Головним творчим принципом Квітка визначав «писання з натури», тобто орієнтованість на живу дійсність із залученням потужного арсеналу засобів народної творчості. Неправдоподібне і неприродне він називав нехудожнім. Героїв, яких вважав людьми справжніми, людьми з народу, наділяв усіма найліпшими рисами і навіть ідеалізував. Натомість тих, кого хотів висміяти, змальовував мало не карикатурно.

Поряд з переконанням у необхідності безкорисливого служіння суспільству, вітчизні, у світогляді Квітки можна було виразно помітити й монархічні, консервативні погляди.

Влучний коментар до цієї проблеми запропонував Юрій Шевельов: «Послідовний консерватор, що приймав Миколаївську Росію всю, як вона була, вважав її за непорушне, від Бога дане, що вмер би, напевно, з переляку, якби хтось хоч натякнув йому про потребу змінити існуючий лад - він за це був охрещений більшовиками ідеологом, мовляв, реакційних поміщиків. Він і не мріяв ні про які зміни - ні про соціальні (хоч би скасування кріпацтва), ні про національне визволення України з-під влади "білого царя”. Дійсність здавалася йому - принаймні поки він мислив теоретично, як політик, - суцільною ідилією. Покірні селяни і губернатори, що плачуть, так, плачуть над нещастям селян, - це ланки однієї системи, а загалом "ійде все гаразд. Нема ніякої замішки: усяк над своїми розпоряжа, і усе ійде справно, і нікому не тяжко, і ніхто не зобиджен”. Треба було носити ідилічність у крові й мозку, щоб написати це і щоб не здригнулася рука. Але та сама рука виводила й зовсім інші речі.

Які жалюгідно обмежені й нікчемні герої його найвизначнішого серед реалістичних творів - "Конотопської відьми”! А яку галерею свинячих рил змальовано в "Козир-дівці”: падлюка-писар, фертики-урядовці, байдужі до людського горя картярі, несостеменний йолоп - судящий, бубликоїд-ненажера суддя, що все механічно підписує ("Я вже ні об чім і не пам’ятаю, тільки все підписую!”), - усі ці "п’яні пики” зловісним хороводом оточують героїню твору, і однієї губернаторської слізки аж ніяк не досить, щоб змити весь цей бруд і нечисть. І дійсність Квітчиних творів раз у раз сповнена злочинів і підлот: зґвалтування ("Сердешна Оксана”), грабунки й убивства ("Перекотиполе”), хабарництво, загроза безвинної каторги й здача в рекрути ("Козир-дівка”), голод ("Добре роби, добре й буде”), топлення людей ("Конотопська відьма”). (...).

Таких... ситуацій, типів, місць можна знайти досхочу, і в цьому сила реалізму Квітки, як би все це не пом’якшувалося тим серпанком ласкавості (сентименталізму. - О.М.), що завжди притаманний Квітчиній розповіді...».

Проаналізуйте та прокоментуйте ці слова видатного літературознавця. У чому причина таких протиріч, що терзали талановитого письменника?