Короткий зміст “Бранка” Пруста по главах

Марсель, змучений пристрастю й ревнощами, заточив Альбертину у своїй квартирі. Коли ревнощі вщухали, він розумів, що більше не любить свою подружку. На його погляд, вона сильно подурнела й у кожному разі не могла відкрити йому нічого нового. Коли ж ревнощі спалахували знову, любов перетворювалася в борошно. Колись Марселю здавалося, що Гоморра перебуває в Бальбеке, але в Парижу він переконався, що Гоморра розповзлася по усьому світі. Один раз Альбертина, не відкриваючи око, ніжно покликала Андре, і всі підозри Марселя ожили

Тільки спляча дівчина викликала в нього колишній захват – він любувався нею, як полотнами Эльстира, але одночасно терзався тим, що вона вислизає в царство снів. Фізична близькість задоволення не приносила, тому що Марсель жадав мати душу, що ніяк не давалася в руки. По суті, ця. зв’язок ставав тягост ным тягарем: постійний нагляд вимагав його присутності, і він не міг здійснити свою давню мрію – з’їздити у Венецію. Але поцілунок Альбертины мав такою ж цілющу силу, як мамин поцілунок у Комбре. Марсель був переконаний, що дівчина постійно бреше йому – часом навіть без приводу

Наприклад, вона сказала, що бачилася з Берготом у той самий день, коли старий письменник умер. Бергот уже давно болів, майже не виходив з будинку й приймав тільки найближчих друзів. Один раз йому попалася стаття про картину Вермеера «Вид Дельфта» з описом дивної жовтої стінки. Бергот обожнював Вермеера, але цю деталь не пам’ятався

Він поїхав на виставку, вп’ялився в жовту пляму, і отут його наздогнав перший удар. Старий все – таки добрався до дивана, а потім сповз на підлогу – коли його підняли, він був мертвий. В особняка Германтов Марсель часто зустрічав барона де Шарлю й Мореля, які ходили пити чай до Жюпьену. Скрипаль закохався в племінницю жилетника, і барон заохочував цей зв’язок – йому здавалося, що одружений Морель буде більше залежати від його щедрот

Бажаючи ввести фаворита у вище суспільство, де Шарлю влаштував прийом у Вердюренов – скрипаль повинен був грати септет Вентейля, урятований від забуття подругою його дочки, що проробила титанічну працю, розібравшись у карлючках покійного композитора. Марсель слухав септет у німому благоговінні: завдяки Вентейлю він відкривав для себе невідомі мири – тільки мистецтво здатне на такі прозріння. Де Шарлю поводився як хазяїн, і його знатні гості не обертали ника Ого уваги на пані Вердюрен – лише королева Неаполітанська обійшлася з нею люб’язно з поваги до свого родича

Марсель знав, що Вердюрены настроїли Мореля проти барона, але не посмітив втрутитися. Відбулася потворна сцена: Морель привселюдно обвинуватив свого заступника в спробі спокусити його, і де Шарлю від здивування застиг в «позі переляканої німфи». Втім, королева Неаполітанська швидко поставила на місце вискочок, що посмітили образити одного з Германтов.

А Марсель повернувся додому, повний злості до Альбертине: тепер він розумів, чому дівчина так просила відпустити її до Вердюренам – у цьому салоні вона могла б без перешкод зустрічатися з мадемуазель Вентейль і її подругою. Постійні докори Марселя привели до того, що Альбертина тричі відмовилася поцілувати його на ніч. Потім вона раптом зм’якшилася й ніжно попрощалася зі своїм коханим. Марсель заснув умиротворений, тому що прийняв остаточне рішення – завтра ж він відправиться у Венецію й позбудеться від Альбертины назавжди.

Ранком Франсуаза з неприхованим задоволенням оголосила хазяїнові, що мадемуазель зібрала валізи й виїхала. © Е. Д. Мурашкинцева