«Украдене щастя» має всі ознаки сімейної драми, а конфлікт у цьому творі - любовний. Автор виявився тонким психологом, тому цей твір варто вважати не соціально-побутовим, а соціально-психологічним. Іще далеко до кривавої розв’язки у драмі страждають усі: і Микола, й Анна, і Михайло. Адже, хоча сусідка Задорожних і вважає їхню сім’ю найщасливішою в селі і в цьому твердженні є велика частка правди, Анна не любить свого чоловіка, а Микола не почувається самодостатнім ані в родинному колі, ані в сільській громаді. Михайло з ревнощів називає суперника «туманом вісімнадцятим», однак Микола ні розумово відсталий, ні примітивний. Його шлюб з убогою, але коханою дівчиною, за якою брати не дали приданого, напевно, був для Анни єдиним порятунком від сімейного гніту й насильства в батьківській родині, яку уособлювали жорстокі, брехливі брати.

Зустріч уже одруженої Анни з колишнім коханим Михайлом, якого вона подумки давно поховала, запалює обох великою пристрастю. Проте для Анни це гріховне почуття приносить іще й неабиякі муки совісті, страх за своє добре ім’я, сором перед односельцями, уболівання через незавидну долю Миколи, якого Михайло безневинно запроторив до тюрми.

Поведінка Михайла у драмі - жорстока, насамперед у ставленні до Миколи й Анни. Гурман тішиться владою над простими людьми. Михайло негативно впливає і на Анну, силою примушує її робити те, чого вона не хоче: не відвідувати Миколи у в’язниці, афішувати свою появу з Михайлом на людях.

Франко достеменно знав психологію села. Селяни в «Украденому щасті» - лицемірні: улесливі до шандаря, зловтішно-грубі в обмовах-плітках щодо Анни, вимогливі та підбурливі до Миколи, якого сусіди раз у раз спонукають розправитися з Михайлом. Урешті, злочин Миколи зумовлений багатьма чинниками. Це чудово розуміє Михайло, коли, вже вмираючи, каже, що смерть собі заподіяв сам.

Сцена з вистави «Украдене щастя» у Київському академічному драматичному театрі ім. Івана Франка. У ролі Миколи Задорожного - Богдан Ступка

Письменник-психолог наочно показав, що минуле змінити неможливо, але саме воно невідворотно тяжіє над усіма в сьогоденні. Щастя у драмі хотіли всі - Микола, Анна, Михайло, й усі залишилися глибоко нещасливі, а Михайло - ще й поплатився життям. Твір глибоко психологічний, здатний спонукати до роздумів і висновків.

Найкращі українські актори завжди щиро відтворювали на сцені непрості стосунки в «любовному трикутнику», індивідуальну правду кожного персонажа, яка не збігалася з правдою інших. У Київському академічному драматичному театрі ім. Івана Франка Сергій Данченко поставив «Украдене щастя» у 1979 р. Найбільш драматичну роль - Миколи Задорожного - тоді зіграв Богдан Ступка.

1984 р. кінорежисер Юрій Ткаченко екранізував цей твір Франка, Богдан Ступка зіграв роль Миколи, Нелє Савиченко - Анни, Григорій Гладій - Михайла.

У Львівському театрі ім. Марії Заньковецької «Украдене щастя» за часів радянської влади ішло принаймні тричі: у 1940,1949 і 1976 рр. (режисер Федір Стригун).

Також ця драма з великим успіхом ставилася у Львівській опері.

За мотивами «Украденого щастя» Івана Франка в наш час було знято чотирисерійний фільм-серіал із такою самою назвою (режисер - Андрій Дончик; сценаристи - Марина і Сергій Дяченки). Конфлікт і любовний трикутник - ті самі, але у цьому фільмі діють герої вже XXI ст.

Таке зацікавлення драмою «Украдене щастя» І. Франка однозначно засвідчує, що цей твір живе у великому часі та є шедевром української літератури.

Діалог із текстом

1. Що ви довідалися про історію написання драми І. Франка «Украдене щастя»?

2. Чому драма «Украдене щастя» за жанром - соціально-психологічний твір?

3. Розкажіть про трагедію, що сталася в житті Анни до одруження з Миколою Задорожним. Як це вплинуло на її подальше життя?

4. Як ви розцінюєте той факт, що Михайло допустив, щоб громада осудила його кохану?

5. Чи можна назвати ставлення Анни і Михайла до Миколи гуманним?

6. Ви згодні з думкою, що Микола Задорожний - найтрагічніша постать у драмі? Чи хотів він убити Гурмана? Чому жубив?

7. Чому шандар наприкінці драми намагається приховати вбивство, вчинене Миколою, і видати його за самогубство? Чи можна це назвати благородством?

8. Хто і в кого украв щастя: Анна в Миколи? Микола в Анни? Михайло в Миколи? Поясніть назву твору.

Діалоги текстів

• Порівняйте виставу «Украдене щастя», якщо ви цей твір бачили на сцені, або сучасний фільм «Украдене щастя» з однойменним твором І. Франка, який ви прочитали.

Діалог із науковцем

Михайло Гуняк1

ДО ВИСОКИХ ДЖЕРЕЛ СВІТОВОЇ КУЛЬТУРИ

Емоційно, почуттєво збіднена людина є неповноцінною, нерозвиненою. Набагато більших і вартісніших успіхів у своїй діяльності досягне людина з розвиненим естетичним почуттям, із загостреною художньою сприятливістю, з готовністю до зустрічі зі справжніми мистецькими вартостями. Це особливо важливо в наш час, з його так званою «маскультурою», «поп-культурою», які є вираженням войовничої антикультури, антиестетизму, антидуховності. Вони - диявольська сила великого розкладу людського духу, нівелювання духовних сил людини, створеної на образ і подобу Божу.

Мистецтво - не муляж дійсності, не зліпок з неї чи світлина. Кожен твір мистецтва є умовним, оскільки письменник «вибирає» характерні факти дійсності й осяює їх силою свого таланту. Творчий процес поєднує три струмені: відображення, зображення, вираження. Збуджується творчий імпульс - починається процес зображення й вираження дум, устремлінь, прагнень творця. Іван Франко, живучи національною ідеєю, прагнув, щоб у світогляді української інтелігенції запанувала національна свідомість.

До справжніх високих джерел справжньої світової культури! Такий урок дає нам наша література - література великих імен. До цього великого поклику долучається І. Франко.

1 Гуняк Михайло (нар. 1949 р.) - вчитель і літературознавець із Дрогобиччини, що на Львівщині, автор монографії «Роман Івана Франка "Перехресні стежки": світоглядно-антропологічний аспект».

1. Із якими думками літературознавця ви погоджуєтеся, а яким готові опонувати? Чому саме?

2. Що нового ви довідалися про творчий процес?

Консультація

Читацький практикум «Соціально-психологічна драма. "Ключі” до прочитання. Рецензія на театральну постановку драматичного твору»

Важливо пам'ятати, що драматичний твір завжди має двох авторів: письменника-драматурга, перу якого належить художній текст драми, і режисера-постановника цієї самої драми на сцені. Закономірно, що актори, театральний режисер чи кінорежисер завжди вносять зміни в авторський варіант твору. Уявіть себе критиком і театрознавцем (чи кінознавцем). Для цього обов'язково перегляньте драму в театрі або у вигляді відеодрами чи кінокартини.

Щоб написати рецензію на театральну постановку драматичного твору, треба прочитати драму, подивитися постановку на сцені, ознайомитися з рецензіями. Спираючись на такий матеріал, можна сміливо братися за власний відгук. На початку обов'язково треба вказати театр чи кіностудію, ім'я та прізвище режисера, акторів і ролі, які вони грають, логічно викласти власні думки про постановку, відзначити успіхи інсценізації та хиби або невдачі. Насамкінець варто порівняти постановку вистави, яку рецензуєте, з її постановками в інших театрах силами інших акторських колективів, про що також можна знайти інформацію в інтернеті.

• Перегляньте театральну постановку (на вибір) у найближчому до вашого місця проживання театрі. Перемалюйте таблицю, за повніть її: