«Залізний острів» — новела-засторога для майбутніх поколінь (за романом 0. Гончара «Тронна»)

Роман «Тронка» — унікальний твір Гончара як з точки зору композиційної по­будови (роман у новелах), так і з точки зору порушених письменником проблем. До незвичайно складного способу, як висловився Д. Павличко, «схрещення» най­болючіших світових проблем «столиць на дорогах одного українського села» вда­ється О. Гончар у романі «Тронка». З яким моральним і духовним багажем стоїть людина на порозі третього тисячоліття? Настільки захищена вона перед виклика­ми цивілізації?

Двоє закоханих молодих людей із маленького степового села — Тоня Гор – пищенко і Віталик Рясниіі — вирушили в море на баркасі. У пошуках пригоди і романтики захотіли оглянути підбитий за часів Другої світової війни військовий корабель, який із берега притягував погляд і бовванів на горизонті чорним гро­маддям металу наче таємничий залізний острів. Прив’язавши баркас до корабля Тоня і Віталик піднялися на палубу. Тоня, ступивши босоніж на розпечене від сонця залізо, аж скрикнула, швидко взула босоніжки. Вони пішли оглядати ко­рабель. Тоня вперше побачила, як виглядав із моря їхній берег. Так далеко вони ще ніколи не запливали: «Почутгя гостре, нервово-лоскітне охопило її. Хотілося сміятись, кричати, галасувати так, щоб усі почули! їхній крейсер. Двоє їх, двоє закоханих, на великому військовому судні. Ніколи, звичайно ж, не було на цьо­му військовому судні закоханої пари, щоб отак — він і вона. Лунали тут суворі команди, накази, радіопозивні, номери, шифри — все службове, суворе, владне А тепер їм скорилося це тисячотонне статеве громаддя, на сталевій арені могутніх рудо-іржавих палуб владарює сміх, їхня любов!»

Вони ще довго оглядали корабель. Тоню цікавило все: зяючі люки, палуба, рвані дірки, кубрики, рубки… Віталик був хорошим екскурсоводом, та про діри й вибоїни на кораблі не хотів розповідати (тільки й прозвучало коротке «полігон»)

Тоня підняла догори обличчя і побачила щось таке, що нагадувало шпаківню. Ві­талик пояснив, що то місце для сигналіста, того, що дивиться вперед. Він швид­ко поліз нагору і раптом зблід, поглянувши в морську далечінь. Тоді і дівчина побачила, що їхній човен відв’язався і вже далеко від корабля тихо погойдувався на хвилях. Вони враз обоє зрозуміли, що стали заручниками на цьому кораблі — залізному острові. Вони мовчки сиділи поруч на баці. Віталик картав себе за те, що так легковажно запросив дівчину в небезпечну подорож. Вона правильно вчи­нить, якщо після цього не захоче його знати. Ця думка найбільше його гнітила. У Тоні, навпаки, прокинулись материнські почуття і ніжність до юнака.

Звечоріло… Розпечене залізо швидко вистигало. Тоня задрімала схиливши го­лову юнакові на коліна. А він, зворушений мужністю подруги, думав, що має зробити завтра, щоб вибратися із цієї пастки. Спробувати запустити двигун ко­рабля? Розпалити багаття, але як? Чи вдасться викликати допомогу? Він мусить щось зробити заради коханої, заради їхнього спасіння! їм була відома і таємниця цього залізного острова: вночі він перетворювався на полігон для військових лі­таків. Вночі їх обстрілюватимуть! Від цієї думки ставало неприємно і моторошно. Тоні пригадалися братові слова, як важко бомбити море у зоряну ніч, і про те, як льотчики інколи не повертаються, наче навіки лишаються там, у зоряних висотах.

Зажеврів схід. Віталик твердо вирішив, що не занепадатиме духом, бороти­меться і шукатиме виходу із залізного полону. А поки що «ці двійко, що на судні, забравшись на бак, сидітимуть на своєму залізному острові, ждучи нічного уда­ру, сидітимуть мовчазно зіщулені, мов останні діти землі, мов сироти людства!»

Новелу названо твором-засторогою. Адже гуманістичні цінності, та й саме жит­тя людини часто опиняється під загрозою цивілізаційних процесів. Зберегти здат­ність людини до захисту свого єства, своїх почуттів. Любов Тоні й Віталика ви­тримала випробування на міцність: жодних сліз, жодних докорів! Лише прагнення знайти розумний вихід, не втрачаючи своєї людської гідності, своїх почуттів!

Вони таки врятувалися (про це — в іншій новелі роману «Тронка»), Віталик знайшов спосіб за допомогою скельця добути вогонь, запалив одяг, і цей сигнал помітили на полігоні, послали за ними катер. Вони ще довго не могли спокійно згадувати про ту пригоду, як опинилися у пастці залізного острова. Та головне — вони залишилися гідними звання людини, не зрадили своєї любові.