«І мертвим, і живим, і ненарожденним...»

Історія створення. Т. Шевченко написав «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє» в 1845 р. Цей твір, як і поема «Сон» («У всякого своя доля...»), не міг пройти крізь лещата цензури, тому розходився в списках, які були знайдені й у членів Кирило-Мефодіївського товариства. Послання фігурувало в слідчій справі й також вплинуло на жорстокий вирок його автору. Уперше твір надруковано в 1859 р. в лейпцизькому виданні «Новые стихотворения Пушкина и Шевченки».

Ідейно-тематичний зміст. Як і в поемі «Сон» («У всякого своя доля...»), у посланні Т. Шевченко художньо розкрив найголовніший соціальний конфлікт свого часу — протистояння закріпаченого народу й панів-кріпосників. Проте в «І мертвим, і живим, і ненарожденним...» ця суперечність набула нових відтінків. З одного боку, поет продовжує тему «земляків», а з іншого — увиразнює її. Один з них, чи не найважливіший, у розгортанні думки про те, що і пани, і пригноблені селяни — нащадки «славних прадідів великих», які боролися за Україну, її волю. Звідки ж узялися «погані правнуки»? На думку поета, це козацька старшина, яка, дбаючи про власні інтереси, зрадила народ, перетворилася на кріпосників-визискувачів «незрящих гречкосіїв», також козацьких правнуків. Так у посланні вимальовуються два образні ряди: сучасна поетові національна «еліта», яка втрачає людську подобу, бо запрягає людей «в тяжкі ярма», дере з них шкуру. Це жорстокі кріпосники, які схиляються перед закордонною освітою, проте забули рідну культуру, літературу, мову, історію. Вони одягли на себе фальшиву маску народолюбців, а насправді визискують простий люд. Саме народ і є другим образним рядом, який змальовує Т. Шевченко. Тяжка підневільна праця знесилила його, перетворила на раба.

Поет свідомий того, що лише у вільній і незалежній Україні може бути соціальна справедливість. Ця думка є головною ідеєю твору, який закінчується такими рядками:

Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата, —

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.

Благословить дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними устами.

І забудеться срамотня

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України...

У них поет висловлює обнадійливу думку про те, що соціальна рівність можлива. До неї закликає ліричний герой (а в посланні автор і ліричний герой зливаються в бажанні бачити Україну щасливою і вільною), який бачить підстави для цього в минулому, який понад усе любить свою батьківщину — «заплакану матір» і мріє про її добробут. Водночас він нагадує «землячкам» про те, що терпіння народу не безмежне, що соціальна прірва між людьми тому величезна, що вибух можливий щохвилини. Ліричний герой, як і поет, закликає панство оцінити себе й свої вчинки критично, стати справжньою національною елітою, яка повинна дбати про всю націю.

У посланні засуджується продажність панства, його схиляння перед усім іноземним, чужим і свідоме ігнорування або ж забуття свого, рідного. Для досягнення такої художньої мети поет використовує широкий спектр комічних засобів: це іронія, сатира, сарказм. Найперше Т. Шевченко малює сатиричний образ панства, яке глухе й німе до горя народного, яке в гонитві за статками забуло про людські та християнські чесноти. Пани не лише «кайданами міняються, / Правдою торгують», а й зневажають Господа. З іронією поет називає їх «орлами», із сарказмом — «смердючим гноєм». Так звана національна еліта зайняла вигідну їй позицію пристосуванства. Саме відсутність власної думки, спостережена Т. Шевченком, дозволяє їй схилятися перед авторитетами чужинців. Тому поет гнівно-схвильовано порушує питання: ...що ми? Чиї сини? яких батьків? Ким? За що закуті?

Така гостра викривальність зумовила різні настроєві інтонації твору. У ньому простежується то пересторога («Схаменіться! будьте люди, / Бо лихо вам буде...», «...потече сторіками / Кров у синє море»), то заклик («Учітесь, читайте, / І чужому научайтесь? / Й свого не цурайтесь»), то суперечка («...Несли, несли з чужого поля / І в Україну принесли / Великих слів велику силу, / Та й більш нічого. Кричите, / Що Бог создав вас не на те, / Щоб ви неправді поклонились... / І хилитесь, як і хилились!»), то погроза («...якби те сталось, щоб ви не вертались, / Щоб там і здихали, де ви поросли!»). Вони об'єднуються ораторською інтонацією, яка підпорядкована тому, щоб донести до широкого загалу ідею поета-громадянина, поета-патріота — його пристрасну мрію бачити Україну оновленою, незалежною.

Композиція. «І мертвим, і живим, і ненарожденним...» розпочинається епіграфом, який уводить у зміст твору: «Коли хтось говорить: люблю Бога, а брата свого ненавидить — брехня це». Євангельський вислів стверджує гуманістичну аксіому про нерозривність любові до Всевишнього й до конкретної людини, усіх людей. Поет ніби заявляє про свій намір перевірити цю християнську заповідь і її виконання українською елітою.

З перших рядків тексту Т. Шевченко накреслює два світи — «люду потомленого» й кріпосників, яких він і картає, і закликає змінитися. Це вступна частина послання.

Далі, за визначенням відомої дослідниці творчості Т. Шевченка Валерії Смілянської, мотив розгортається «двома хвилями»:

• перша — розкриття невідповідності між учинками та пишномовними гаслами національної еліти, що може викликати кінець світу, вибух спротиву;
• друга — заклик отямитися, тверезо оцінити свої ганебні вчинки та дії.

У наступних рядках поет поглиблює цей мотив, додаючи все нові штрихи до поведінки й портрету українського панства через його ставлення до навчання, освіти, історії.

Фінальна частина послання починається так:

Доборолась Україна

До самого краю.

Гірше ляха свої діти

Її розпинають.

У ній — найщиріше вболівання поета за долю рідного краю, прагнення відродити його до нового життя шляхом вирішення непримиренних соціальних конфліктів.

Жанр. У самій назві твору його автор визначив жанр — послання, яке має свого адресата: землякам-українцям. Сучасні літературознавці вважають, що Т. Шевченко, ймовірно, звертається й до освіченого панства, яке нібито обстоювало ліберальні та народницькі ідеї, і до всього народу, його минулих, сучасних і майбутніх поколінь. Спробував узагальнити ці підходи І. Дзюба, праці якого як шевченкознавця сьогодні дуже авторитетні: «..."Посланіє” фактично адресоване уявленій українській нації, мрія про яку набирає в Шевченка конкретних рис».

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Поясніть, чому Т. Шевченко в посланні «І мертвим, і живим, і ненарожденним...» називає ліричного героя «окаянним».

2. Як ви розумієте ці слова з послання?

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля.

3. Схарактеризуйте погляди Т. Шевченка на історію України та її сутність, ураховуючи текст твору.

4. Випишіть з послання слова, які стали крилатими, поясніть їх зміст.

5. На каналі YouTube знайдіть і прослухайте шевченківські вірші у виконанні народного артиста України Федора Стригуна. Що у прочитанні поезій майстром вас вразило найбільше? Що змусило замислитися?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно