ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ

Євген Павлович Плужник народився 26 грудня 1898 р. на Воронежчині — у степовій слободі Кантемирівці (звідси — і псевдонім Кантемирянин, під яким будуть опубліковані його перші українські вірші). Хлопець навчався в кількох гімназіях, а в 1918 р. разом із батьками переїхав на Полтавщину, звідки родом його батько. Деякий час учителював у селах, а в 1921 р. пов'язав долю з Києвом. За порадою старшої сестри та її чоловіка вступає до ветеринарно-зоотехнічного інституту, але згодом полишає його, бо обирає театральну освіту, яку також не завершить. Євген Плужник нарешті знаходить своє покликання в поезії. У 1924 р. він входить до літературного угруповання «Ланка».

За його життя, на якому фатально позначилася хвороба — туберкульоз, виходять дві збірки: «Дні» (1926) та «Рання осінь» (1927). У 1930-х рр. поет упорядкував ще одну збірку («Рівновага»), але її опублікували лише після його смерті (1948, Німеччина) і в 1966 році у «Вибраних поезіях» Євгена Плужника.

Члени літературного об'єднання «Ланка». Зліва направо: Борис Антоненко-Давидович, Григорій Косинка, Марія Галич, Євген Плужник, Валер'ян Підмогильний, Тодось Осьмачка. 1925.

Він є автором роману «Недуга» (1928), кількох п'єс, сценаріїв (їх доля невідома) і перекладів, укладачем «Антології української поезії» (1930-1932, у співавторстві), словника «Фразеологія ділової мови» (1926-1927, разом із В. Підмогильним). І ці всі досягнення — за якихось десять років, зовсім недовгий період.

Обкладинка роману «Недуга» Видавництво «КМ-Букс». 2017.

Репресивна сталінська система планомірно боролася з українською інтелігенцією, звинувачуючи її в «контрреволюційній діяльності». У 1934 р. поета заарештовано, засуджено до розстрілу, який замінили десятьма роками ув'язнення. Тим часом його хвороба досягла найкритичнішої стадії.

Обкладинка книги віршів. Видавництво «Темпора». 2018.

На початку 1936 р. Євген Плужник помирає від туберкульозу в соловецькій тюрмі.

Філософська лірика поета

Для стилю Є. Плужника-лірика характерні стислість думки й водночас ліричність, емоційна чуттєвість, сповідальність. У його мистецькій палітрі поєдналися модерністські течії, як-от імпресіонізм, експресіонізм, неокласицизм, неоромантизм.

Поет по-філософськи осмислював феномени людського буття, духу, природи, як, наприклад, у вірші:

Каменя один приділ — лежати!

Вітрові один закон — лети!

Тільки я поставлений питати

як не цілі, то бодай мети...

Та хоч як — в лиця свойого поті —

зважу міру явищ і подій, —

камінь той лежатиме і потім,

вітер той летітиме й тоді.

Є. Плужник — один із найталановитіших поетів не лише «розстріляного відродження», а й ХХ ст. Хоча він прожив коротке життя, та ні хвороба, ні сталінський терор не вбили його духу, його бажання творити. Він художньо осягав земну красу, гармонійність світобудови, а також те, як соціальні проекти людства призвели до руйнації та катастрофи.

Євген Плужник створив неперевершені твори, позначені сповідальністю, щирістю інтонацій, багатством звукопису, глибиною думки.

«Вчись у природи творчого спокою...» (1927)

У вірші провідним мотивом є краса землі та захоплення нею. Передусім — гармонійністю світобудови («Мудро на землі...»). Мудро від колообігу пір року, від циклічності в трансформаціях природи: народження — розквіт — згасання — і знову народження... Проте автор акцентує саме на осінній атмосфері, адже осінь — символ людської зрілості: і фізичної, й духовної.

Олександр Мурашко. Вид на Дніпро. 1890-ті.

Ліричний герой ділиться важливою для себе істиною-відкриттям: аби реалізувати свій творчий потенціал, треба бути урівноваженим, мудрим і вчитися цього в природи:

Вчись у природи творчого спокою

В дні вересневі. Мудро на землі,

Як від озер, порослих осокою,

Кудись на південь линуть журавлі.

Вір і наслідуй. Учневі негоже

Не шанувати визнаних взірців,

Бо хто ж твоїй науці допоможе

На певний шлях ступити з манівців?

Адресат поезії — учень, вічний учень, яким є кожна людина, котра замислюється над сенсом свого існування, над найскладнішою наукою людських взаємин і моральних орієнтирів.

Проаналізована поезія Є. Плужника — майстерні зразки філософської лірики. Це медитації, тобто схвильовані й емоційно напружені роздуми над вічними цінностями буття. Вони сповнені експресії, виразником якої постає ліричний герой.

«Ніч... а човен — як срібний птах!..» (1928)

У вірші ліричний герой ніби на одному подиху висловлює своє зачудування неймовірною картиною ночі, а через неї — огромом і величчю світу:

Ніч... а човен — як срібний птах!..

(Що слова, коли серце повне!)

...Не спіши, не лети по сяйних світах,

Мій малий ненадійний човне!

І над нами, й під нами горять світи...

І внизу, і вгорі глибини...

О, який же прекрасний ти,

Світе єдиний!

У цій ліричній мініатюрі конкретна картина місячної ночі на човні органічно доповнюється алегоричною — емоційним переживанням ліричним героєм величі людини як вінця природи і водночас її малістю перед обличчям вічності, безмежністю світу.