає нічого й нікого слухати, він вірить у свою зірку й з невеликим загоном соратників іде в похід. Він, безумовно, любить батьківщину, але бажання особистої слави «заступає йому знамення». Перед походом він звертається до своєї дружини:

Краще адже вбитим бути,

Чим полоненим бути;

Сядемо ж, брати,

На борзих коней

Так подивимося хоч

На синій Дон

Автор «Слова…» так коментує мова князя:

Розум князя поступився

Бажанню

И полювання покуштувати Дон великий

Заслонила йому ознака

Але все – таки створюється враження, що автор симпатизує князеві. Недарма читач так жваво переживає все, що відбувається з героєм «Слова…», співчуває йому. Адже князь дійсно відважний і хоробрий, він справжній воїн і готовий скласти свою голову в боротьбі з ворогом «за землю Росіянку». Метафоричні визначення підкреслюють ці якості князя, що

Скріпив розум силою своею

И поострил серце своє мужністю;

Здійснившись ратного духу,

Навів свої хоробрі полки

На землю Половецьку

За землю Росіянку

Але князь – людин свого часу. Привабливі якості його особистості вступають у протиріччя з нерозсудливістю й егоїзмом, оскільки князь піклується про свою честь більше, ніж про честь батьківщини. От чому, незважаючи на видиму особисту симпатію до князя Ігор, автор все – таки підкреслює в герої не індивідуальне, а загальне, що ріднить його з іншими подібними йому князями, самолюбство й недалекоглядність яких привели до міжусобної боротьби, розбратам і в кінцевому результаті до втрати єдності Русі як держави

Недарма поруч із образом князя Ігоря з’являється образ його діда Олега Святославича, якого автор виразно називає «Гориславичем». Звичайно, мова йде не про особисте горе цього князя, а про народне горе, викликаному його усобицами. Автор, згадуючи про нього, говорить, що Олег мечем крамолу кував і стріли по землі сіяв. Ім’я цього князя, одного із зачинателів міжусобної боротьби, коштує навіть у заголовку добутку: «Слово об полицю Игореве, Ігоря Святославича, онука Ольгова». Так від батька до сина, від діда до онука передається дух «крамоли», що веде до загибелі людей і нарузі землі росіянці

Так і Ігор, що відправився в похід на половців добувати «собі слави», приніс тільки горі російській землі: його дружина й дружини союзних йому князів розгромлені, на кривавому «бенкеті» полягли «хоробрі русичи», а князі виявилися в полоні або теж були вбиті. Але страшнее всього те, що потім пішло спустошливу навалу половців на Росіянку землю

И все – таки фінал оповідання дає трохи інший поворот у трактуванні образа князя Ігоря. Переломним моментом служить центральний епізод третьої частини – плач Ярославівни, юної дружини Ігоря, що являє собою образ ідеальної російської жінки. Вона оплакує не тільки полон чоловіка, але вболіває про всіх полеглих російських воїнів. У народно – пісенних традиціях вона кличе на допомогу сили природи: «вітер, вітрило», Дніпро Словутич, «світле й трисветлое сонце». Її плач – це дивне по красі й виразності символічне уособлення плачучи всієї землі Росіянці про загиблого й полоненого свого захисників

Але плач Ярославівни має й ще одну дуже важливу функцію: він покликаний освятити втеча Ігоря з полону, що вважалося вчинком, що наносить втрату честі князя. Тут його втеча як би освячена космічними, природними силами, які покликані плачем Ярославівни

Як вірно помітив Д. С. Лихачов, у фіналі не тільки розповідається про повернення Ігоря й про відвідування їм Києва, але й – головне – показується, що в душі героя відбувається переворот. Тепер він усвідомлює гибельность подібних необдуманих походів, він сам готовий взяти участь у майбутніх походах російських князів проти половців, а виходить, егоїстичні устремління Ігоря виявляється переможені свідомістю важливості єднання всіх князів для порятунку землі росіянці

Так і князь Ігор зненацька виявляється співпричетний основній ідеї «Слова…». Саме що тому вернувся князя так радісно привітає народ: «Країни раді, грады веселі». І завершується все оповідання радісним вітанням не тільки йому, але й всім князям і дружинам, що борються за Російську землю:

Здорові будьте, князі й дружина,

Борючись за християн

Проти навал поганих!

Князям слава й дружині!

Амінь.