Віршовані сатири Олександра Сумарокова – Інші роботи з російської літератури

Популярність Олександра Петровича Сумарокова у двадцятому століття не витримує ніякого порівняння не тільки зі славою Ломоносова – його сучасника, учителя й суперника, але навіть із популярністю Василя Тредиаковского. Тим часом авторитетний літературознавець Г. А. Гуковский уважав, що Сумароков «зовсім не був самодуром, коли повідомляв себе творцем нової російської літератури».

Цю літературу створювало насамперед дворянство (чим вона й відрізняється від всіх європейських). Саме дворянство після реформ Петра Великого виявилося тим станом, якому довелося не тільки служити оновленій державі в армії й державних установах, але й пристосовувати до потреб і традицій Росії західну систему цінностей. Для цього необхідно було, зокрема, знать зразкові добутки західної літератури й створювати власні, по можливості не гірше. Література (зокрема, поезія) стала цінуватися надзвичайно високо. Сумароков же першим з російських дворян присвятив себе їй цілком.

Олександр Петрович Сумароков увійшов в історію російської літератури не тільки як письменник, але і як один з основних теоретиків російського класицизму. Йому належать найбільше повно й доступно сформульовані програмні добутки літературного напрямку, що затверджувалося, – епістоли «Про російську мову» і «Про віршування». Сатирико – викривальна спрямованість творчості Сумарокова в цілому найбільше яскраво виявилася у властиво сатиричних жанрах: у віршованих сатирах, сатиричних хорах, байках, епіграмах, пародіях

Найбільшою популярністю в сучасників Сумарокова користувалися байки (притчі, як їх ще називали в той час). Сумароков охоче писав у цьому жанрі протягом майже всього свого творчого життя (їм написано біля чотирьохсот байок) і виступав тут справжнім новатором. Він зумів додати байкам характер живих, часом драматичних сценок, наповнив їхнім злободенним змістом, виступив у них проти багатьох суспільних пороків і людських недоліків. Більшою соціальною загостреністю відрізняються, наприклад, такі байки, як «Безногий солдат» і “Терпіння”. У першій з них Сумароков затверджує, що тільки трудовому люду властиві співчуття й жаль до знедоленого. Солдат, «якому у війні відбили ноги», залишає монастир, де з ним строго обходилися, і відправляється просити милостиню. Але ні дворянин, що грає в шахи, ні «набожна» купчиха нічого не подали йому. І тільки працівник, що цілий день копав на городі гряди, «зустрівшись нещасному сему, що вибрав він, усе віддав те йому*. Байка «Терпіння» спрямована проти жорстоких і жадібних поміщиків, що морили голодом своїх кріпаків

Ряд байок з’явився відгуком на політичні події. Так, у байці «Війна Орлів» описане суперництво братів Орловых у боротьбі за місце єкатерининського фаворита. Кінцівка байки «Мид» («Хоча хвала про кого неправе й гарчить, історія про нього інше закричить»), як думають дослідники, спрямована проти Катерини. Осміював у байках Сумароков і своїх літературних супротивників: Тредиаковского («Жуки й бджоли», «Сова й рифмач»), Ломоносова (« Мавпа – Віршотворець», «Осів у левиній шкірі»), М. Д. Чулкова («Парисов суд») і інших. Чимало байок присвячено осуду хабарництва приказних, шахрайства відкупників, марнотратства й низькопоклонства дворян. У деяких байках Сумарокову вдалося намалювати мальовничі, колоритні картини з народного, сільського життя («Два перехожі», “Сільські баби”).

Байки Сумарокова, на думку Н. Л. Степанова, – це «не раціоналістично ясний і закономірний мир класицизму, а живий, правдоподібний^ – правдоподібний – грубувато – правдоподібний побут, гротеск, що нагадує приповідки й примовки». Слід зазначити також язик і віршовану форму байок Сумарокова. Простий розмовний, із включенням просторічних слів язик і метрика (разностопный ямб) байок, афористичне звучання їхніх кінцівок були значним досягненням автора в порівнянні з його попередниками в цьому жанрі

Перші досвіди Сумарокова в якості одописца особливих лаврів йому не принесли (по власному визнанню поета, «крилатої мені там кінь був трохи завзятий»). Він спочатку наслідував Тредиаковскому, використавши для оди його «російський пентаметр» і суцільне парне жіноче римування («Як тепер почати Ганну поздравляти, не можу коли слів таких сыскати»). А потім дуже незабаром став у цьому жанрі послідовником Ломоносова, взявши на озброєння чотиристопний ямб і одична строфа «російського Пиндара»:

Залишимо лайки й перемоги,

Кривавий меч прийняв спокій

Спочивайте, мирні соседы,

И защищайтеся рукою.,.

Широку популярність Сумарокову принесла його любовна лірика. І тут поет у ряді випадків виступив справжнім новатором, відразу ж обретя чимало наслідувачів і послідовників. Любовна лірика, що з’явилася ще в петровское час, стала вже модною частиною нового побуту, особливо у світському суспільстві. І Сумароков відповів на цю потребу багато вдаліше своїх попередників – безіменних поетів перших десятиліть XVIII століття й Кантемира Стредиаковским.

Любовна лірика створювалася Сумароковым найчастіше в жанрах пісні, еклоги, ідилії й елегії. Тут (в еклогах і ідиліях у першу чергу) ще багато умовного й недосконалого. Умовний пейзаж частини еклог, умовно схематичні самі пастухи й пастушки, що перевіряють читачеві таємницю своєї любові. Еклоги, як правило, закінчувалися коротким описом “цитерских забав”, але не фривольні замальовки були кінцевою метою поета. Це була спроба відтворення «златого століття днів», тої пасторальної утопії, що повинна була повести й поета, і його читачів з миру прози, миру страшних і потворних сцен дійсності, із задушливого, чумного міста (більша частина еклог, виданих Сумароковым в 1774 році, була, по його свідченню, написана в Москві під час чумної епідемії 1771 року). Так, наприклад, в одній з еклог пастушка Емілія говорить пастуху Валерію, що в містах

Удавання – приятельством, обман – розумом кличуть,

Що в шумі хитрого й улесливого народу

Преобразилася зовсім у них природа,

Що кончилися там златого століття дні

Зберігаємо, Валерій, їх як тільки ми одні

Більше успішними були виступу Сумарокова в жанрі пісень, де йому нерідко вдавалося вийти за рамки мовної – язикової – образно – язикової системи, певної класицизмом. У кращих піснях поета виражалася ціла гама людських переживань – нерозділеної й торжествуючої любові, туги, розлуки, ревнощів. Сумароков у своїх добутках міг виступити від імені як чоловіка, так і жінки (причому в останньому випадку, мабуть, вдаліше). Так, безмовна любов жінки змушує її з гіркотою вимовити: «Ти до мене, як камінь, я до тебе, як пломінь». Досить тонко для свого часу передає Сумароков – Психологію дівчини, що полюбила, що соромливо намагається сховати своє почуття від “хижака” її «вільності»:

Зріти тебе бажаю, а побачивши мятуся

И боюся, щоб погляд не змінив,

При тобі бентежуся, без тебе крушуся,

Що не знаєш, скільки ти мені милий

Сором із серця вигнати пристрасть цю прагне,

А любов прагне вигнати сором

У цій жорстокій лайці мій розум тьмится,

Серце рветься, страждет і горить

Сумароков зміг помітити й неусвідомлене ще повністю відчуття любові, що зароджується:

Отчого тріпотить серце, отчого палає кров?

Иль прийшло вже той час, щоб почувати любов?

Щирим смутком наповнені вірші про розлуку двох закоханих:

Не плач так багато, дорога,

Що розлучаюся я стобой.

И без того знемагаючи,

Ледь володію я собою

Справжня поезія й щирий смуток звучать у визнанні жінки, виданої заміж за старого ревнивого чоловіка й розлученої зі своїм коханим:

Розтрощив лиходій всю молодість мою,

Але повір, що в думках міцно я коштую,

Хоч би він мене й пущі став губити,

Я тебе, моє світло, вовек буду любити

Супротивник святенницької моралі й світського лицемірства, Сумароков з непідробленим співчуттям виразив трагедію жінки, змушеної, «до приховання сорому дівоцтва», позбавити життя ще не народженого позашлюбного «младенчика» (сонет «ПРО, істоти склад, без образа змішаний»).

Однак Сумароков, чия творчість була пов’язане з «хворими» питаннями його часу, не міг обмежитися в інтимній ліриці тільки любовною тематикою. У деяких його віршах відбиті роздуми про короткочасність людського життя й тлінності земного існування («На суєту людини», «Ода на суєту миру»), страх перед смертю («Плачу й ридаю…», «Годинники») – Часом виникає образ людини самотнього й гнаного, що ніде не знаходить спокою й марне благаючого до заступництва всевишнього (ода «Противу лиходіїв» – «На морських берегах я сиджу…», сонет «На розпач» і інші).

Подібні мотиви в лірику Сумарокова не випадкові. Його енергійна боротьба із суспільними пороками не давала бажаного результату, а посилення самодержавного деспотизму й загострення класової боротьби змушували поета засумніватися в можливості станової гармонії у дворянській державі. Сумароков починає шукати якесь «серединне» рішення непримиренних протиріч, що загострилися. Миру зла й насильства протиставляється краса «чесноти», і не стільки в цивільно – державному її значенні (як це було в його трагедіях, урочистих одах або бойових сатирах), скільки в змісті вимоги внутрішнього, морального самовдосконалення людини, помірності його бажань, стримування своїх страстей у з’єднанні з розумним користуванням природними радостями життя

Весь цей ліричний акорд Сумарокова не вміщався в рамки классицистских обмежень. Тут починали зароджуватися нові тенденції, які одержать подальший свій розвиток пізніше – у творчості М. М. Хераскова, Державіна й інших, що готовили в різній мері й різних аспектах, твердження нових эстетических принципів

Письменник – Просвітитель, все життя боровшийся із суспільним злом і людською несправедливістю («Доколе старезністю иль смертю не зів’яну, проти пороку я писати не перестану!»), пользовавшийся заслуженою повагою Н. И. Новикова й А. Н. Радищева, Сумароков в історії російської літератури XVIII століття займає видне місце. Пізніше багато російських письменників сумнівалися в поетичному дарунку Сумарокова, у його літературному таланті, але все – таки прав був Бєлінський, що заявив, що «Сумароков мав у своїх сучасників величезний успіх, а без дарування, воля ваша, не можна мати ніякого успіху ні в який час».