Я — читач, або перевіряємо себе. Сила української прози
- 5-01-2023, 13:11
- 231
| ... |
Як приборкати своїх драконів: Юрій Винничук (Народився 1952 р.)
- 5-01-2023, 13:11
- 260
| Ще змалку майбутній письменник захоплювався літературою, часто відвідував міські бібліотеки. Батька, лікаря обласної лікарні, добре знали й шанували в місті, тому Юрію дозволяли користуватися фондами, до яких іншим читачам доступ було обмежено. «Я був записаний до різних бібліотек — і серед них була бібліотека видань іноземними мовами. Завдяки цим виданням я знав американських, латиноамериканських та європейських письменників ще до появи російських перекладів. Саме тому я вивчив іноземні мови — я ж ніколи слов'янських мов спеціально не вчив. Але вперто читав, про значення якихось слів лише здогадувався. З часом їх нахапався так, що тепер я на всіх слов'янських мовах можу читати». Ознайомлення з набутками світової літератури допомагали Юрію Винничукові долати «залізну завісу»1, бути обізнаним з кращими зразками красного письменства, публіцистики, наукових досліджень, а через них — із тогочасними мистецькими, філософськими та політичними ідеями Заходу. 1 Залізна завіса — термін, яким позначали ізоляцію країн соціалістичного табору під проводом СРСР від країн Заходу. Залізна завіса перекривала людський, інформаційний і культурний обмін між ворогами в «холодній війні», що точилася між радянським і західним світом майже до кінця XX ст. Одним із матеріальних втілень цього рубежу став горезвісний Берлінський мур. Захоплення літературою привело Юрка Винничука на філологічний факультет Івано-Франківського педагогічного інституту. По закінченні вишу деякий час він працював у редакціях газет, був режисером Львівського естрадного театру «Не журись!», для якого писав сценарії вистав і пісенні тексти. Оскільки члени родини Ю. Винничука воювали в лавах Української повстанської армії, а погляди щодо чинної на той час влади були критичними, він розумів, що його твори не могли з'явитися в офіційних виданнях. Але в рукописах їх поширювали друзі та шанувальники. Лише в 1990 р., коли захитались устої Радянського Союзу і в Україні стало можливо друкувати заборонені раніше твори, побачила світ перша збірка прози «Спалах». У ній читачам представлено самобутнього автора, який уміє вибудувати цікаві сюжети, створювати яскраві образи, дотепно й вишуканою мовою розповідати про події та героїв.... |
Залишитися особистістю: Володимир Дрозд (1939—2003)
- 5-01-2023, 13:10
- 258
| Лише через сто років буде відомо, чи я письменник», — міркував у своїй повісті «Музей живого письменника, або Моя довга дорога в ринок» Володимир Григорович Дрозд. Час давно вже розставив наголоси у його творчості, і нині ми впевнено можемо сказати: «В. Дрозд — талановитий і своєрідний сучасний український письменник». Народився він 25 серпня 1939 р. в с. Петрушин на Чернігівщині в сім'ї колгоспників. Душевною травмою на все життя стала рання смерть матері. «Сама мати була і добра, і віруюча, і працювала тяжко весь свій вік, не знаючи продиху, — згадував про неї письменник. — Мати навчала: Бог карає злих і любить добрих». І хоч її син не був злим, але щастя усміхалося йому не часто. «Дитинство моє, якби йшлося про фільм, можна знімати лише на чорно-білу плівку», — розповідав письменник. Володимир Дрозд пригадував голодне напівсирітське дитинство, середню школу за вісім кілометрів від села, шлях до якої доводилося часто долати в дощ і сніг. Підтримки чекати не було звідки. За навчання потрібно платити, грошей в сім'ї завжди не вистачало, тому шлях до інституту талановитому хлопцеві був закритий. Треба було заробляти важкою працею на шматок хліба. Навіть надрукований у районній газеті вірш «Берізка» не переконав батька, що синові треба допомогти здобути вищу освіту. Підтримка прийшла несподівано від чужих добрих людей. У 1956 р. на засіданні літературного об'єднання В. Дрозд познайомився з журналістами районної газети. Вони допомогли хлопцеві після школи влаштуватися коректором в Олишівську районну газету «Голос колгоспника». Уже через рік у Володимира почалося напружене журналістське життя з відрядженнями по району, статтями про проблеми в господарствах і... невдоволенням посадовців за гостру критику.... |
Письменниця, яка дарує дітям радість: Ніна Бічуя (народилася 1937 р.)
- 5-01-2023, 13:10
- 298
| Вона народилася 24 серпня 1937 р. в місті Києві. Усвідомлення, що стане письменницею, прийшло до неї дуже рано, щойно вона навчилася читати. Про суворе воєнне та повоєнне дитинство письменниця згадувала так: «Незважаючи на те, що в той час йшла війна, мама навчила мене читати, коли мені було п'ять років. Розпочала я з поважних книжок - інших не було. Першою книгою, яку прочитала, була повість Марка Твена "Принц і жебрак”. Коли я пішла до школи, зошитів не було. Писала на полях газети — пером. Чорнило ми робили з бузини. А газети в ті часи були напівкартонними: перо провалювалося, чорнило розпливалося... Так ми вчилися». Після закінчення факультету журналістики Львівського державного університету ім. Івана Франка Н. Бічуя працювала в редакціях періодичних видань, Театрі юного глядача у Львові, товаристві «Просвіта»1. Для дітей вона написала твори «Шпага Славка Беркути», «Канікули у Світлогорську», «Яблуня і зернятко», «Звичайний шкільний тиждень». Н. Бічуя також є автором книжок «Дрогобицький звіздар», «Квітень у човні», «Родовід», «Десять слів поета», «Бенефіс», «Землі роменські» та ін. 1 Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка — українська громадська організація культурно-освітянського спрямування. Твори письменниці, написані понад тридцять років тому, порушують важливі морально-етичні проблеми, тому цікаві й сучасному читачеві. Так, у 2010 р. «Видавництво Старого Лева» надрукувало її повість «Шпага Славка Беркути», а «Піраміда» — книжки «Землі роменські» (2003) та «Великі королівські лови» (2011).... |
Серце віддав Україні: Олександр Довженко (1894—1956)
- 5-01-2023, 13:09
- 250
| Його називали «Гомером кіно ХХ століття» за широкомасштабне зображення рідної землі й народу, його трагічну долю та пошуки історичного шляху. Він був поетом у кіно й писав твори художньої літератури з яскравими ознаками кінематографічності, започаткував у літературі жанр кіноповісті1. 1 Кіноповість — жанр, що поєднує в собі риси кіносценарію та повісті. У 2015 р. міжнародна організація ЮНЕСКО2 назвала його «німий» фільм «Земля» серед п'яти світових кіношедеврів, про які кажуть: найкращі фільми всіх часів і народів. 2 Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, скорочено ЮНЕСКО (англ. United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization, UNESCO) — міжнародна організація, спеціалізована установа Організації Об'єднаних Націй, яка у співпраці своїх членів-держав у галузі освіти, науки, культури сприяє ліквідації неписьменності, підготовці національних кадрів, розвиткові національної культури, охороні пам'яток культури тощо. Він — це Олександр Петрович Довженко — геніальний український кінорежисер, письменник, публіцист і художник. Митець багатогранно обдарований, пристрасний, щирий, а ще — великий син свого народу, який усе життя присвятив їй — своїй УКРАЇНІ.... |
Назустріч європейській літературі: Михайло Коцюбинський (1864—1913)
- 5-01-2023, 13:09
- 279
| У 1891 р. кілька студентів Харківського та Київського університетів біля могили Тараса Шевченка в Каневі створили таємну організацію, що продовжила традиції політичної боротьби Кирило-Мефодіївського товариства. Назвали його «Братством тарасівців» на честь ідейного провідника українського народу Т. Шевченка. Метою своєї діяльності братчики визначили виборювання незалежності України. Вони вважали, що розрізнені українські землі мають бути об'єднані в єдину державу, межі якої необхідно встановити за етнічною ознакою. У програмі організації, надрукованій у львівському журналі «Правда», зазначалося: «Народ знову стане до боротьби: не вогнем і мечем здобуватиме тепер волю собі, а духом та розумом». Що малося на увазі під «духом та розумом»? На переконання тарасівців, досягати державності й незалежності потрібно шляхом підвищення свідомості та культурного рівня народу. Навчання робітників і селян, створення бібліотек, широка роз'яснювальна робота — такі головні напрями діяльності товариства. Особлива увага була звернена на розвиток і повноцінне функціонування мови: «Дбаємо про те, щоб українська мова запанувала скрізь на Вкраїні: в родині, в усяких справах, як приватних, так і загальносуспільних, у громаді, у літературі і навіть у зносинах з усіма іншими народами, що живуть на Україні. Так кожен з нас, свідомих українців, має промовляти в родині, в товаристві і взагалі скрізь, де його зрозуміють, по-вкраїнському». Активними учасниками «Братства тарасівців» були Володимир Самійленко, Іван Липа, Борис Грінченко, Микола Міхновський1— згодом відомі українські культурні діячі. Участь у цій організації значною мірою позначилась і на політичних переконаннях, діяльності та творчості Михайла Коцюбинського — одного з найвизначніших українських прозаїків кінця ХІХ — початку ХХ ст.... |
Сила української прози
- 5-01-2023, 13:08
- 279
| Після опрацювання розділу ви розширите уявлення про особливості класичної і сучасної прози. • Визначте, які завдання із запропонованих вище ви вважаєте найважливішими. Додайте до них інші, що є значущими саме для вас. Подумайте, як досягатимете запланованого. Попрацюйте в парі Поясніть, як ви розумієте, що таке проза. Поміркуйте, у чому полягає відмінність між прозою та поезією. Обміняйтесь думками із сусідом (сусідкою) по парті. У двох попередніх розділах ішлося про лірику та драму як роди літератури. Ви вже знаєте, що лірика народжується з переживань автора, а в драмі світ представлений через дії та розмови героїв. Один із родів літератури — епос1 — виникає з бажання письменника розповісти про певну подію самому або устами одного з героїв. 1 Синонімом до терміну «епос» є «проза». Епос — це рід художньої літератури, у якому зовнішній світ представлено у формі розповіді. Епічні твори пишуть переважно прозою. Що таке проза? Визначимо її особливості на прикладі двох уривків із художніх творів.... |
Я — читач, або перевіряємо себе. Надія національної драми
- 5-01-2023, 13:07
- 286
| ... |
Талант, подарований Україні: Іван Карпенко-Карий (1845—1907)
- 5-01-2023, 13:07
- 240
| Карпо Адамович Тобілевич, батько драматурга, походив із зубожілого дворянського роду. Євген Чикаленко1, хороший знайомий сім'ї, згадував, що в нього «були в зачатку всі ті таланти, що так яскраво розвинулись у його дітей». Мати, Євдокія Зіновіївна Садовська, походила з містечка Саксагані Катеринославської губернії. Її предки були козаками, але потім їх було закріпачено. За переказами, Карпо Адамович викупив дівчину з кріпацтва й одружився з нею. Від природи обдарована музично, вона співала дітям багато українських народних пісень і музичні партії з надзвичайно популярної на той час п'єси І. Котляревського «Наталка Полтавка». Її виховання позначилося на формуванні мистецьких смаків дітей. 1 Чикаленко Євген Харлампійович (1861-1929) — визначний громадський діяч, меценат української культури, видавець, публіцист. Родина Тобілевичів виплекала таланти чотирьох видатних українських театральних діячів. Найстарший, Іван, — відомий драматург і актор Карпенко-Карий; Марія — талановита співачка, що працювала під псевдонімом Садовська-Барілотті; Микола Садовський — один із засновників професійного українського театру; Панас Саксаганський — актор, режисер, драматург, педагог. Усі четверо пов'язали свої сценічні псевдоніми переважно з біографіями батьків2.... |
«Театр корифеїв»
- 5-01-2023, 13:06
- 264
| У 1882 р., як писав І. Франко, «склалася трупа, якої Україна не бачила ані перед тим, ані потому, трупа, котра збуджувала ентузіазм не тільки в українських містах, а й у Москві, і в Петербурзі, де публіка часто має нагоду бачити найкращих артистів світової слави». 27 жовтня 1882 р. театральні діячі Єлисаветграда на чолі з режисером Марком Кропивницьким здійснили постановку драми Івана Котляревського «Наталка Полтавка». Головну роль у ній виконувала Марія Заньковецька. Захопленню публіки не було меж! Перед новоствореною трупою1 відкривались перспективи гастролей містами України. І скрізь, де актори виступали, вони мали незмінний успіх. Але М. Кропивницький, який узяв на себе всі клопоти щодо організації роботи театрального колективу, усвідомлював, що українське драматичне мистецтво буде захищене від утисків влади тільки за умови, якщо підкорить Санкт-Петербург.... |