МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ

(1936—2004)

ЧАРІВНИК СЛОВА

Вельми небуденне явище в нашій літературі — поезія Миколи Степановича Вінграновського.

Рік народження: 1936-й. Той, що дав літературі українській ще й Івана Драча, Володимира Підпалого, Віталія Коротича; роком раніше народилися Василь Симоненко і Борис Олійник, роком пізніше — Євген Гуцало. Їх називали «дітьми війни». Справді, на їхню дитячу долю випали тяжкі випробування воєнного лихоліття та повоєнної відбудови. І ці враження потім лягли в основу багатьох їхніх творів.

Це покоління відчувало свою органічну причетність до народу. Воно бачило, як їхні матері, залишившись самі, не тільки годували країну, а й крилом своїм осінили майбутнє країни в дітях своїх... Як батьки, що поверталися з фронтів, — далеко, далеко не всі, — зранені й калічені, ставали до плугів і верстатів. Як їхні ровесники (та й самі вони!) вчилися уривками між прополюванням буряків у колгоспі, заготівлею палива для школи й усілякою роботою на присадибній ділянці; читали при каганці, писали між рядків старих уцілілих книжок, бо зошитів не було, а за підручниками займали чергу, бо їх чи й було по одному на клас, а проте мріяли стати неодмінно льотчиками, моряками, вченими, дипломатами, артистами, поетами.

Неповторна, щемливо зворушлива мішанина нужди, вбогості, високих поривань, наївності й чіпкої енергії, малих матеріальних та великих духовних запитів...

Не сліпий випадок, а велика потреба нашого народу в духовному відродженні, у припливі нових творчих сил стояла за долею кожного з отих «дітей війни» і вела їх дорогами, всю символічну значущість яких видно лиш тепер... Так і Миколу Вінграновського привела вона з Богопільської (нині Первомайської) школи на Миколаївщині — через захоплення Шевченком, Пушкіним, Лєрмонтовим — до Київського театрального інституту, «вивела» на Олександра Петровича Довженка, непомильне око якого зразу ж вирізнило обдарованого юнака, а щаслива рука «коронувала» на долю артиста, кінорежисера й поета, на болісну й щасливу причетність до вічного творення духовності свого народу...

Перша поетична збірка Миколи Вінграновського «Атомні прелюди» вразила і багатьох окрилила своєю незвичайністю. Космос, людство, земля, народ, доба, Україна — ось який старт узяла поетична мова Вінграновського, ось у яких вимірах жив його ліричний герой.

Його поезія — це стихія. Постійне переливання настроїв, станів, натхненна гра уяви. Але в цій стихії його поезії є тремке ядро, осереддя, навколо якого розгортається увесь вміст душевного життя і до якого все так чи інакше знову й знову повертається, все невтримно тяжіє. Це — народ, нація, Україна. Україна — це те, чим живе його душа. І, зрештою, все, що він пише, — про неї.

За Іваном Дзюбою

1. Опрацюй форзац на початку підручника. Розкажи, коли і де народився Микола Вінграновський.

2. Що спільного в долі М. Вінграновського, В. Симоненка і Є. Гуцала?

3. У якому вищому навчальному закладі здобував освіту М. Вінграновський?

4. Яка тема є головною у творчості письменника?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно