Войти
Закрыть

Євген Плужник (1898-1936)

11 Клас

Євген Павлович Плужник народився 26 грудня 1898 р. на Воронежчині — у степовій слободі Кантемирівці (звідси — і псевдонім Кантемирянин, під яким будуть опубліковані його перші українські вірші). Хлопець навчався в кількох гімназіях, а в 1918 р. разом із батьками переїхав на Полтавщину, звідки родом його батько. Деякий час учителював у селах, а в 1921 р. пов'язав долю з Києвом. За порадою старшої сестри та її чоловіка вступає до ветеринарно-зоотехнічного інституту, але згодом полишає його, бо обирає театральну освіту, яку також не завершить. Євген Плужник нарешті знаходить своє покликання в поезії. У 1924 р. він входить до літературного угруповання «Ланка». За його життя, на якому фатально позначилася хвороба — туберкульоз, виходять дві збірки: «Дні» (1926) та «Рання осінь» (1927). У 1930-х рр. поет упорядкував ще одну збірку («Рівновага»), але її опублікували лише після його смерті (1948, Німеччина) і в 1966 році у «Вибраних поезіях» Євгена Плужника. Він є автором роману «Недуга» (1928), кількох п'єс, сценаріїв (їх доля невідома) і перекладів, укладачем «Антології української поезії» (1930-1932, у співавторстві), словника «Фразеологія ділової мови» (1926-1927, разом із В. Підмогильним). І ці всі досягнення — за якихось десять років, зовсім недовгий період....
0 Переглянути

Павло Тичина (1891-1967)

11 Клас

Павло Григорович Тичина народився 27 січня 1891 р. у селі Піски на Чернігівщині в багатодітній родині: був сьомою дитиною серед тринадцяти. Навчався в училищі, згодом у Чернігівській духовній семінарії, потім уступив до Київського комерційного інституту. Першим розгледів у П. Тичини талант великого поета М. Коцюбинський, який запрошував обдарованого юнака на свої «суботи» — щотижневі літературні вечори-читання. Поезія, малярство і музика тісно переплелися в долі поета. Він був кларнетистом Чернігівського симфонічного оркестру, диригентом семінарського хору, у Києві — помічником хормейстера в театрі М. Садовського. Брав участь у знаменитих гастролях капели К. Стеценка (1920). Перша книга віршів «Соняшні кларнети» (1918) творилася в атмосфері сподівань на державне відродження України, що й зумовило її особливий — піднесений, урочистий — настрій. Ліричний герой збірки залишається наодинці з природою і Всесвітом, за ними виміряє свої душевні порухи. Його серце відкрите навстіж сонцю, радості, мінливості настроїв гаїв, полів, світанків. До збірки «Соняшні кларнети» увійшли твори так званої національної трилогії — поема «Золотий гомін», «Дума про трьох вітрів», цикл «Скорбна мати», у яких в оригінальній формі художньо осмислюється час, свідком якого поет був, — тривожні, неоднозначні 1917-1918 рр....
0 Переглянути

Поетичне самовираження 11 клас Коваленко, Бернадська

11 Клас

У цьому розділі ви: • дізнаєтеся про провідну роль поезії 1920-х рр. ХХ ст. у художньому осмисленні складних і неоднозначних колізій часу, духовних катаклізмів цієї епохи; • прочитаєте поезії Павла Тичини «Арфами, арфами...», «О панно Інно...», «Ви знаєте, як липа шелестить...», «Одчиняйте двері...», «Пам'яті тридцяти»; Євгена Плужника «Вчись у природи творчого спокою...», «Ніч... а човен — як срібний птах!..»; • вивчите напам'ять по одній поезії П. Тичини та Є. Плужника (на вибір); • засвоїте поняття «вітаїстичність», «кларнетизм»; • повторите відомості про ліричного героя; • зрозумієте основні тенденції розвитку української поезії 1920-х рр.; • дослідите, чому П. Тичину вважають найбільшим модерністом 1920-х рр. та чому його рання лірика пройнята вітаїстичною настроєвістю; • відкриєте для себе причини драматичної творчої долі П. Тичини та Є. Плужника; • удосконалите вміння аналізувати ліричні твори П. Тичини та Є. Плужника, визначати ознаки індивідуального стилю поетів; • міркуватимете про зв'язок зовнішніх обставин, внутрішньої свободи митця і його творчості та про трагізм вибору в тоталітарному суспільстві. 1920-ті рр. засвідчили масштабність того історичного зламу, який відбувся в українському суспільстві: з одного боку, це перемога більшовицької ідеології, а з іншого — ще не знищені надії на національне самоутвердження. В період ідеологічних дискусій та естетичних пошуків особливо важливим стало поетичне слово, за допомогою якого митці художньо осмислювали найболючіші проблеми свого часу, його драматизм, складність, непослідовність, не зраджуючи великій гуманістичній традиції. Тривоги й сподівання рідного народу знаходили ліричне самовираження в поезії, яка відігравала провідну роль у літературному процесі 1920-х рр....
0 Переглянути

Михайль Семенко (1892-1937)

11 Клас

Біографія майбутнього поета — це калейдоскоп бурхливих подій, подорожей і найрізноманітніших вражень та відкриттів. Навчання в Хоролі, Курську, Санкт-Петербурзі, захоплення грою на скрипці, мобілізація доцарського війська, служба на Далекому Сході. Після повернення в Україну Михайль Семенко працював на Одеській кінофабриці. Про нього згадує Ю. Яновський у романі «Майстер корабля»: «Михайль — мій колишній метр. А загалом він ватажок лівих поетів нашої країни. Футурист, що йому завше бракувало якоїсь дрібниці, щоб бути велетнем... Він приходив щодня на фабрику, викурював незмінну люльку, ішов подивитись на море і зникав... Якийсь живчик, вогник вічно можна було відчути в ньому...» Справді, Михайль Семенко вражав своїх сучасників епатажною поведінкою. Він мав бурхливу й нестримну вдачу, амбіції талановитого поета, який не сприймає будь-якої думки, відмінної від власної. Як організатор очолював майже всі футуристичні групи та видання, зазвичай недовговічні. Також виступав із численними деклараціями і маніфестами нового мистецтва....
0 Переглянути

Вступ. «Розстріляне відродження». Літературний авангард

11 Клас

Нині ми знаємо про факти неймовірної людської гідності, сили волі й стоїцизму тих людей, які опинилися в нелюдських умовах заслання, — як через кілька десятиліть напише В. Стус, «...по соловках, сибірах, магаданах». Так, М. Куліш, відбуваючи покарання, поставив кілька п'єс. Троє із «грона п'ятірнього» неокласиків (М. Зеров, П. Филипович, М. Драй-Хмара — професори, поети й перекладачі) стали жертвами беззаконня тільки тому, що для радянських ідеологів слово «неокласик» було синонімом до слова «контрреволюціонер». Микола Зеров на Соловках продовжував перекладати твори Вергілія, В. Шекспіра, Байрона. Учений вивчав італійську мову, а Валер'ян Підмогильний удосконалював англійську, перекладав В. Шекспіра й О. Уайльда, писав власні тексти. Чи були в них хвилини зневіри й розпачу? Звичайно. Наприклад, в одному з листів Остапа Вишні читаємо: «...як після літературного "іподрому" я потрапив на "острів коростяних коней"... і як тут гину... А чи побіжу ще? ...Гуси до нас прилетіли, качки, лебеді... Вони ж через Україну летіли і на крилах у них, напевно ж, іще залишилися шматочки сонця українського! Ну, й скинуло б котре, щоб хоч подивитися, щоб хоч очі свої погріти, а я вже не кажу — душу. Ні, летять далі. Летять, промінням українським облиті... А тут гнись, клацай зубами, болій душею за рідних, за справу, за роботу... Які ж ми товариші з птицями крилатими? Ми тепер — плазуни, що в норах...» У книзі «...З порога смерті... Письменники України — жертви сталінського терору» (1991) згадано 153 репресовані літератори. Проте чи це всі безневинно покарані? Нищення української інтелігенції, зокрема творчої, набувало нечуваних масштабів не лише у 1930-х рр., а й пізніше, — у 1970-1980-х рр., коли після хрущовської відлиги повіяли зимові вітри переслідувань інакомислячих. Тільки після 1991 р. українська література й культура, скинувши ідеологічну заангажованість, здобули право на вільний розвиток....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 38 39 40 41 42 43 44 45 46 47
Назад

Навігація