Іван Франко (1856-1916)
- 9-01-2023, 23:49
- 226
8 Клас , Українська література 8 клас Авраменко (поглиблене вивчення філології) 2021
Іван Франко
(1856-1916)
Український поет, прозаїк, літературний критик, фольклорист, драматург, публіцист.
Найвідоміші твори: поетичні збірки «З вершин і низин», «Зів’яле листя»; поема «Мойсей»; повість «Захар Беркут»; драма «Украдене щастя» та ін.
Іван Франко народився 27 серпня 1856 р. в с. Нагуєвичах, неподалік від м. Львова. Родина Франків була досить заможною: батько мав понад тринадцять гектарів поля, славився як добрий коваль. Мати мала чудовий голос, співала дітям, розповідала казки. Саме це сприяло формуванню в майбутнього поета глибокого розуміння неповторної краси природи й людини.
Іван ріс допитливим хлопчиком, мав добру пам’ять. За два роки початкової школи він навчився читати й писати українською, польською та німецькою мовами. Коли хлопцеві виповнилося вісім років, батьки віддали його до так званої «нормальної школи» Дрогобича. За підсумками навчального року він став найкращим учнем. Його успіхами особливо тішився батько, про це письменник згадував так: «Я не бачив його, а тільки коли мене викликали першого, щоб отримати нагороду, то я почув, що він голосно заплакав».
А через два місяці батька не стало.
Іван почав заробляти на життя, пишучи однокласникам твори. Із цього часу вчитель почав дивуватися: усі учні так раптово порозумнішали, не списують, кожний розкриває тему по-своєму.
Після смерті батька хворій матері було складно утримувати велике господарство. Тож згодом вона одружилася з Гринем Гавриликом, який ставився до дітей Франкової родини як до рідних.
Хлопець продовжив навчання в Дрогобицькій гімназії. У цей час він втратив і матір. Як не було тяжко Іванові-сироті, проте в навчанні він виявляв феноменальні здібності: міг майже дослівно повторити подану вчителем на уроках інформацію, читав багато книжок, досконало оволодів німецькою та польською мовами.
У дев’ятнадцятирічному віці І. Франко вступив на філософський факультет Львівського університету. За відмінні успіхи його звільнили від сплати за навчання та призначили заохочувальну стипендію.
В університетські роки талановитий студент увійшов до складу редакції журналу «Друг», у якому раніше, коли ще навчався в Дрогобицькій гімназії, він дебютував як поет із сонетом «Народна пісня».
І. Франко здобував освіту також у Чернівецькому й Віденському університетах, в останньому, захистивши дисертацію, здобув учений ступінь доктора філософії.
Австрійська влада тричі ув’язнювала І. Франка, оскільки вважала небажаним напрям його громадсько-політичної діяльності. Ось один із спогадів письменника від першого ув’язнення: «Дев’ять місяців, проведених у тюрмі, були для мене тортурою. Мене трактовано як звичайного злодія, посаджено між самих злодіїв і волоцюг. А що вікно задля задухи мусило бути день і ніч отворене й до дверей продувало, то я щодня будився, маючи на голові повно снігу, навіяного з вікна».
І. Франко помер 28 травня 1916 р., похований у м. Львові.
ВЕСНЯНКИ І. ФРАНКА
Веснянки — календарно-обрядові пісні, що сягають сивої давнини, — ви читали в 6 класі. У них наші пращури славили прихід весни, оспівували воскреслу природу, висловлюючи сподівання на добрий врожай. «Веснянками» І. Франко назвав цикл своїх поезій, з якого починається його збірка «З вершин і низин». Вірші цього циклу наскрізь алегоричні. Нагадаємо: алегорія — спосіб двопланового художнього зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями. Так, у поезії «Гримить!..» весняний грім символізує прихід «благодатної пори», що відроджує природу, так само й грім національних виступів є провісником щасливих змін, на які чекають мільйони людей. Тобто алегоричний образ грому передає тривожне передчуття змін у суспільному житті. Високої образності автор досягає за допомогою таких художніх засобів, як епітет (спрагла земля, бурхливий вітер, темная хмара), персоніфікація (земля жде, вітер гуляє), порівняння (мов красна весна), а також анафора, епіфора, алітерація та асонанс.
Теорія літератури
Анафора. Епіфора. Алітерація. Асонанс
Анафора — повторення окремих слів чи словосполучень на початку віршових рядків, строф чи речень. Такий єдинопочаток мають строфи поезії «Гримить!..». Анафора, як і епіфора, ритмізує поетичний рядок, виокремлює якусь дію чи образ.
Епіфора — повторення однакових слів, словосполучень у кінці віршових рядків і строф. Кожна строфа згаданого вірша закінчується епіфорою «Гримить!».
Алітерація — накопичення однакових приголосних звуків із метою створити звуковий образ зображуваного або посилити інтонаційну виразність мови: Природу розкішная дрож пронимає — алітерація [р].
Асонанс — накопичення однакових голосних звуків для посилення милозвучності мови: Природу розкішная дрож пронимає — асонанс [о].
Трискладові віршові розміри
Щоб визначити віршовий розмір поетичного твору, треба з’ясувати, які стопи (дво- чи трискладові) і скільки їх у віршовому рядку. Двоскладові стопи — ямб і хорей — ви вивчали раніше. А які ж бувають трискладові стопи? Певна річ, такі стопи містять три склади, один з яких наголошений. Залежно від того, на який із трьох складів стопи падає наголос, і визначають віршовий розмір.
Зобразимо схематично першу строфу вірша «Гримить!..»:
Усі рядки написано чотиристопним амфібрахієм. У п’ятому рядку неповний чотиристопний амфібрахій, оскільки остання стопа не має третього складу, у шостому — неповний одностопний амфібрахій.
Вірш «Земле моя, всеплодющая мати...» написано неповним чотиристопним дактилем (останній рядок строфи — неповним двостопним дактилем):
До речі...
Цікавою є етимологія назв трискладових стоп: у грецькій мові амфібрахій — це «короткий з обох боків», анапест— «відбитий назад», а дактиль — це «палець».
ГРИМИТЬ!..
Гримить! Благодатна пора наступає,
Природу розкішная дрож пронимає,
Жде спрагла земля плодотворної зливи,
І вітер над нею гуляє бурхливий,
Ю. Прядко. Перед грозою. 2003 р.
І з заходу темная хмара летить —
Гримить!
Гримить! Тайна дрож пронимає народи, —
Мабуть, благодатная хвиля надходить...
Мільйони чекають щасливої зміни,
Ті хмари — плідної будущини тіни,
Що людськість, мов красна весна, обновить...
Гримить!
У веснянці «Земле моя, всеплодющая мати...» ліричний герой — невтомний трудівник на благо народу, у якого він черпає сили. За спостереженнями літературознавця М. Дмитренка, давній фольклорний образ матері-землі
І. Франко наповнив глибинним алегоричним змістом: у ньому митець уособив невичерпну енергію, безмежні сили народу, і саме їх ліричний герой просить у землі. Вірш звучить як урочиста пісня життєдайним силам природи, весняному відродженню та оновленню. Поезія розпочинається з риторичного звертання до матері-землі, наповнена повторами (працювать, працювать, працювати), епітетами (всеплодющая мати, чиста любов, вічна страсть). Ритміка вірша передає пристрасть ліричного героя, бажання працювати й змінювати світ на краще.
Завершує поетичний цикл «Веснянки» вірш «Vivere memento!», ліричний герой якого захоплюється весною, яка «серце к жизні будить», творить чудо в його душі. Справді, весна пробуджує до активності навіть збайдужілих — тих, хто «вчора тлів» у домовині. Весна вивітрює з людини смуток і безнадію, дає їй нові сили. І. Франко вкладає в уста ліричного героя своє кредо: «Лиш боротись — значить жить», що перегукується з назвою вірша та її останнім рядком — «Vivere memento!» (з латин. Пам’ятай, що живеш!).
ЗЕМЛЕ МОЯ, ВСЕПЛОДЮЩАЯ МАТИ...
Земле моя, всеплодющая мати,
Сили, що в твоїй живе глубині,
Краплю, щоб в бою сильніше стояти,
Дай і мені!
Дай теплоти, що розширює груди,
Чистить чуття і відновлює кров,
Ю. Пацан. Рідні простори. Україна (Фрагмент). 2014 р.
Що до людей безграничную будить
Чисту любов!
Дай і огню, щоб ним слово налити,
Душі стрясать громовую дай власть,
Правді служити, неправду палити
Вічну дай страсть!
Силу рукам дай, щоб пута ламати,
Ясність думкам — в серце кривди влучать,
Дай працювать, працювать, працювати.
В праці сконать!
VIVERE MEMENTO!
Весно, що за чудо ти
Твориш в моїй груди?
Чи твій поклик з мертвоти
Й серце к жизні будить?
Вчора тлів, мов Лазар, я
В горя домовині —
Що ж се за нова зоря
Мені блисла нині?
Дивний голос мя кудись
Кличе — тут-то, ген-то:
«Встань, прокинься, пробудись!
Vivere memento!»
Вітре теплий, брате мій,
Чи твоя се мова?
Чи на гірці світляній
Так шумить діброва?
Травко, чи се, може, та
Втішно так шептала,
Що з-під криги мертвоти
Знов на світло встала?
Чи се, може, шемріт твій,
Річко, срібна ленто,
Змив мій смуток і застій?
Vivere memento!
Всюди чую любий глас,
Клик життя могучий...
Весно, вітре, люблю вас,
Гори, ріки, тучі!
Люди, люди! Я ваш брат,
Я для вас рад жити,
Серця свого кров’ю рад
Ваше горе змити.
А що кров не зможе змить,
Спалимо огнем то!
Лиш боротись — значить жить...
Vivere memento!
Д. Левін. Сніг тане. 2000-ні роки
1. Провідним мотивом вірша І. Франка «Гримить!..» є
- А захоплення красою весни
- Б очікування довгожданої зливи
- В передчуття зміну суспільному житті
- Г перемога народних мас над поневолювачами
2. Поезію І. Франка «Vivere memento!» прикрашають образи
- А срібної ленти й нової зорі
- Б чистої любові й вічної страсті
- В золотистого горіха й трути-зілля
- Г благодатної пори й розкішної дрожі
3. Прочитайте уривок.
Дай теплоти, що розширює груди,
Чистить чуття і відновлює кров...
Ці рядки написано
- А ямбом
- Б хореєм
- В дактилем
- Г анапестом
4. Розкажіть про цікаві факти з дитинства І. Франка.
5. Чому І. Франко назвав цикл віршів про зміни в суспільстві жанром календарно-обрядових пісень — веснянками?
6. Паралелізм — це паралельне зображення явищ із різних сфер життя (явище природи — стан людини), відтворення одних явищ на тлі інших. Доведіть, що вірш «Гримить!..» побудовано на паралелізмі.
7. Літературознавець Б. Степанишин назвав поезію «Земле моя, всеплодющая мати...» різновидом літературної молитви. Чим, на вашу думку, цей вірш близький до молитви?
8. Пригадайте античний міф про Гею, від якої починається все на землі. Що подібне й що відмінне між міфом і поезією І. Франка?
9. Що в перекладі з латини означає назва вірша «Vivere memento!»? Чому І. Франко назвав так свою поезію?
10. Що таке риторичне запитання? Знайдіть приклади цього прийому в поезії «Vivere memento!» Яку роль він відіграє у творі?
11. Перепишіть останню строфу вірша «Земле моя, всеплодющая мати...», побудуйте схему. Визначте віршовий розмір.
12. Напишіть вільне есе на тему «Художній образ, який мені найбільше запам’ятався» (на прикладі вивчених поезій І. Франка).
- 1. Підготуйтеся до виразного читання поезій І. Франка.
- 2. Знайдіть і випишіть по одному прикладу асонансу й алітерації у віршах І. Франка.
- 3. Прочитайте «Легенду про вічне життя».
ФІЛОСОФСЬКА ЛІРИКА І. ФРАНКА
«Мій Ізмарагд» (1898) складається із шести циклів, найпопулярніші з яких — «Поклони» (саме до цього циклу ввійшов вірш «Декадент»), «Притчі» і «Легенди». З давньої книжної традиції було запозичено не тільки назву збірки, а й повчання, притчі, легенди, які письменник використав для творчих переробок.
Основні стильові особливості збірки — філософічність, притчевість.
Цікаві й повчальні сюжети мають твори філософського спрямування, зокрема «Легенда про вічне життя», яка своїми мотивами перегукується з поезіями збірки «Зів’яле листя», у притчевій формі розкриває трагізм людського існування у світі облуди та фальші. Випрошений аскетом у богині чудодійний горіх, що приносить безсмертя, потрапляє до Александра Македонського1. Він віддає його коханій Роксані, а та дарує коханцеві — генералові Птоломею, Александрові ж підсипає у вино отруту. Горіх повертається до смертельно хворого царя з рук куртизанки. Македонський, дізнавшись про мандри горіха, воліє краще вмерти, аніж жити «в сітях брехні» і зради, а тому й кидає горіх у вогонь, промовляючи:
Вічно жить! О богине, се жарти, се сміх!
Вічне щастя чи дасть сей чудовний горіх?
А без щастя, без віри й любові внутрі
Вічно жить — се горіть вік у вік на кострі!
Трагедія Александра Македонського стає для нього водночас і прозрінням: він відмовляється жити в тенетах лицемірства, облесливої любові, ошуканства й гнилої моралі.
У творі відображено душевний стан самого автора, який тяжко переживав і любовні драми, і підступи, і цькування під час виборів до австрійського парламенту.
ЛЕГЕНДА ПРО ВІЧНЕ ЖИТТЯ
1
Олександер Великий весь світ звоював
І отсе в Вавилоні, мов бог, раював.
А побожний аскет вік в пустині прожив
І молитвою й постом богині служив.
Наче сонце, що разом прогонює тьму,
Так богиня в опівніч явилась йому.
Прихилилась і мовить: «Мій вірний слуго!
Чим тебе вдоволить? Чи бажаєш чого?»
Аскет мовить:
«Хоч яке се життя і трудне, і сумне,
Дай, щоб старість і смерть оминули мене».
Богиня мовить:
«Ну, як се в тебе дар найцінніший з усіх,
На ж тобі сей малий золотистий горіх.
1 Традиційно ім’я царя Македонії пишуть Александр Македонський, а у версії І. Франка — Олександер Македонський.
Одну нічку не спи, один день промовчи
I, очистивши ум, сей горіх розтовчи.
Шкаралющу в огонь, а розкусиш зерно,
Дасть тобі молодим вічно жити воно».
2
Цілий день промовчав, і не спав усю ніч,
І готовивсь аскет на великую річ.
Ось огонь розпалив із пахучих полін,
І кадило в огонь щедро кидає він,
І закони Господні проходить умом,
Щоб очистити ум, не схибити притьмом.
Та ось сумніви в серці повстали страшні:
«Вічно жить — молодим — ну, пощо се мені?
Чи вертати у світ, де панує борба?
Чи ось тут вічно жить? Се ж безумство хіба!
О богине, прости! Я згрішив, бачу сам!
Та безцінний твій дар комусь іншому дам.
У нас цар молодий, богорівний наш цар!
Богорівним зовсім його зробить твій дар.
Міліонам він сонце, життя є нове,
Для добра міліонів хай вічно живе».
3
Олександер Великий весь світ звоював,
Та дівчини рабом себе він почував.
Персіянки Роксани предивна краса
В його серці горить, мов пожар, не згаса.
У обіймах його та красуня горда
Наче тає, на груди його припада;
Та хвилина мине, і він чує, що ось
В її серці вороже ворушиться щось,
І в очах, ще вогких від любві і жаги,
Дикі іскри горять, наче злі вороги.
З її уст вилітають бажання страшні —
Се бажання пожарів, убійства, різні.
Їй опертись король не здоліє й на мить:
Там згорів Персеполь! Завтра Суза згорить!
Кліта вбив при вині! Чи любов се, чи чад?..
День у день із небес його кидає в ад.
4
Олександер Великий богині моливсь:
«Дай, богине, щоб нині весь світ проваливсь!
Або дай, щоб скінчилася мука моя,
Щоб я знав, чи богиня вона, чи змія?
Чом міняється так, кілько є в дні годин?
І чи в серці її я паную один?»
В тій хвилині аскет перед ним опинивсь
І покірно царю до землі поклонивсь.
«Вічно жий, царю мій! Хай твої вороги
Згинуть! Ось тобі дар від твойого слуги.
Не згордуй! Сей малий золотистий горіх —
Від богині се дар! Моя гордість, мій гріх».
І він все розповів, відки має сей плід,
Що робить, щоб богині сповнить заповіт.
«Міліонам ти сонце, добродій єси, —
Будеш жить вічно юний, як плід сей з’їси».
5
«Вічно жить! Молодим! Справді, божеський дар!»
І великим, безсмертним почув себе цар.
«Вічно жить! Молодим! А вона? А вона?
Постаріє, зів’яне, мов квітка марна!
Що без неї життя? Сонце? Небо? Сам рай?
З нею жить! Або радше ти сам умирай!»
Вже й не думає цар, до Роксани біжить:
«Серце, ось тобі дар: вічно в юності жить!»
І сказав їй усе, відки має сей плід,
Що робить, щоб богині сповнить заповіт.
«Коли любиш мене, моє сонце ясне,
Дасть безсмертя обом нам зерно те дрібне.
А не любиш... — урвав. — Кого хочеш люби!
Ось тобі сей горіх! Що захочеш — роби!»
Зчервоніло дівча, в личко вдарила кров, —
Олександер не ждав її слова — пішов.
6
Гей, Роксано, красуне, що думаєш ти?
Чи про те, щоб з царем до безсмертя дійти?
Не про те! Інший жар в її серці горить!
Інший бог там живе! Інший цар там царить.
Він мета її мрій, осолода очей,
Над усіх милий їй генерал Птолемей.
Хоч не любить її і холодний, як лід,
Вона рада свій вік дать за сам його вид.
«Вічно жить молодій, а без нього? О ні!
Краще він хай живе, дасть безсмертя й мені!
Ну ж, поможе сей плід його серце здобуть!
А як ні, то мені краще в світі не буть».
Птолемея знайшла, і дала йому плід,
І сказала, який в нім лежить заповіт.
А як ніч надійшла, вона тихо пішла,
Олександру в вино трути-зілля влила.
7
Занедужав король, важко стогне, кричить,
А Роксана при нім не ридає, мовчить.
Головами хитають старі лікарі,
І тривога, як ніч, залягла у дворі.
По всім краю йде вість, наче змора та сон,
І сумує весь край, і рида Вавилон.
Ось у строях, білилах, рум’янах ціла,
В Олександрів покій куртизанка ввійшла.
«Вічно жий, царю мій, на потіху для всіх!
Ось від мене тобі чудодійний горіх!
Се богині є дар. Як з’їси те зерно,
Вічно жить тобі дасть вічно юним воно».
Спалахнув Олександер: «Нещасна, дрижи!
Від кого маєш плід сей? По правді скажи!»
Та дівча не дрижить, не спускає очей:
«Мені дав його твій генерал Птолемей».
8
Олександер у болях жорстоких лежав
І в руці своїй плід чудодійний держав.
«Вічно жить і любить! День за днем! День від дня!
А життя — то борня! А любов — то брехня!
Вічно жить у борні! Биться в сітях брехні!
День за днем! День за днем! Без кінця! Ні, ох, ні!
Не для нас, о богине, твій божеський дар!
Хоч над світом я цар, та над серцем не цар.
Міліони людей можу вбить, погубить,
Та чи змушу кого мене вірно любить?
Вічно жить! О богине, се жарти, се сміх!
Вічне щастя чи дасть сей чудовний горіх?
А без щастя, без віри й любові внутрі
Вічно жить — се горіть вік у вік на кострі!
Ні, богине! Візьми свій дарунок назад!
Я в нірвану волю, чи в Олімп, чи у ад!»
9
Серед болю в постелі підводиться цар,
І побожно цілує чудовний той дар,
І в тріскучий огонь із пахучих полін
Чудодійний горіх бистро кидає він.
І здалось, що вже біль не так люто палив,
Мовби в збурену кров охолоди налив.
Прояснів його ум, серце збулось химер,
А в опівніч саму Олександер умер.
1. Герої «Легенди про вічне життя» передавали одне одному золотий горіх у поданій послідовності
- А аскет — Птоломей — Роксана — Олександер — куртизанка — Птоломей
- Б аскет — Олександер — Роксана — Птоломей — куртизанка — Олександер
- В Олександер — аскет — Роксана — Птоломей — куртизанка — Олександер
- Г Птоломей — куртизанка — Олександер — Роксана — аскет — Птоломей
2. НЕПРАВИЛЬНОЮ є думка про те, що
- А «Легенда про вічне життя» складається з дев’яти частин
- Б Роксана закохана в Олександра Великого
- В події твору відбуваються у Вавилоні
- Г аскет отримав горіх від богині
3. Слова «А без щастя, без віри й любові внутрі / Вічно жить — се горіть вік у вік на кострі!» промовляє
- А аскет
- Б Роксана
- В Птоломей
- Г Олександер
4. Що ви знаєте про Александра Македонського?
5. Перекажіть сюжет «Легенди про вічне життя».
6. Назвіть героїв «Легенди про вічне життя». Хто з них, на вашу думку, заслуговує особливої поваги? Аргументуйте свою позицію.
7. Щоб ви зробили із золотим горіхом, якби він дістався вам?
8. Який епізод «Легенди про вічне життя» є кульмінаційним?
9. Знайдіть і випишіть епітети й порівняння, якими наділено героїв «Легенди про вічне життя».
10. Доведіть, що «Легенда про вічне життя» має філософський характер. Яка філософська проблема в ній порушена?
11. Доберіть і запишіть заголовок до кожної з дев’яти частин «Легенди про вічне життя».
12. Поміркуйте, чому в «Легенді про вічне життя» дарунок богів став неприйнятним для людей.
- 1. Напишіть вільне есе на тему «Чого навчає "Легенда про вічне життя”?».
- 2. Перепишіть перші чотири рядки «Легенди про вічне життя», побудуйте схему. Визначте віршовий розмір.
Коментарі (0)