|
«Сойчине крило» (1905) Іван Франко написав у зрілому віці. Давно минуло захоплення соціалізмом, перешуміли бурхливі води трьох великих кохань. Уже втратили колишню принаду виразні народницько-просвітницькі мотиви, раніше особливо характерні для Франка-реаліста в прозі («Добрий заробок», «Оповідання ложкаря») та ліриці («Гадки на межі», «По Підгір’ю села невеселі», цикл «До Бразилії») і майже вичерпала себе колишня зацікавленість історичною тематикою (повість «Захар Беркут», драма «Кам’яна душа»), А суспільно-актуальні проблеми протистояння капіталістів і робітників, консолідації робітничого руху, організованих страйків, оборони соціальних прав («Boa constrictor», «Борислав сміється», «Вугляр») знайшли своє втілення. Починаючи з 1900-х рр. І. Франко береться за нові для більшості тогочасних письменників теми, поєднує у своїй творчості традиційний уже метод реалізму з новим - модернізмом. Зокрема звертається до естетики імпресіонізму, символізму, неоромантизму, екзистенціалізму і навіть сюрреалізму з його завжди присутнім відтінком містичності, нерідко дуже вдало художньо поєднує ці стилі. Цілісні особистості героїв Франка-прозаїка тепер постають не так борцями за народні права, як людьми з плоті й крові, яким не чужі муки кохання, гріхи і непоправні помилки, - а тоді ще й болючий катарсис, адже внаслідок глибоких переживань, каяття й тяжко здобутих висновків настає просвітлення, очищення, прощення собі й іншим припущених у житті помилок, причому навіть тих, які межують зі зрадою чи підлістю. Жанрові та композиційно-сюжетні особливості повісті-новели «Сойчине крило» Жанр «Сойчиного крила» літературознавці визначають по-різному. Одні вважають його оповіданням, другі - новелою, треті - повістю. Новела - найбільш емоційний взірець «малої» прози; в основному невеликий за обсягом, сповнений психологізму, із несподіваною розв’язкою. Події в новелі відбуваються протягом короткого часу, викладені динамічно і настільки цікаво, що навіть об’ємна новела здається читачам короткою....
|