Любов і Росія в житті й творчості Марини Цветаевой – Цветаева Марина

Російська поезія – наше велике духовне надбання, наша національна гордість. Але багатьох поетів і письменників забули, їх не друкували, про їх не говорили. У зв’язку з більшими змінами останнім часом у нашім суспільстві багато хто несправедливо забуті імена сталі до нас вертатися, їхні вірші й добутки стали друкувати. Це такі чудові російські поети як Ганна Ахматова, Микола Гумилев, Осип Мандельштам, Марина Цветаева. Щоб довідатися цих людей і зрозуміти те, чому їхні імена були на час забуті, треба разом з ними прожити життя, подивитися на неї їхніми очами, зрозуміти її їхнім серцем. Із цієї чудової плеяди мені ближче й дорожче всіх М. И. Цветаева.

Марина Іванівна Цветаева народилася в Москві 26 вересня 1892 року. Якщо вплив батька, Івана Володимировича, університетського професора й творця одного із кращих московських музеїв (нині Музей образотворчих мистецтв), до пори до часу залишалося схованим, прихованим, то мати, Марія Олександрівна, жагуче й бурхливо займалася вихованням дітей до самої своєї ранньої смерті. “Після такої матері мені залишилося тільки одне: стати поетом”, – згадувала дочку

Характер у Марини Цветаевой був важкий, нерівний, нестійкий. Ілля Эренбург, що добре знав її в молодості, говорить: “Марина Цветаева сполучала в собі старомодну чемність і бунтарство, пієтет перед гармонією й любов до щиросердечної недорікуватості, граничну гордість і граничну простоту. Її життя було клубком прозрінь і помилок”.

Жила вона складно й важко, не знала й не шукала ні спокою, ні благоденства, завжди була в повній невпорядкованості, щиро затверджувала, що “почуття власності” у неї “обмежується дітьми й зошитами”. Життям Марини Цветаевой з дитинства й до кончини правило уява. Уява, взросшее на книгах

Красною кистю

Горобина запалилася.

Падали листи.

Яродиласъ.

Дитинство, юність і молодість Марини Іванівни пройшли в Москві й у тихої підмосковної Тарусе, почасти за кордоном. Училася вона багато, але, з родинних обставин, досить безсистемно.

Вірші Цветаева початку писати із шести років (не тільки по – російському, але й по – французькому, по – німецькому), друкуватися – із шістнадцяти. З’явилися перші наївні вірші, а потім – щоденники й листи

В 1910 році вона випускає досить об’ємний збірник “Вечірній альбом”. Його помітили й схвалили такі впливові й вимогливі критики, як В. Брюсов, Н. Гумилев, М. Волошин

Вірші юної Цветаевой були ще дуже незрілі, але підкуповували своєю талановитістю, відомою своєрідністю й безпосередністю. На цьому зійшлися всі рецензенти. Строгий Брюсов особливо похвалив її за те, що вона безбоязно вводить у поезію “повсякденність”, “безпосередні риси життя”.

У цьому альбомі Цветаева наділяє свої переживання в ліричні вірші про любов, що не відбулася, про безповоротність минулого й про вірність люблячої:

Ти всі мені повідав – так рано!

Я все розглянула – так пізно!

У серцях наших вічна рана,

В очах мовчазне питання…

Темніє… Захлопнули ставні,

Над усім наближення ночі…

Люблю тебе, примарно – давній,

Тебе одного – і навік!

У її віршах з’являється лірична героїня – молода дівчина, що мріє про любов. “Вечірній альбом” – це схована присвята. Перед кожним розділом – епіграф, а те й два: з Ростана й Біблії. Деякі вірші вже передвіщали майбутнього поета. У першу чергу – невтримна й жагуча “Молитва”, написана поетесою в день семнадцатилетия, 26 вересня 1909 року:

Христос і Бог! Я спрагу чуда

Тепер, зараз, на початку дня!

ПРО, дай мені вмерти, покуда

Все життя як книга для мене

Ти мудрий, ти не скажеш строго:

“Терпи, ще не кінчений строк”.

Ти сам мені подав – занадто багато!

Я спрагу відразу – всіх доріг!

Люблю й хрест, і шовк, і каски,

Моя душа митей слід…

Ти дав мені дитинство – краще казки

И дай мені смерть – у сімнадцять років!

Ні, вона зовсім не хотіла вмерти в той момент, коли писала ці рядки; вони – лише поетичний прийом. Марина Цветаева була дуже життєстійкою людиною (“Мене вистачить ще на 150 мільйонів життів!»). У вірші “Молитва” звучить сховану обіцянку жити й творити: “Я спрагу… всіх доріг!” Вони з’являться в безлічі – різноманітні дороги цветаевского творчості

У віршах “Вечірнього альбому” поруч зі спробами виразити дитячі враження й спогади сусідила недитяча сила, що пробивала собі шлях крізь оболонку щоденника московської гімназистки. У вірші “У Люксембурзькому саду”, зі смутком спостерігаючи граючих дітей і їхніх щасливих матерів, вона заздрить їм: “Увесь світ у тебе”, а наприкінці заявляє:

Я жінок люблю, що в бої не боялися,

ЩоВміли й шпагу тримати, і спис, –

Але знаю, що тільки в полоні колиски

Звичайне – жіноче – щастя моє!

В “Вечірньому альбомі” Цветаева багато сказала про себе, про свої почуття до дорогих її серцю людям, у першу чергу, до мами й сестри. Завершується він віршем “Ще молитва”, де цветаевская героїня молить творця послати їй проста земна любов

У кращих віршах першої книги вже вгадуються інтонації головного конфлікту її любовної поезії: конфлікту між “землею” і “небом”, між пристрастю й ідеальною любов’ю, між сиюминутным і вічним, конфлікту побуту й буття

Слідом за “Вечірнім альбомом” з’явилося ще два віршованих збірники Цветаевой: “Чарівний ліхтар” (1912 р.) і “Із двох книг” (1913 р.) – обоє під маркою видавництва ” Оле – Лукойе”, домашнього підприємства Сергія Эфрона, друга юності Цветаевой, за який в 1912 році вона вийде заміж. У цей час Цветаева – “чудов і переможна” – жила вже дуже напруженим щиросердечним життям

На той час Цветаева вже добре знала собі ціну як поетові: “У своїх віршах я впевнена непоколебимо”, – записала вона у своєму щоденнику в 1914 році

Життєлюбство поетеси втілювалося насамперед у любові до Росії й до російської мови. Цветаева дуже любила місто, у якому народилася; Москві вона присвятила багато віршів:

Над містом, відкинутим Петром,

Перекотився дзвоновий грім

Гримучий перекинувся прибій

Над жінкою, відкинутої тобою.

Паную Петру, і вам, про цар, хвала! ,

Але вище вас, царі: дзвона

Поки вони гримлять із синявого –

Незаперечна першість Москви

– И цілих сорок сороков церков

Сміються над гордынею царів!

Спочатку була Москва, що народилася під пером юного поета. На чолі всього й вся панував, звичайно, отчий “чарівний” будинок у Трехпрудном провулку:

Висихали в небі смарагдовому

Краплі зірок і співали півні

Це було в будинку старому, будинку дивовижному…

Дивовижний будинок, наш чудовий будинок у Трехпрудном,

Превратившийся тепер встихи.

Таким він став у цьому вцілілому уривку отрочного вірша. Ми знаємо, що поруч із будинком стояла тополя, що так і залишився перед очами поета на все життя:

Ця тополя!

Під ним туляться Наші дитячі вечори.

Ця тополя серед акацій,

Кольору попелу й срібла…

Пізніше в поезії Цветаевой з’явиться герой, що пройде крізь роки її творчості, змінюючись у другорядному й залишаючись незмінним у головному: у своїй слабості, ніжності, зыбкости в почуттях. Лірична героїня наділяється рисами лагідної богомольної жінки:

Піду й устану в церкві

И помолюсь догідникам

Про лебедя молоденькому

У перші дні 1917 року в зошиті Цветаевой з’являються вірші, у яких чуються переспіви старих мотивів, говориться про останню годину нерозкаяними, стомленими страстями ліричної героїні, у деяких виспівується радість земного буття й любові:

Світове почалося в мені кочовище:

Це бродять по нічній землі – дерева,

Це бродять золотим вином – грона,

Це мандрують із будинку в будинок – зірки,

Це ріки починають шлях – назад!

И мені хочеться до тебе на груди – спати

Багато хто зі своїх віршів Цветаева присвячує поетам – сучасникам: Ахматовій, Блоку, Маяковському, Эфрону.

…У співучому граді миємо купола горять,

И Спасу світлого славить сліпий бродячий…

И я дарую тобі свій дзвоновий град, Ахматова!

И серце своє впридачу.

Марина Цветаева пише не тільки вірші, але й прозу. Проза Цветаевой тісно пов’язана з її поезією. У ній, як і у віршах, важливий був не тільки зміст, але й звучання, ритміка, гармонія частин. Вона писала: “Проза поета – інша робота, чим проза прозаїка, у ній одиниця зусилля – не фраза, а слово, і навіть часто – моє”.

На відміну від поетичних добутків, де вона шукала ємність і локальність вираження, у прозі любила поширити, пояснити думка, повторити її на різні лади, дати слово в нього синонімах

Проза Цветаевой створює враження великої масштабності, вагомості, значущості. Дріб’язку як такі у Цветаевой просто перестають існувати, люди, події, факти – завжди об’ємні. Цветаева володіла даром точно й влучно розповісти про свій час

Незабаром свершилась Жовтнева революція, що Марина Цветаева не прийняла й не зрозуміла. Здавалося б, саме вона з бунтарською натурою свого людського й поетичного характеру могла знайти в революції джерело творчої наснаги. Нехай вона не зуміла б зрозуміти правильно революцію, її мети й завдання, але вона повинна була відчути її як могутню й безмежну стихію

У літературному світі Цветаева як і раніше трималася особняком. У травні 1922 року зі своєю дочкою вона їде за границю

У перші роки еміграції Цветаева бере активну участь у російському культурному житті. Але рік у рік по різних причинах виявляється все в більшій ізоляції. Новаторство її поезії не одержало належної оцінки емігрантської критики. Більш охоче видавці брали її прозу. Цветаева публікує невеликі розповіді (як на російському, так і французькою мовою), спогаду про поетів – сучасниках (Волошині, Брюсові, Бальмонте, Кузмине, Маяковському, Пастернаку), літературно – критичні статті

Навколо Цветаевой усе тісніше замикалася глуха стіна самітності. Їй комусь прочитати, когось запитати, не з ким порадіти. У таких позбавленнях, у такій ізоляції вона героїчно працював як поет, працювала не покладаючи рук

Саме коштовне, саме безсумнівне в зрілій творчості Цветаевой – її невгасима ненависть до “бархотной ситості” і всякої вульгарності. У її подальшій творчості усе більше міцніють сатиричні ноти. У той же час у Цветаевой усе більше росте й зміцнює жвавий інтерес до того, що відбувається на покинутій Батьківщині. “Батьківщина не є умовність території, а приналежність пам’яті й крові, – писала вона. – Не бути в Росії, забути Росію – може боятися тільки той, хто Росію мислить поза собою. У кому вона усередині – той втрачає її лише разом з життям”. Із часом поняття “Батьківщина” для неї наповнюється новим змістом. Поетеса починає розуміти розмах російської революції (“лавина з лавин”), вона починає чуйно прислухатися до “нового звучання повітря”.

Туга за Росією проявляється в таких ліричних віршах як “Світанок на рейках”, “Скіпа”, “Російського жита від мене уклін… , “Об непіддатливу мову… , сплітається з думою про нову Батьківщину, що вона ще не бачила й не знає, – про Радянський Союз, про його життя, культуру й поезію

ДО 30 – м років Марина Цветаева зовсім ясно усвідомила рубіж, що відокремив її від білої еміграції. Важливе значення для розуміння позиції Цветаевой, що вона зайняла до 30 – м років, має цикл віршів до сина. Тут вона говорить про Радянський Союз, як про новий світ нових людей, як про країну зовсім особливого складу й особою долі, що нестримно рветься вперед – у майбутнє й у саму світобудову – “на Марса”.

Ні до міста й ні до села –

Їдь, мій син, у свою країну, –

У край – всім краям навпаки!

Куди назад іти – уперед

Іти, особливо – тобі,

Русі не видывавшее.

Нести в жменях, що трясуться:

“Русь цей порох, шануй цей порох!”