Зміст назви повести Миколи Лєскова “Зачарований мандрівник” – Лєсков Микола

Ключовий у творчості Н. С. Лєскова вважається проблема особистості, що позбувається від станового пута. Дане питання історично спаяне з тими суспільними плинами, траплялися в Росії слідом за скасуванням кріпосного права. Особливо значима для збагнення змісту й ходу справжнього завдання повість “Зачарований мандрівник”, що ввійшов у цикл добутків про праведників землі росіянці. А. М. Горький говорив: “Лєсков – письменник, що відкрив праведника в кожному стані, у всіх групах”. Повість “Зачарований мандрівник” захоплююча саме тим, що її головний герой, “чорноземний Телемак”, Іван Северьяныч Флягин долає тривалий і тяжкий шлях становлення особистості, відшукування правди й істини, опори в житті. Цей чорноземний богатир, видом своїм легендарного Илью, що нагадує, Муромця, знавець коней, “несмертельний” авантюрист стає ченцем – чорноризцем тільки після тисячі пригод, коли йому вже “дітися було нікуди”. Особливим змістом наповнена розповідь – сповідь героя про ці мандрівки. Вихідна точка цих мандрівок – кріпосне, двірське положення героя. Лісочків малює тут гірку правду кріпосницьких відносин. Флягин ціною безмірної самовідданості врятував життя своєму панові, але його можна нещадно висікти й відправити на принизливі для нього роботи (мостити доріжку до панського будинку) лише за те, що він не догодив панській кішці. (Тут виникає тема ображеного людського достоїнства.)

Не завжди в літературному творі очевидний зміст назви. Прочитавши повість Лєскова, я спочатку не зрозуміла, що саме хотів письменник сказати словами “зачарований” і “мандрівник”? Первісна назва повести “Зачарований мандрівник” – “Чорноземний Телемак”. Чому ж нове здалося Лєскову більше ємним і точним? Я спробувала розібратися вэтом.

Зміст слова “мандрівник” на перший погляд зрозумілий: воно вжито в прямому значенні, тобто позначає людину, що багато путешествовали, що странствовали у своєму житті, що багато повидали, що узнали про світ. Однак, вдумавшись, я зрозуміла, що не всі так просто. Флягин – це людина, що мандрує не тільки по зовнішньому мирі, але й по внутрішньому, що досліджує таємні куточки своєї душі й душ інших людей. Все життя людини – це велика подорож від початку й до кінця, від народження й до смерті. Автор веде свого героя від події до події й доводить його “до останньої життєвої пристані – до монастиря”. Мені здається, що слово “мандрівник” у назві добутку містить у собі обоє значення

Слово “зачарований” також має широкий сенс. Його значення пов’язане з дієсловом “зачаровуватися”. Герой повести відгукується на красу, цінує її, може неї описати, будь те краса тварини або жінки. Він зачарований красою рідної природи, красою коня Дидоны, красою молодої циганки Груші. Життя Флягина була дуже складної, багато було в ній горя й труднощів, але він зачарований самим життям, у всім зауважує щось гарне

Прикметник “зачарований” можна також зв’язати зі словами “зачарований”, “заціпеніння”. Дійсно, головний герой робить неусвідомлені вчинки (убивство ченця, порятунок графа, злодійство коней і т.д.) Нарешті, “зачарований” можна зрівняти зі словом “чари”. Головний герой уважав, що доля, доля, батьківське приречення – причини всього происшедшего з ним: “…я багато чого навіть не своею волею робив…” Але весь зміст мандрівок Флягина полягає в тім, що герой все – таки знаходить ці моральні норми. І для письменника особливо важливо те, як він їх знаходить

Так, у татарському полоні (куди Флягин потрапив по власній дурості й відчайдушності) зароджується в душі героя неусвідомлена ще любов до Батьківщини, до віри, до волі. У міражах і баченнях з’являються перед Іваном Северьянычем образи православних храмів із золоченими куполами, із протяжливим дзвоном. І прагнення будь – що – будь вирватися з полону опановує ім. Знову ж випадок допомагає героєві звільнитися з ненависного десятилітнього полону: петарди й вертушки, залишені випадково заїжджими місіонерами, рятують йому життя й дають довгоочікуване звільнення

Кульмінацією духовної драми мандрівника стає його зустріч із циганкою Грушею. В іншій людині, у любові й у повазі знайшов мандрівник перші нитки зв’язку з миром, знайшов у високій пристрасті, начисто вільної від егоїстичної винятковості, і свою особистість, високу цінність своєї власної людської індивідуальності. Звідси – прямий шлях до іншої любові, до любові до народу, до Батьківщини, більше широкої й всеосяжної. Після смерті Груші, страшного гріха вбивства, Флягин розуміє всю гріховність свого існування й прагне надолужити свою провину перед собою й перед Богом. Знову випадок або провидіння допомагає йому в цьому: він іде на кавказьку війну замість сина двох старих, що врятували його, під ім’ям Петра Сердюкова. На війні Флягин робить подвиг – налагоджує переправу через ріку, і здається йому в той момент, коли під градом ворожих куль перепливає він ріку, що невидима й незрима душа Груші розпростерла свої крила, захищаючи його. На війні герой дослужився до дворянського звання. Але таке “підвищення” статусу приносить йому лише неприємності: він не може знайти роботу, посаду, яка б кормила його. І знову скитания: робота дрібним чиновником, служба в театрі. Багато чого виніс “несмертельний” Іван Флягин, перш ніж потрапив у монастир. І отут – те й розкрилася душа Івана Флягина остаточно: нарешті – те зрозумів він своє призначення, нарешті – те знайшов спокій і сенс життя. А зміст цей простий: він – у безкорисливому служінні людям, у щирій вірі, у любові до Батьківщини. У самому кінці оповідання слухачі запитують Флягина, чому той не хоче прийняти старший постриг. На що він охоче відповідає: “Мені за вітчизну дуже померти хочеться”. І якщо наступить лихий час, почнеться війна, то зніме Флягин рясу й надягне “амуничку”.

Виходить, “ходіння по борошнах” потрапили в ранг трагедії знаходження доріг службі Росії. А Флягин, що не відає про це, став зачинателем піднесених моральних людських рис