Короткий зміст Севастопольські оповідання Толстой Л. Н – Часть 1

Севастополь у грудні місяці

«Ранкова зоря тільки що починає офарблювати небокрай над Сапун – Горою; темно – синя поверхня моря вже скинула із себе сутінок ночі й чекає першого променя, щоб заграти веселим блиском; з бухти несе холодом і туманом; снігу немає – все черно, але ранковий різкий мороз вистачає за особу й тріскотить під ногами, і далекий безугавний гул моря, перерива_ зрідка розкотистими пострілами в Севстополі, один порушує тишу ранку… Не може бути, щоб при думці, що й ви в Севстополі, не проникнуло в душу вашу почуття якоїсь мужності, гордості й щоб кров не стала швидше звертатися у ваших жилах…» Незважаючи на те, що в місті йдуть бойові дії, життя йде своєю чергою: торговки продають гарячі булки, а мужики – збитень. Здається, що тут дивно змішалося табірне й мирне життя, усе метушаться й лякаються, але це оманне враження: більшість людей уже не обертає уваги ні на постріли, ні на вибухи, вони зайняті «буденною справою». Тільки на бастіонах «ви побачите… захисників Севастополя, побачите там жахливі й смутні, великі й забавні, але дивні, що піднімають душу видовища». У госпіталі поранені солдати розповідають про свої враження: той, хто втратив ногу, не пам’ятає болю, тому що не думав про неї; у жінку, що відносила на бастіон чоловікові обід, потрапив снаряд, і їй відрізали ногу вище коліна. В окремому приміщенні роблять перев’язки й операції. Поранені, що очікують своєї черги на операцію, у жаху бачать, як доктори ампутують їхнім товаришам руки й ноги, а фельдшер равнодушно кидає відрізані частини тіл у кут. Тут можна бачити «жахливому, приголомшливому душу видовища… війну не в правильному, гарному й блискучому ладі, з музикою й барабанним боєм, із прапорами, що розвіваються, і гарцюючими генералами, а… війну в сьогоденні її вираженні – у крові, у стражданнях, у смерті…». Молоденький офіцер, що воював на четвертому, самому небезпечному бастіоні, скаржиться не на достаток бомб і снарядів, що падають на голів захисників бастіону, а на бруд. Це його захисна реакція на небезпеку; він поводиться занадто сміло, розв’язно й невимушено. По шляху на четвертий бастіон усе рідше зустрічаються невоєнні люди, і всі частіше попадаються носилки з пораненими. Властиво на бастіоні офіцер – артилерист поводиться спокійно (він звик і до свисту куль, і до гуркоту вибухів). Він розповідає, як під час штурму п’ятого числа на його батареї залишилося тільки одне діюче знаряддя й дуже мале прислуги, але все – таки на інший ранок він уже знову палив із всіх гармат. Офіцер згадує, як бомба потрапила в матроську землянку й поклала одинадцять чоловік. В особах, поставі, рухах захисників бастіону видні «головні риси, що становлять силу російського, – простоти й упертості; але тут на кожній особі здається вам, що небезпека, злість і страждання війни, крім цих головних ознак, проклали ще сліди свідомості свого достоїнства й високої думки й почуття… Почуття злості, помсти ворогові… таїться в душі кожного». Коли ядро летить прямо на людину, його не залишає почуття насолоди й разом з тим страху, а потім він уже сам очікує, щоб бомба вибухнула ближче, тому що «є особлива принадність» у подібній грі зі смертю. «Головне, втішне переконання, що ви винесли, – це переконання в неможливості взяти Севастополь, і не тільки взяти Севастополь, але похитнути будь – де силу російського народу… Через хрест, через назву, з погрози не можуть прийняти люди ці жахливі умови: повинна бути інша висока спонукальна причина – ця причина є почуття, що рідко проявляється, соромливе в російському, але лежаче в глибині душі кожного, – любов до батьківщини… Надовго залишить у Росії великі сліди ця епопея Севастополя, який героєм був народ росіянин…» Севастополь у травні Проходить півроку з моменту початку бойових дій у Севстополі. «Тисячі людських самолюбий встигли образитися, тисячі встигли задовольнитися, надутися, тисячі – заспокоїтися в обіймах смерті» Найбільш справедливим представляється рішення конфлікту оригінальним шляхом; якби поборолися двоє солдатів (по одному від кожної армії), і перемога б залишилася за тією стороною, чий солдат вийде переможцем. Таке рішення логічно, тому що краще боротися один на один, чим сто тридцять тисяч проти ста тридцяти тисяч. Взагалі війна нелогічна, з погляду Толстого: «одне із двох: або війна є божевілля, або коли люди роблять це божевілля, то вони зовсім не розумні створення, як у нас чомусь прийнято думати» В обложеному Севастополі по бульварах ходять військові. Серед них – піхотний офіцер (штабс – капітан) Михайлов, висока, довгонога, сутула й неспри