Аналіз вірша Буніна «Забутий фонтан» – Бунін И. А
Твір Буніна за назвою «Забутий фонтан», що було написано ще в далекому 1902 році, зуміло відобразити життєве кредо поета, що засновано на сполученні вічного й прекрасного
У цьому випадку автор скористався своєю улюбленою поетичною формою сонета, звернувшись до ніколи не старіючої теми, що стосується гармонічного відносини людини кприроде.
Композиційно добуток будується на двох основних образах. Перший – образ осіннього саду, а другий – образ самотньої дівчини
Даний сонет має дуже яскраву образність. Художні засоби, які подані в першому катрені, підкреслюють ідею запустіння й холоду. Поетом осінній сад метафорично подається в якості «чертога з янтарю», що «розсипалася», як дуже тендітна й ніжна річ
Провідним художнім прийомом другого катрена є уособлення. Вітер «заметає листами фонтан, взвевает їх, раптово налітаючи». Авторові вдалося в точності передати образ обпадання восени зів’ялого листя, зрівнявши її з «переляканою зграєю».
Заключні терцети розповідають про самотню дівчину, у рухах якої, кожний може побачити особливу граціозність, а також неквапливість. Вона довго дивиться на фонтан. Посиленню образу головної героїні служать такий епітет, як «застиглий сум», а також порівняння «як примара». На душі в неї, видимо, така ж порожнеча й холод. У даному вірші забутий фонтан виступає як символ давно збіглого щастя
Що стосується жанру добутку, то воно ставиться до любовної лірики з елементами філософської. Останні рядки вірша показують швидкоплинність, а також невблаганність часу: «А дні біжать… Їм нікого не жаль».
Завдяки наявному асонансу (повторюються голосні а, е, о) і віршованому розміру (п’ятистопний ямб), Буніну вдається додати своєму неперевершеному сонету особливого звучання, а також ритму, що ніде більше не зустрічається
Саме по собі вірш навиває легкі смутні думки, а може бути навіть і жалю із приводу того, що час невблаганно біжить уперед, і що нічого вже не можна повернути, як і остиглу ніколи любов
Серед всіх письменників, які ставляться до так званому «срібного століття», саме Буніну вдається виражати свої почуття й переживання найбільше легко й невимушено.
