Войти
Закрыть

Валентин Чемерис (нар. 1936)

8 Клас

Валентин Чемерис, талановитий письменник і журналіст, народився 8 липня 1936 року в мальовничому селі Заїчинці Семенівського району на Полтавщині в селянській сім’ї. Батько Лука Макарович мав золоті руки й світлий розум, грав на сільській сцені. Талант письменника, каже Валентин Лукич, він успадкував саме від батька - вигадника й тонкого поціновувача гумору. У 1940 році Луку Макаровича призначили заступником директора машинно-тракторної станції на Київщині, батьки з маленьким сином перебралися на нове місце проживання, однак війна порушила їхні плани. Хоча батько мав «бронь», тобто відстрочку від призову на фронт, на п’ятий чи шостий день війни він зголосився у військкомат добровольцем. Побачивши відчай і розпач на обличчі дружини, Олександри Якимівни, Чемерис-старший дивом зумів вантажною машиною відправити свою сім’ю до родичів у Заїчинці. Ту страшну воєнну одіссею Валентин запам’ятав на усе життя. Перелякані жінки, які несуть дітей і котять візочки з найнеобхіднішими речами, страшне й незрозуміле слово «евакуація», солдати, які отримали наказ відступати, дим на обрії чи то від пожеж, чи від обстрілів. Коли ж проминули Трипілля на Київщині й наблизилися до переправи, несподівано налетіли німецькі літаки. Зчинилася паніка, заголосили жінки, закричали діти, дорога наче перетворилася на якусь живу істоту, яка волала до Бога про милосердя й пощаду. Шофер натиснув на газ і проскочив найнебезпечнішу ділянку - міст через Дніпро, але бомба розірвалася надто близько, і вибуховою хвилею викинуло з машини всіх пасажирів. Коли пилюка розсіялася, зраділи, що всі живі, хоча авто було розбито вщент. Мати з п’ятирічним малюком ішли пішки тиждень. Ноги в обох перетворилися на суцільні криваві рани, поки, нарешті, прийшли до Заїчинець. А потім санітарна машина привезла тата, контуженого, з пробитими кулею легенями. Батьків командир прекрасно розумів, що коли важкопораненому Луці й судилося вижити, то хіба що завдяки невсипущому догляду рідних. Наступного дня в село вступили німці, а ще через день староста привів озброєних чужинців до Чемерисів. Німці довго й жорстоко били Валентинового батька, але таки не пристрелили....
0 Переглянути

Юрій Винничук (нар. 1952 р.)

8 Клас

Юрій Павлович Винничук народився 18 березня 1952 року в місті Івано-Франківську в сім’ї лікаря обласної лікарні. Його родина по материнській лінії завжди була політично активною. Маминого брата Юрія Сапігу, члена молодіжної ОУН, замордували в Кременці в 1941 році, а діда, Лук’яна Сапігу, за участь в УПА надовго ув’язнили. Юрка назвали на честь загиблого дядька. Писати хлопець почав іще в школі і тоді ж з метою конспірації вигадав арканумську мову, якою записував твори, що могли йому принести неприємності. Вищу освіту юнак здобув у Івано-Франківському педагогічному інституті, закінчивши філологічний факультет і отримавши диплом учителя української мови і літератури. Роки, на які припала юність і молодість майбутнього письменника, виявилися гнітючими й несприятливими для творчості. Радянська цензура пильно стежила, щоб жодного натяку критики на адресу комуністів або чинної влади в художніх текстах не було, щоб не поєднувалися жовта і синя барви, оскільки таку колористику вже розцінювали як український націоналізм і трактували як злочин. Саме тоді в колі друзів письменники гірко жартували, що 1973-й - це 1937-й навпаки. В Україні справді почалися арешти, переслідування, судилища, багаторічні ув’язнення, подібно до часів Сталіна. Деякі дуже талановиті українські поети, зокрема Василь Стус, Василь Голобородько, Юрій Винничук, відчули це на власній шкірі. Юрій Винничук гірко жартував, що з наглядово-каральними органами краще вдавати пришелепкуватого Гашекового Швейка1, ніж відверто обстоювати власні погляди, рівняючись на благородного Дон Кіхота. Ще на початку творчого шляху невгамовного пересмішника Юрія в письменницькому середовищі іменували батьком українського чорного гумору. Художні тексти, у яких автор жовчно й брутально2 висміював радянську владу, були написані у 70-80-х роках XX століття й поширювалися серед молоді в рукописному вигляді чи в надрукованих на друкарській машинці примірниках. Таку продукцію тоді називали «самвидавом». Влада вважала її шкідливою і небезпечною, тому за подібне карала немилосердно....
0 Переглянути

Володимир Дрозд (1939—2003)

8 Клас

Митцем може стати лише яскрава особистість, яка не боїться визнавати правду або свої помилки, вірити в себе і сумніватися, дерзати і каятися, часто все починати заново. З талановитою людиною нелегко рідним, знайомим, найближчим друзям. «З янголів письменників не буває. Про що писатиме янгол, якщо душа його - наче білосніжний аркуш паперу, свята?» - запитував Володимир Дрозд. Не зможе стати письменником і той, хто не пережив особисто горя й кривди, у кого високий больовий поріг і черства душа. Володимир Григорович народився 25 серпня 1939 року на мальовничій Чернігівщині в сім’ї колгоспників. Рідне село письменника - Петрушин - межує з Росією та Білоруссю, тому мова мешканців цього населеного пункту унікальна - змішана, «петрушинська», як пізніше називав її В. Дрозд, вважаючи, однак, земляків і себе українцями з діда-прадіда. Завдяки тонкій спостережливості і начитаності, наполегливій праці, непересічному таланту Володимир Дрозд став унікальним письменником. Коли хлопчикові було два роки, фашистська Німеччина напала на СРСР, дуже швидко загарбавши значну частину України. Батька Володі забрали на фронт, і три роки сім’я не мала про нього жодної звістки. Мати з двома дочками й маленьким сином дуже бідували під час окупації. Старшу сестру Любу німці тричі вивозили на каторжні роботи до Німеччини, однак дівчина щоразу тікала й поверталася додому. Певна річ, що жодних приємних спогадів про той час ні в кого не залишилося. Уже зрілим письменником Володимир Дрозд писав: «Дитинство моє, якби йшлося про фільм, можна знімати лише на чорно-білу плівку». Біди та горя довелося зазнати понад міру. Здавалось би, пережиті страждання мали озлобити, але добра, милосердна до всього живого мати подавала дітям приклади людяності навіть у непростих ситуаціях. Володимир Дрозд згадував випадок, що стався після війни, коли в колгоспі працювали колишні німецькі солдати:...
0 Переглянути

Ніна Бічуя (нар. 1937 р.)

8 Клас

Ніна Леонідівна Бічуя народилася 24 серпня 1937 року в місті Києві, а зростала з ранніх літ у Львові. Батьки виховували доню свідомою українкою: «Мати навчила мене доброти, всепрощення. Коли я мала шість літ, батько відважився оповісти мені про голод тридцять третього. У дитинстві я вміла мовчати. Нині то б напевно не втримала тільки для себе такої нелегкої таємниці». Найбільше галицьке місто, рідна мова, яка звучала звідусіль, оточення свідомих українців зробили свою виховну справу. Львів на сторінках книг Ніни Бічуї постає повноправним героєм, якому вдається позитивно впливати на всіх дійових осіб. Здобувши середню освіту із золотою медаллю, Ніна вступила на факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. З 1958 року почала працювати журналісткою, згодом - помічником режисера з літературної роботи у Львівському театрі юного глядача, ще пізніше - редактором газети товариства «Просвіта» у Львові. Крім того, читала лекції студентам, працюючи старшим викладачем кафедри театрознавства та акторської майстерності Львівського університету. У літературу Ніна Бічуя ввійшла в 60-х роках минулого століття. Перша її книга - «Канікули у Світлогорську» (1968). Ще до цієї публікації молода авторка надсилала до редакції «Літературної України» своє оповідання, однак через хвилювання не вказала свого імені й по батькові, тільки ініціали. Письменник Євген Гуцало, який тоді працював у цій газеті, надіслав схвальний відгук і зробив цікаве зауваження: «З Вашого підпису не можу зрозуміти, жінка Ви, чи, може, чоловік, але з того, як пишете, таки, мабуть, чоловік...»...
0 Переглянути

Олександр Довженко (1894—1956)

8 Клас

Бог посилає геніїв народові саме тоді, коли нація опиняється у вкрай тяжких умовах існування, проходить надзвичайні випробування. Тільки геній спроможний своїм талантом урятувати народ, виправдати перед Господом за допущені помилки, вказати кращим представникам нації саме той шлях, який рано чи пізно виведе їхніх земляків до перемоги. Олександр Петрович Довженко народився 29 серпня (10 вересня - за старим стилем) 1894 року на хуторі В’юнище біля містечка Сосниця на Чернігівщині. Сім’я мала пару коней, великий човен, добротну хату. У багатодітних Довженків із чотирнадцяти діток вижили тільки Сашко та його молодша сестра Поліна. Цими двома мати Одарка Єрмолаївна, вічна трудівниця з тонкою і ліричною душею, опікувалася самовіддано й жертовно, а батько, Петро Семенович, щоб дати синові змогу здобути вищу освіту, навіть продав десятину землі. Якийсь час Олександр Петрович учителював у Житомирі, але прогриміли Перша світова війна, революція, проголошення УНР, війна громадянська, на терени України прийшла радянська влада - й усі життєві плани витіснила кінематографічна творчість. У біографії найвидатнішого українського кінорежисера багато білих плям. Є дані, що майбутній кінорежисер був петлюрівським сотником. Як і Володимир Сосюра, Олександр Довженко пережив більшовицький розстріл, в останню хвилину був дивом помилуваний і примкнув до більшовиків....
0 Переглянути

Михайло Коцюбинський (1864—1913)

8 Клас

Творча спадщина Михайла Михайловича Коцюбинського настільки вагома, що цього митця досі вважають одним із найкращих майстрів слова й унікальним стилістом1 у нашому красному письменстві. 1 Стиліст - письменник, який віртуозно володіє літературним стилем, майстер пера. Михайло Коцюбинський народився 17 вересня (5 - за старим стилем) 1864 року в місті Вінниці в сім’ї дрібного урядовця. Найбільший вплив на формування характеру й естетичних смаків Михайлика мала його мати, Ликера Максимівна. Своєму первісткові вона співала народні пісні, розповідала казки та бувальщини. У десятирічному віці хлопчик уже сам складав пісні за народними зразками і навіть почав писати великий прозовий твір. Батько М. Коцюбинського мав невеликі заробітки й не міг належно утримувати сім’ю. У 1872 році Коцюбинські з Вінниці переселилися до села Радівці Літинського повіту, де батькові запропонували місце писаря, але й тут він не міг заробити грошей навіть на те, щоб вчасно віддати Михайлика до школи. Аж коли родина переїхала до міста Бара, синові найняли приватного вчителя. За короткий час він так добре підготував здібного хлопчика, що його прийняли одразу до випускного класу трирічної школи. Після закінчення школи Михайло вступив до Шаргородського духовного училища. Цей заклад давав досить ґрунтовні знання не тільки з богословських наук, а й з історії, географії, тут на належному рівні вивчали російську, французьку та латинську мови, російську та зарубіжну літературу....
0 Переглянути

З української прози

8 Клас

Найпопулярнішими в усі віки й для всіх народів були й залишаються епічні твори, які здебільшого написані прозовою мовою. Епічний рід в усіх літературах світу найбільше розвинений, найбагатший на жанри, а читачами проза сприймається як найзрозуміліша, бо найближча до мови спілкування. Крім того, щоб подавати інформацію для роздумів, висвітлювати минуле, показувати виразки суспільства, ганебні вчинки історичних осіб чи типових громадян-пристосуванців і нещадно осуджувати їх за хиби, слабодухість, зраду, користолюбство, прозова література, як і поезія, здатна щемливо торкатися найтонших струн людської душі. У епічних творах митці найправдивіше відтворюють життя, показують страждання, муки й боротьбу, виводять героїв, які близькі читачам, адже діють у подібних до їхніх умовах життя, шукають виходу із ситуацій, які трапляються на кожному кроці, не занепадають духом, а після всіх негараздів та випробувань таки стають володарями власної долі. Водночас у прозі автор на крилах уяви легко переносить читачів у вигаданий світ, пропонує життя неймовірне, прекрасне, густо насичене подіями, а отже, суттєво відмінне від реального існування звичайної людини. Пригадайте твори Івана Франка, Володимира Винниченка, Михайла Стельмаха, Григора Тютюнника, Всеволода Нестайка, Ярослава Стельмаха, Володимира Рутківського, які ви прочитали в попередніх класах. У цих прозових текстах, крім справді життєвого, багато авторами додуманого й вигаданого, однак важливого й такого, що допомагає кожному читачеві зрозуміти себе, стати кращим, прагнути життєвих висот....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 19 20 21 22 23 24 25 26 27 ... 32
Назад

Навігація