Людина у пошуках гармонії зі світом (за повістю М. Коцюбинського «Тіні забутих предків»)

Коли людина почувається щасливою? Коли має добре здоров’я? Коли має багато грошей, землі, майна? Коли кохає? Усе так, але й цього замало. Знайти своє місце у всесвіті через опанування гармонії — чи не це головне прагнення героїв повісті «Тіні забутих предків»!

А всесвіт великий, тільки комусь досить з нього й частки, як Палагні, для якої головне — «набутися» на світі: «Я хочу набутись. Раз живемо на світі…», а хтось, як Юра, вважає себе володарем, якому й всесвіт підкоряється. Ось чому зовнішні прояви тієї «влади» так полонили Палагну. Та для Івана оте «набутися» має зовсім інший смисл. Він не міг сприймати світ, як більшість: худоба, хазяйство, будні й свята серед побуту, забарвленого ворожінням — ілюзією розуміння світу. Життя мусить мати сенс. Він навіть спробував жити, як усі, одружившись з Палатною. Та сенс його буття — любов. Вона така природна, що Іван цього й не помічав, доки жива була Марічка. Інакше й бути не могло. Вона була частиною всесвіту, стрижень якого для Івана — любов. Це почуття дало змогу йому порозумітися з природою, відчути свою включеність у той загадковий світ, де живуть щезник, нявки і чугайстср. Здається, Іван ще тоді, у горах зрозумів, як важливо плекати добро, ставитися до всього з любов’ю, бо інакше нічого не вийде. Якою символічною видається з цього погляду сцена народження сиру на полонині! Він народжується з праці людської, з чистих помислів — з любові. Так само й людина не може оминути це почуття. Для Палагни і Юри любов — це прояв пристрасті, земних радощів. Для Івана й Марічки — це привід відчути велику любов і прихильність Божу, бо кохання об’єднало навіки їхні душі й дало змогу пізнати світ, досягти гармонії. Його музика зливалася з поезією її співанок і народжувала мелодію щастя. Ця мелодія бриніла у ньому й відкривала серце добру, розумінню світу. Тому саме очима Івана бачить читач дивну й величну картину: «Ласкаво слухало небо простосердечну молитву, добродушно хмурився Бескид, а вітер, пролітаючи далі, старанно вичісував трави на полонині, як мати дитячу голівку». А втративши Марічку, Іван втратив частину любові до світу. Музика його звучала тепер як згадка про щастя. І хоч Іван намагається віднайти втрачений сенс життя, він не знаходить розради ні в хазяйстві, ні в звичному для всіх одвічному ритмі життя. Його душа прагне гармонії. Може, тому він і гине, погнавшись за привидом — нявкою, яка набула вигляду Марічки.

М. Коцюбинський на диво тонко показав внутрішній світ людини, яка прагне гармонії, якій мало побутового життя, якій потрібен увесь світ, бо вона — людина.