|
У «Сонячних кларнетах» мотив єдності з природою чи не основний. І природа тут не декоративний малюнок довкілля, а могутня жива стихія, до якої належить і сама людина. Відповідно весняне оновлення в поезії «Арфами, арфами...» поширюється й на людину, бо людське «я» ліричного героя цілком занурюється в загальний плин природних процесів. Не лише тематично, а й за способом відтворення дійсності та емоційним наповненням вірш П. Тичини перегукується з поезією М. Вороного «Блакитна Панна». Усього лише перегукується, а не є наслідуванням. Обидва автори — символісти, обидва експериментують зі словом, однак при цьому кожен зберігає свій оригінальний погляд на світ. У спогляданні природи ліричний герой покладається на інтуїцію. Наперед висуваються слухові та зорові враження. Переважають образи символічні — вони не вказують, а натякають, їхня смислова багатозначність просто унеможливлює буквалістське сприйняття. Образи частіше незвичні, яскраві й навіть подекуди екзотичні. А поєднання цих образів навіть парадоксальне. Гаї — ці природні арфи — своїм гомоном «обзиваються», повідомляючи про урочисту ходу весни, що, немов дівчина у святковому вбранні — «квітами-перлами закосичена». Молодість і краса, буяння весняної енергії та радісне передчуття змін: не лише «бій вогневий», а й сміх та плач «перламутровий». Буде життя, нова й світла його сторінка, і вже панує це відчуття в душі ліричного героя, залученого до виру весняних змін. І як же тут без «любої-милої», котрій усього лише варто відкрити «колос вій», щоб так само доєднатися до цього чудесного світу оновлення і ясної небесної блакиті?...
|