Короткий зміст “Червона кімната” Стриндберга по главах – Частина 1

Друга половина 60 – х рр. XIX в. Стокгольм, травень. Парубок, якому огиднула служба в Колегії чиновницьких окладів (саме так називається міністерство), палко бажає приносити користь суспільству. Він зустрічається зі Струве, маститим журналістом з опозиційної «Червоної шапочки», і просить у нього ради й допомоги: із сьогоднішнього дня він, Арвид Фальк, кидає державну службу й повністю присвячує себе літературі. Великодосвідчений Струве відговорює Арвида: якщо зараз він живе, щоб працювати, то, займаючись літературою, йому доведеться працювати, щоб жити, – іншими словами: у голодної людини немає принципів. Але слова Струве – і це розуміють обоє співрозмовника – даремні. Молодість прагне до неможливого – звільненню миру, ніяк не менше.

Струве ж, уважно вислухавши уїдливе оповідання Арвида про міністерські порядки й дещо записавши на манжетах, на наступний же день друкує з його слів статтю й заробляє на цьому кругленьку суму, ні словом не згадавши за увесь час бесіди про те, що за кілька годин до її вже проміняв ліберальну «Червону шапочку» на консервативну газету «Сірий плащ», де йому обіцяли більше. Такий лише перший з уроків нового вільного життя, основним змістом якої стають – природно, крім волі, – безгрішшя й нестаток. Арвид пробує розжитися грошима у свого брата Карла – Николауса Фалька, власника магазина й багатія, але той у приступі праведного гніву лише обзиває його шахраєм. Хіба Арвид не дав йому востаннє, коли позичав, розписку в тім, що сповна одержав все належне йому з батьківської спадщини?

Знищивши молодшого брата морально, Карл – Николаус приходить у прекрасний настрій і пропонує зводити його в ресторан поснідати. Але Арвид, зляканий настільки несподіваною щедрістю, відразу, не попрощавшись, пропадає на вулиці. Йому їсти куди піти

Він направляється в приміське містечко Лілль – Янс, де живуть і працюють його друзі й знайомі – коротышка скульптор Олле Монтанус, талановитий живописець Селлен, безпринципний жуїр художник Лунделль, худа й сумовитий, як жердина, філософ – літератор Игберг і молодий барон зі збіднілої дворянської сім’ї Реньельм, що позує художникам замість натурщика. Всі вільні вечори ця убожіючи братії проводить у Червоній кімнаті – залі ресторану Берна, – де зустрічається стокгольмська молодь, що вже покинула батьківський дах, але ще не обзавелася власним дахом над головою. Заради смачного обіду, скромної випивки й дружнього спілкування знайомі Арвида готові распроститься з останнім – курткою, чоботями, навіть простирадлами – бажано не своїми, а друга. Так, на ресторан потрібні гроші – кров, що пульсує в жилах величезного й нескінченно різноманітного при найближчому знайомстві з ним організму

Саме цим і займається тепер Арвид Фальк як кореспондент від «Червоної шапочки». Враження обтяжуючі. На засіданнях риксдагу Арвид здивований тим запопадливістю, з яким парламентарії обговорюють дрібниці, і байдужістю їх до судьбоносным для країни питанням; на звітних же зборах акціонерів страхового морського суспільства «Тритон» він здивований тією легкістю, з який, виявляється, суспільство було організовано декількома пройдисвітами, що не мали тоді за душею ні гроша (і справді, у несприятливих для справи обставинах вони нічого потерпілим заповнювати не збиралися – борги суспільства в кожному разі взяло б на себе держава). Уже небагато знайомий з газетною справою, Арвид обурений схованими пружинами, що оголилися при ближчому розгляді, і тягами, за допомогою яких ділки від журналістики й літератури керують суспільною думкою: видавничий магнат Смит, наприклад, по власному розсуді створює й губить письменницькі репутації («Днями я сказав своєму Другові Ибсену: «Послухай, Ибсен, – ми з ним на «ти», – послухай, Ибсен, напиши – ка що – небудь для мого журналу, заплачу скільки побажаєш!

» Він написав, я заплатив, але й мені заплатили»). І раніше що скептично ставився до релігії, Арвид уражений розмахом чисто комерційних операцій, які провертаються за вивісками релігійних і благодійних суспільств. Не найкраще іншого й театр (театральний мир у романі показаний автором не очами головного героя, а його духовного двійника – молодого барона Реньельма, теж з ідеальних спонукань що вирішив стати актором).

Спроби відомого трагіка Фаландера відговорити його не зупиняють Реньельма, що успели до того ж закохатися в шістнадцятирічну акторку Агнес, що він теж подобається. «Що ж, – радить йому Фаландер, – нехай бере її, насолоджується життям» («любите, як птаха небесні, не думаючи про домівку!»). Ні, вирішує молодий мораліст, він не може зараз женитися на Агнес (начебто його про це просять), у духовному відношенні він її ще не гідний

Театральна кар’єра в Реньельма не складається, йому не дають ролі. Директор театру (він же власник сірникової фабрики, він же великий драматург) не дає ролі й Агнес, вимагаючи в неї замість любов, що, як з’ясовується, уже віддана великодосвідченому в серцевих справах Фаландеру. Але й Фаландер для Агнес не головне: потрібна роль – і директор домагається свого. Уражений до глибини душі Фаландер розкриває очі Реньельму.

Він запрошує до себе ранком Агнес, що напередодні провела ніч із директором, і одночасно Реньельма – по суті, він улаштовує їм очну ставку. Молодий барон цієї сцени не витримує й біжить із міста, де гастролює трупа, назад у Стокгольм, відмовляючись від своєї першої ролі Горация в «Гамлеті», що повинен був зіграти ввечері. Тим часом Арвид Фальк продовжує відстоювати піднесені ідеали людяності й суспільної справедливості. Він відвідує засідання риксдагу й церковних рад, правління церковних суспільств і благодійних організацій, є присутнім при поліцейських розслідуваннях, буває на святах, похоронах і народних зборах. І всюди чує прекрасні слова, не означаючі того, що вони повинні б позначатися

Так у Фалька складається «украй однобічне подання про людину як про брехливу суспільну тварину». Розлад ідеалу з дійсністю його друзі художники й літератори вирішують оригінально й кожний по – своєму. Игберг, наприклад, говорить Фальку, що в нього немає ні переконань, ні честі, він лише виконує самий головний борг людини – вижити. Селлен, щирий талант, повністю занурений у рішення своїх художніх завдань. Медик Борг взагалі нехтує всі суспільні умовності, затверджуючи на їхньому місці волю – єдиний критерій його, Борга, особистої істини

Лунделль же, ставши модним портретистом і забувши про всі проблеми, до обставин пристосовується, і, хоча на душі в нього чорно, він живе, намагаючись у душу до себе не заглядати. Але залишається ще одне. Один раз, підслухавши суперечка столяра з дамами, що відвідали його будинок, із благодійного суспільства, Арвид довідається про невдоволення, що дозріває в народі

Столяр прямо загрожує: сотні років простий народ, нижчі класи, били по королях; наступного разу вони вдарять по ледарях, які живуть за рахунок чужої праці. Так, може бути, майбутнє за робітниками? Що домігся до цього часу деякого визнання як поет, Арвид Фальк залишає святковий стіл у будинку брата, воліючи йому збори робочого сполучника «Ранкова зірка», де, однак, чує лише набили оскому істини про патріотизм шведів, – сьогоденню же робітникові, саме тому столярові, якого чув Арвид, слова не дають. Друга Арвида Олле Монтануса теж стаскивают із трибуни: ще б, адже він покусился на «священну корову» шведів – на патріотизм!

Олле затверджує – ніякої національної самосвідомості у Швеції не існує: справді, південь країни завжди тяжів і тяжіє до датчан, захід на чолі з містом Гетебеоргом – до англійців, у фінських північних лісах живуть фіни, у металургії завжди панували основавшие її у Швеції в XVII в. валлони, а генофонд націй погублений військовими походами прославлених шведських монархів – Карла X, Карла XI і Карла XII. Тому так здраствує інтернаціоналізм! Так здраствує Карл XII! І так сгинет Георг Шернъельм – творець шведської літературної мови! Якби не він, шведи говорили б на зрозумілому всім європейцям німецькому! Арвид Фальк іде з недостатньо радикальної «Червоної шапочки» в «Робочий прапор». Але й тут він почуває себе незатишно: всупереч найпростішому здоровому глузду редактор газети звеличує «всі тільки робоче», він керує газетою, забувши про демократизм, що прославляється їм,, як диктатор або тиран, не зупиняючись навіть перед тілесними покараннями (редактор побив хлопчика – розсильного).

До того ж, і це саме головне, він теж продажний. Арвид на грані розпачу… І в цей момент його підхоплюють газетярі з бульварного листка «Гадюка», з обіймів яких його виручає Борг, оригинальнейшая й честнейшая особистість, нічого, крім своєї волі, не признающая.

Борг відвозить Арвида на яхті в шхери, де лікує його від низькопоклонства перед простою людиною ( «від звички ламати шапку побачивши будь – якої селючки»). Лікування медика Борга дає блискучі результати. Зневірившись у всіх своїх ідеалах, Арвид Фальк здається. Він влаштується на роботу в гімназичний пансіон для дівчинок і служить позаштатно в Колегії постачання кавалерійських полків свіжим сіном, а також у Колегії винокуріння й у Департаменті оподатковування небіжчиків