Повний зміст Про любов Чехов А. П

На інший день до сніданку подавали дуже смачні пиріжки, раків і баранячі котлети; і поки їли, приходив наверх кухар Никанор упоратися, що гості бажають до обіду. Це була людина середнього росту, з пухкою особою й маленькими очами, голена, і здавалося, що вуси в нього були не голені, а вищипані.Алехин розповів, що гарна Пелагія була закохана в цього кухаря. Тому що він був п’яниця й буйна вдача, то вона не хотіла за нього заміж, але погоджувалася жити так. Він же був дуже набожний, і релігійні переконання не дозволяли йому жити так; він вимагав, щоб вона йшла за нього, і інакше не хотів, і сварив її, коли бував п’яний, і навіть бив. Коли він бував п’яний, вона ховалася нагорі й ридала, і тоді Алехин і прислуга не йшли з будинку, щоб захистити неї у випадку потреби.Стали говорити про любов. – – – і Як зароджується любов, – – – і сказав Алехин, – – – і чому Пелагія не полюбила кого – небудь іншого, більше підходящого до неї по її щиросердечних і зовнішніх якостях, а полюбила саме Никанора, цього мурло, – – – і отут у нас усі кличуть його мурлом, – – – і оскільки в любові важливі питання особистого щастявсеце невідомо й пр всім це можна трактувати як завгодно. Дотепер про любов була сказана тільки одна незаперечна правда, а саме, що "таємниця ця велика є", все – таки інше, що писали й говорили про любов, було не рішенням, а тільки постановкою питань, які так і залишалися недозволеними. Те пояснення, що, здавалося б, годиться для одного випадку, уже не годиться для десяти інших, і найкраще, по – моєму, – – – і це пояснювати кожний випадок окремо, не намагаючись узагальнювати. Треба, як говорять доктори, індивідуалізувати кожний окремий випадок. – – – і Цілком правильно, – – – і погодився Буркин. – – – і Ми, росіяни, чималі люди, харчуємо пристрасть до цих питань, що залишається без дозволу. Звичайно любов поетизують, прикрашають її трояндами, солов’ями, ми ж, росіяни, прикрашаємо нашу любов цими фатальними питаннями, і притім вибираємо з них самі нецікаві. У Москві, коли я ще був студентом, у мене була подруга життя, мила дама, що щораз, коли я тримав її в обіймах, думала про те, скільки я буду видавати їй на місяць і почім тепер яловичина за фунт. Так і ми, коли любимо, те не перестаємо задавати собі питання: чесно це або нечесно, розумно або нерозумно, до чого поведе ця любов і так далі. Добре це чи ні, я не знаю, але що це заважає, не задовольняє, дратує – – – і це я знаю.Було схоже, що він хоче щось розповісти. У людей, що живуть самотньо, завжди буває на душі що – небудь таке, що вони охоче б розповіли. У місті холостяки навмисно ходять у лазню й у ресторани, щоб тільки поговорити, і іноді розповідають банщикам або офіціантам дуже цікаві історії, у селі ж звичайно вони виливають душу перед своїми гістьми. Тепер у вікна було видно сіре небо й дерева, мокрі від дощу, у таку погоду нікуди було подітися й нічого більше не залишалося, як тільки розповідати й слухати. – – – і Я живу в Софьине й господарюю вже давно, – – – і почав Алехин, – – – і з тих пор, як скінчив в університеті. По вихованню я білоручка, по похилостях – – – і кабінетна людина, але на маєтку, коли я приїхав сюди, був великий борг, а тому що батько мій заборгував почасти тому, що багато витрачав на моє утворення, то я вирішив, що не виїду звідси й буду працювати, поки не сплачу цього боргу. Я вирішив так і почав отут працювати, зізнаюся, не без деякої відрази. Тутешня земля дає не багато, і, щоб сільське господарство було не в збиток, потрібно користуватися працею кріпосних або найманих батраків, що майже те саме, або ж вести своє господарство на селянський лад, тобто працювати в поле самому, зі своєю родиною. Середини отут немає. Але я тоді не вдавався в такі тонкості. Я не давав спокій жодного клаптика землі, я зганяв всіх мужиків і бабів із сусідніх сіл, робота в мене отут кипіла шалена; я сам теж орав, сіяв, косив і при цьому нудьгував і гидливо морщився, як сільська кішка, що з голоду їсть на городі огірки; тіло моє боліло, і я спав на ходу. На початку мені здавалося, що це робоче життя я можу легко помирити зі своїми культурними звичками; для цього коштує тільки, думав я, триматися в житті відомого зовнішнього порядку. Я оселився отут нагорі, у парадних кімнатах, і завів так, що після сніданку й обіду мені подавали кава з лікерами й, лягаючи спати, я читав на ніч "Вісник Європи". Але якось прийшов наш панотець, батько Іван, і в один присід випив всі мої лікери; і "Вісник Європи" пішов теж до поповнам, тому що влітку, особливо під час косовиці, я не встигав добратися до своєї постелі й засипав у сара