Короткий зміст роману Хэмингуэя “Прощай, зброя!” – Хемингуэй Э

Дія відбувається в1915 – 1918 р. на італо – австрійському фронті. Американець Фредерик Генрі – лейтенант санітарних військ італійської армії (італійської – тому що США ще не вступили у війну, а Генрі пішов добровольцем). Перед настанням у містечку на Плавні, де коштують санітарні частини, – затишок, офіцери проводять час хто як уміє – п’ють, грають у більярд, ходять у публічний будинок і вганяють у фарбу полкового священика, обговорюючи при ньому різної інтимної речі

У розташований по сусідству англійський госпіталь приїжджає молода медсестра Кэтрин Баркли, у якої у Франції загинув наречений. Вона шкодує, що не вийшла за нього заміж раніше, не подарувала йому хоч небагато щастя. По військах проноситься слух, що треба чекати швидкого настання. Треба терміново розбити перев’язний пункт для поранених. Австрійські частини перебувають близько від італійців – на іншій. стороні ріки. Генрі скрашує напруга очікування залицянням за Кэтрин, хоча його бентежать деякі чудності її поводження

Спочатку після спроби її поцілувати він одержує ляпас, потім дівчина сама цілує його, схвильовано запитуючи, чи завжди він буде добрий до неї. Генрі не виключає, що вона злегка божевільна, але дівчина дуже гарна, і зустрічатися з нею краще, ніж проводити вечора в офіцерському публічному будинку. На чергове побачення Генрі приходить ґрунтовно п’яним і до того ж сильно спізнюється – втім, побачення не відбудеться: Кэтрин не зовсім здорова. Зненацька лейтенант почуває себе незвично самотнім, на душі в нього муторно й тужливо.

Наступного дня стає відомо, що вночі у верхів’ях ріки буде атака, туди повинні виїхати санітарні машини. Проїжджаючи повз госпіталь, Генрі на мінуту вискакує побачити з Кэтрин, та дає йому медальйон із зображенням святого Антонія – на щастя. Приїхавши на місце, він розташовується із шоферами в бліндажі; молоді хлопці – італійці дружно лають війну – якби за дезертирство не переслідували рідних, нікого б з них тут не було. Немає нічого гірше війни. Програти її – і те краще. А що буде? Австрійці дійдуть до Італії, утомляться й повернуться додому – кожному хочеться на батьківщину. Війна потрібна тільки тим, хто на ній наживається

Починається атака. У бліндаж, де перебуває лейтенант із шоферами, попадає бомба. Поранений Генрі намагається допомогти вмираючому поруч шоферові. Ті, хто уцелел, доставляють його до пункту першої допомоги. Там, як ніде, видна брудна сторона війни – кров, стогони, розкидані тіла. Генрі готовлять до відправлення в центральний госпіталь – у Милан. Перед від’їздом його відвідує священик, він співчуває Генрі не стільки тому, що того ранили, скільки тому, що тому важко любити. Людини, Бога… І все – таки священик вірить, що коли – небудь Генрі навчиться любити – душа в нього ще не вбита – і тоді буде щасливий. До речі, його знайому медсестру – здається, Баркли? – теж переводять у миланский госпіталь

У Милане Генрі переносить складну операцію на коліні. Зненацька для себе він з більшим нетерпінням чекає приїзду Кэтрин і, як тільки вона входить у палату, переживає дивне відкриття: він любить її й не може без її жити. Коли Генрі вдається пересуватися на милицях, вони з Кэтрин починають їздити в парк на прогулянку або обідають у затишному ресторанчике по сусідству, п’ють сухе біле вино, а потім вертаються в госпіталь, і там, сидячи на балконі, Генрі чекає, коли Кэтрин закінчить роботу й прийде до нього на всю ніч і її чудові довгі волосся накриють його золотим водоспадом

Вони вважають себе чоловіком і дружиною, ведучи відлік подружнього життя від дня появи Кэтрин у миланском госпіталі. Генрі хоче, щоб вони одружилися насправді, але Кэтрин заперечує: тоді їй прийде виїхати – як тільки вони почнуть улагоджувати формальності, за нею стануть стежити і їх розлучать. Її не турбує, що їхні відносини ніяк офіційно не узаконені, дівчину більше хвилює неясне передчуття, їй здається, що може трапитися щось жахливе

Положення на фронті важке. Обидві сторони вже видихнули, і, як сказав Генрі один англійський майор, та армія, що останньої зрозуміє, що видихнула, виграє війну. Після декількох місяців лікування Генрі запропоновано повернутися в частину. Прощаючись із Кэтрин, він бачить, що та щось недоговорює, і ледве домагається від її правди: вона вже три місяці вагітний

У частині все йде як і раніше, тільки деяких уже немає в живі. Хтось підхопив сифіліс, хтось запив, а священик всі так само залишається об’єктом для жартів. Австрійці наступають. Генрі тепер з душі відвертає від таких слів, як «слава», «доблесть», «подвиг» або «святиня», – вони звучать просто непристойно поруч із конкретними назвами сіл, рік, номерами доріг і іменами вбитих. Санітарні машини раз у раз попадають на дорогах у затори; до колон машин прибиваються відступаючі під натиском австрійців біженці, вони везуть у візках жалюгідний домашній скарб, а під днищами візків біжать собаки. Машина, у якій їде Генрі, постійно погодить у бруді й нарешті застряє зовсім. Генрі і його підручні йдуть далі пішки, їх неодноразово обстрілюють. Зрештою їх зупиняє італійська польова жандармерія, приймаючи за переодягнених німців, особливо підозрілий здається Генрі з його американським акцентом. Його збираються розстріляти, але він з ходу стрибає в ріку й довго пливе під водою. Набравши повітрю, поринає знову й іде від погоні

Генрі розуміє, що з його вистачить цієї війни, – ріка немов змила з його почуття боргу. Він покінчив з війною, говорить собі Генрі. Він створений не для того, щоб воювати, а щоб є, пити й спати з Кэтрин. Більше він не має наміру з нею розставатися. Він уклав сепаратний мир – особисто для нього війна скінчилася. І все – таки йому важко відскіпатися від почуття, яке буває в хлопчиськ, які втекли з уроків, але не можуть перестати думати про те, що ж зараз відбувається вшколе.

Добравшись нарешті до Кэтрин, Генрі немов повернувся додому – так добре йому поруч цієї жінки. Раніше в нього так не було: він знав багатьох, але завжди залишався самотнім. Ніч із Кэтрин нічим не відрізняється від дня – з нею завжди прекрасно. Але від війни залишилася оскома, і в голову лізуть різні невеселі думки начебто того, що цей мир ламає кожного. А хто не хоче ламатися, убивають. Убивають самих добрих, і самих ніжних, і самого хоробрих – без розбору

Генрі знає: якщо його побачать на вулиці без форми й довідаються, то розстріляють. Бармен з готелю, де вони живуть, попереджає: ранком Генрі прийдуть заарештовувати – хтось доніс на нього. Бармен знаходить для них човен і показує напрямок, куди треба плисти, щоб потрапити Вшвейцарию.

План спрацьовує, і всю осінь вони живуть у Монтре в дерев’яному будиночку серед сосон, на схилі гори. Війна здається їм дуже далекої, але з газет вони знають, що бої ще йдуть. Наближається строк пологів Кэтрин, з нею не все благополучно. Майже увесь час Генрі й Кэтрин проводять удвох – у них немає потреби в спілкуванні, ця війна немов винесла їх на незаселений острів. Але от вихід у мир, до людей стає необхідний: у Кэтрин починаються сутички. Їй роблять кесарево перетин. Однак уже пізно – змучена дитина народжується мертвим, умирає й сама Кэтрин. От так, думає спустошений Генрі, усе завжди кінчається цим – смертю. Тебе шпурляють у життя й говорять тобі правила; і в перший же раз, коли застануть врасплох, убивають. Нікому не дано сховатися ні від життя, ні від смерті

Фредерик Генрі – головна діюча особа роману, лейтенант. Хемингуэй досліджує генезис надламаного покоління, простежуючи процес становлення його життєвих цінностей. Лейтмотив такого становлення, що протікає в координатах гордої замкнутості в собі й навмисної відчуженості від усякого роду життєвої суєти (ця відчуженість майстерно аранжована неповторної хемингуэевской стилістикою підкреслено безпристрасної, далекого видимої емоційності оповідання), – категоричне неприйняття героєм Хемингуэя фальші й лицемірства в чому б те не було

ЩоНамагається – видимо, не без причин – не згадувати про свою заокеанську рідню американець Г., що ніколи відправився на війну добровольцем і службовець у чині лейтенанта в санітарному загоні італійської армії, що, схоже, назавжди загрузла в млявому протистоянні австрійцям на півночі країни, аж ніяк не Мізантроп і не цинік, хоча часом і не ладь прикинути таким. Просто, багато чого побачивши за три фронтових роки, він так само изверился в офіціозній риториці рапортів і звітів, як і в сентиментальній нудотності затертих формул, у які прийнято наділяти інтимні почуття й устремління

Педантично дотримується правила завжди бути чесним з навколишніми й ніколи не брехати самому собі («Я знав багатьох жінок, але завжди залишався самотнім, буваючи з ними, а це – гірша самітність»), що знає користь у гарній випивці, кухні й рибному лові, Г. дорівнює щирий у спілкуванні з військовим лікарем Ринальди, незлобивим полковим священиком, простими італійськими солдатами – шоферами санітарної автоколони й навіть… коханій – медсестрою – англійкою Кэтрин Баркли. Такий же, втім, як він сам, жертвою двох самообманів – осліплення міражною любов’ю (вона втратила обранця на фронті, так і не встигши вкусить щастя плотського союзу) і міражним патріотизмом

Однак саме любов – притім щаслива, розділена, взаємна – стане ахиллесовой п’ятої хемингуэевского «лицаря без страху й докору», до пори мислячого себе невразливим у шкарлупі свого мнимого егоцентризму. Подарувавши Г. і його обраниці кілька місяців «беззаконного» любовного щастя посередині обійнятої полум’ям Першої світової війни Європи, романіст залишить героя самотнім. Кэтрин умре при пологах, загине й зачатий у прифронтовій смузі дитина – дитя не освяченого церквою шлюбу двох неймовірно мужніх людей, осмелившихся творити життя в епіцентрі дивовижної гекатомби, що розтяглася на роки