Войти
Закрыть

Неоромантизм в українській літературі

10 Клас

Неоромантизм - одна з провідних течій модернізму. У світовій літературі це мистецьке явище представлене такими іменами: Редьярд Кіплінг, Роберт Луїс Стівенсон, Етель Ліліан Войнич, Генрік Ібсен, Джек Лондон, Ернест Хемінгуей. У польській літературі в стилі неоромантизму творили Станіслав Пшебишевський, Ян Каспрович, у російській - Володимир Короленко, Микола Гумільов, ранній Максим Горький, Олександр Грін. В українській літературі виокремлюють два етапи звернення митців до неоромантичної естетики. Повістями «Людина» (1894) і «Царівна» (1896) Ольга Кобилянська започаткувала перший етап неоромантизму у нашому письменстві. Неоромантичні тенденції притаманні драматичній поемі «Одержима», драмі «Блакитна троянда» Лесі Українки та драмі «По дорозі в казку» Олександра Олеся. У кінці XIX ст. Україну охопив дух оновлення, а молоде покоління талановитих письменників, яких Іван Франко називав «Молодою Україною», зуміло вивести красне письменство на посутньо інший естетичний та стильовий рівень і продемонструвати в художніх текстах цілісні характери молодих українців, їхні свідомі самовіддані пориви до краси і справедливості, тонке розуміння суспільних змін, які стосуються людської гідності, відповідальності перед іншими, понять честі чи безчестя, слави чи ганьби, питань особистого щастя, добробуту родини, виховання дітей свідомими громадянами, права на працю за покликанням і свідомої самопожертви заради національних інтересів....

Творча спадщина Василя Стефаника

10 Клас

Творчість В. Стефаника поділяють на два періоди: 1) 1897-1901 рр., у які були опубліковані три збірки новел: «Синя книжечка» (1899), «Камінний хрест» (1900), «Дорога» (1901). До виданої 1905 р. збірки «Моє слово» увійшли твори, написані раніше; 2) 1916-1933 рр., коли з’явилися друком збірка «Земля» (1926), а також ювілейне видання «Твори» (1933), до якого ввійшла проза, раніше друкована на сторінках журналів. Починав письменник із ліричної, настроєвої літератури, власне, поезії в прозі - жанру, що тоді був популярний серед модерністів. Проте ці ранні твори побачили світ значно пізніше, а деякі з них - аж після смерті письменника. Літературознавці зауважують у них виразні ознаки імпресіонізму (поезії в прозі «Раненько чесала волосся», «У воздухах плавають ліси», «Городчик до сонця ридав»). Однак уже мініатюри «Моє слово» й «Дорога» містять прикмети глибокого бетховенського симфонізму, що характеризує авторський стиль В. Стефаника. Від жанру поезії в прозі В. Стефаник еволюціонував до соціально-психологічної новели, й уже перші його друковані твори представлені саме цим жанром. Новели «Виводили з села» та «Стратився» - ця справжня трагедія-дилогія у формі короткої прози - присвячені темі рекрутчини, загибелі селянського сина-одинака в цісарській армії. Апокаліптичні мотиви, присутні в першій новелі в зловісно-трагічних символах, реалізуються в другій у глибокому розкритті горя старого батька, який їде підготувати до поховання тіло сина, що «стратився». Стефаник пише про селян, малює їхнє горе, однаково - бідних (як Антін із «Синьої книжечки») чи заможніших (як Басараби з однойменної новели), адже письменника не так цікавили питання економічної нужди, як проблема самотності людини, покинутості, сенсу страждання й смерті, втрати....

Життєвий і творчий шлях

10 Клас

Василь Стефаник народився 14 травня 1871 р. в с. Русові (нині - Івано-Франківська область) у родині заможних селян Семена та Оксани Стефаників. За родинними переказами, наприкінці XVIII ст. прадід письменника примандрував до Русова із Наддніпрянщини, де згодом одружився й оселився. Дитинство Василя минало в рідному селі, в атмосфері традицій і звичаїв Покуття, зігріте любов’ю й турботою матері та старшої сестри Марії. Мати була лагідної й доброї вдачі. Батько ж вирізнявся практичністю і досить суворим характером. Стосунки між Семеном Стефаником і сином завжди були складні. Натомість світлий образ мами впродовж усього життя письменник проніс у серці як найбільшу святиню. Журливу мелодію її співанок він чутиме завжди: «Мені привиджуються давні стежки по полях, давні співанки причуваються, чую, як колись мене мама в окрайку вперізувала, чую єї віддих на моїм волоссю». Грамоту Василь опанував у сільській школі, згодом продовжив навчання в містечку Снятині. Батько, побачивши, що син тягнеться до науки й має неабиякі здібності, вирішив (навчання тоді коштувало дуже дорого) віддати його до гімназії. Як згадував згодом письменник, ця школа йому «строїла душу»: тут відчув «велику погорду до себе і до всього селянського від учителів, тут мене зачали бити, хоч дома мої батьки мене ніколи не били». Та бажання вчитися було таке велике, що у 1883 році хлопець успішно склав іспити до Коломийської польської гімназії. Проте ставлення до учнів-українців і в цьому навчальному закладі було не кращим: із них глузували, били. Один такий випадок назавжди залишив у душі В. Стефаника глибоку рану: «Професор натуральної історії Вайгель казав мені показувати на таблицях... Я був ще замалий і не годен рукою досягнути табличку, то за те тростиною так бив по руці, що вона зараз же спухла, а до того підкасував на мені сорочину і в той спосіб у поясі відкривав перед класом голе тіло. Цілий клас ревів з радості і сміху, а я стратив пам’ять і впав на підлогу». Після цього випадку батько купив Василеві «панське одіння», й коли він «появився переодітий», хлопчину зустрів ураган сміху: «До того часу і відтоді дотепер я не чув більшого встиду, і здається мені тепер, що я був би іншим чоловіком, якби той встид мене не отроїв»....

Експресіонізм в українській літературі

10 Клас

Експресіонізм (від латин. expressio - вираження) - стильова течія модернізму, що виникла на межі XIX - XX ст. у європейському живописі як заперечення міметичних1 тенденцій реалізму, натуралізму та імпресіонізму. Відомі майстри цього стилю - норвежець Едвард Мунк, німці Пауль Клее, Ернст Кірхнер, Франц Марк, росіяни Василь Кандинський, Олексій Явленський, австрієць Егон Шіле, італієць Амадео Модільяні, а також французькі художники Жорж Руо, Соня Делоне, Хайм Сутін. Експресіоністична пізня творчість Анрі Матіса, Поля Еогена, Поля Сезана, голландця Вінсента Ван Гога, які на своїх полотнах показали крайню напругу людських почуттів, що іноді переростає в стан афекту2 чи божевілля. Саме картина Мунка «Крик» вважається своєрідною візиткою експресіонізму, адже тут власні переживання митця трансформовані в універсальний образ. Узагалі Е. Мунк був людиною дуже складної долі й депресивного світобачення. Саме цьому художникові належать слова: «Хвороби, божевілля і смерть виявилися чорними ангелами, які злетілися до моєї колиски, щоб супроводжувати мене протягом усього життя». У стилі експресіонізму також написані полотна «Хвора дівчинка», «Еолгофа». Експресіонізм виявив себе і в літературі (Франц Кафка «Перетворення», «Замок») та музиці (Сергій Прокоф’єв). У нашому красному письменстві цей стиль започаткував Василь Стефаник. Серед унікальних творів українського експресіонізму варто назвати роман Осипа Туринського «Поза межами болю». Експресіоністична манера також притаманна прозі Тодося Осьмачки, Миколи Куліша, сценічному мистецтву Леся Курбаса (театр «Березіль»), малярству Олекси Новаківського, музиці Бориса Аятошинського....

Повість «Тіні забутих предків»

10 Клас

Знайомство Михайла Коцюбинського з Гуцульщиною розпочалося під час першої поїздки до Криворівні влітку 1910 р. на запросини відомого фольклориста й етнографа Володимира Гнатюка. Повість стала лебединою піснею письменника. Для написання «Тіней забутих предків» автор уважно вивчав побут і звичаї горян, їхній фольклор під час перебування у Криворівні, студіював етнографічно-фольклорні матеріали (багатотомну працю «Гуцульщина» Володимира Шухевича, «Матеріали до гуцульської демонології» Антона Онищука, «Гуцульські примівки» Івана Франка). Однак екзотика не стала основною в його творі. М. Коцюбинський «оновив етнографічно-романтичний сюжет» (Сергій Єфремов). Надзвичайно колоритні описи побуту і вірувань жителів Карпат автор, на відміну від Гната Хоткевича, використав як тло для «вічного сюжету». Стародавній обряд «грушки» (ігри при покійникові), який тоді ще зберігався в гуцульських селах, невипадково став у повісті фінальною сценою: так наголошено на незнищенності життя, циклічності переходу життя у смерть і смерті в життя. М. Коцюбинський довго шукав назву для своєї повісті, перебрав кілька варіантів: «В зелених горах», «Тіні минулого», «Голоси предвічні», «Сила забутих предків» - і зупинився на тій, що мала глибоке значення, підтекст. Автор зробив назву ключем до розуміння всього твору....

Новела «Intermezzo»

10 Клас

Творчий задум новели визрів у Михайла Коцюбинського під час гостювання в маєтку Євгена Чикаленка в с. Кононівка, куди він приїхав на відпочинок. Глибоке переживання подій пореволюційної реакції, виснаження від творчості й хвороб спонукали митця до усамітнення, до пошуків джерел натхнення. Якщо в етюді «Цвіт яблуні» письменник більшою мірою зосередився на «секретах творчості», то новела «Intermezzo» (1908) виявляє творче кредо митця. Жанр, композиція, образи «Intermezzo» - новела з ознаками «поезії в прозі». Назва твору (з італ. intermezzo - перерва) означає невеликий музичний твір, який здебільшого звучить у перервах між актами трагедії чи опери. Отже, слово «інтермецо» - відповідник українських лексем «перепочинок», «пауза». У музиці це - інструментальна п’єса довільної будови або окремий оркестровий епізод в опері. Таким чином, назва твору дуже влучна, під нею ми розуміємо перерву в творчості, насолоду музикою природи. Однак М. Коцюбинський використав цю назву не тільки для позначення перепочинку. Дехто з літературознавців уважає, що цей твір - лірико-драматична поема в прозі, своєрідна симфонія. Твір засвідчує яскравий синкретизм творчої палітри автора: цілісна композиція новели, як і структура окремо взятих частин, розгортається за музичним принципом контрапункту1. З іншого боку, твір становить майже суцільний пейзаж (зв’язок із живописом також незаперечний: яскравість барв, нюансування відтінків, динаміка й перехід кольорів). Цікаво, що автор на початку твору визначає дійових осіб. Для чого цей прийом письменникові, адже твір не належить до роду драми? На думку літературознавця Юрія Кузнецова, «письменник дає читачеві ключ до розуміння цієї складної образної мови природи, носіями якої виступають "дійові особи” - ниви у червні, сонце, зозуля, жайворонки та інші образи. Якщо є дійові особи, то повинна бути й сцена. Сцена - це душа ліричного героя з її болями і радощами, з утомою і надією, вірою в перемогу світлих ідеалів... Через внутрішній етичний конфлікт між громадським обов’язком і втомою, хвилинною зневірою, через емоційну домінанту переживань вимальовуються проблеми ширші - соціального (художник і суспільство) та психологічного характеру»....

Життєвий і творчий шлях

10 Клас

Михайло Михайлович Коцюбинський народився 17 вересня 1864 р. у Вінниці. Батько письменника мав неспокійну вдачу й нещасливу долю. Це ставало причиною зміни місць праці, тому родина мусила часто переїжджати. В автобіографії М. Коцюбинський наголошував, що його рід по батьковій лінії походив «з давніх українських бояр». Мати ж вела родовід від освічених молдавських вельмож. Любов до мистецтва, яким вона була щедро наділена, а також «багата природа прекрасного Поділля» сформували, за спогадами письменника, його душевну організацію, виховали важливий для характеру митця ідеал краси й гармонії. Цікаво знати! Одного разу в дитинстві, коли малий Михайлин захворів, він раптом у маренні заговорив українською мовою. Це дуже здивувало батьків, оскільки в родині панувала російська. Після одужання про цю подію часто згадували, і це збудило в хлопчика свідоме зацікавлення українським словом. У 9 років Михайлик складає українські пісні на зразок народних, а в 12 років пише повість із фінського життя. Освіту малий Михайлик здобував спочатку в приватного учителя, відтак у школі міста Бар, а згодом навчався у Шаргородському духовному училищі. Саме на цей період припадають ще наївні літературні спроби юного митця. Як згадував сам письменник, причиною стала перша закоханість, під впливом якої «.. .я поклав собі зробитися великою людиною». Прагнучи здобути університетську освіту, М. Коцюбинський протягом 1881-1882 рр. мешкав у Кам’янці-Подільському, на той час губернському місті, відвідував бібліотеки, спілкувався із семінаристами-однолітками, які входили до таємних організацій. Саме через ці зв’язки Михайло потрапив до списків «неблагонадійних». І хоча поліційний нагляд надалі вівся за М. Коцюбинським постійно, насправді митця мало цікавила політика: він захоплювався естетикою, літературою й філософією....

Імпресіонізм в українській літературі

10 Клас

Як художнє явище імпресіонізм виник насамперед у живописі. Назва (від фр. impression - враження) однієї з основних течій модернізму походить від назви картини Клода Моне «Враження. Схід сонця» (1873). Спочатку поняття «імпресіонізм» закріпилося за особливостями світобачення французьких живописців (Клод Моне, Едуард Мане, Огюст Ренуар, Каміль Піссарро, Едгар Дега, Альфред Сіслей), згодом поширилось у музиці (Клод Дебюссі, Ігор Стравинський) та скульптурі (Огюст Роден). У літературі ж імпресіонізм пов’язують насамперед з іменами французьких письменників Гі де Мопассана, Жуля та Едмона Еонкурів, а також австрійця Стефана Цвейга, норвежця Кнута Гамсуна. Для мистецтва імпресіонізму ідеалом була гармонія. «Бачити, відчувати, виражати - у цьому все мистецтво», - так свого часу брати Гонкури визначили чільну рису імпресіонізму. На відміну від реалізму, імпресіонізм вільний від повчальних настанов, заідеологізованості, адже фіксація «миттєвого враження» - відкриття, зроблене поза впливом традиції, норми, ідеології, - становила для імпресіоністів «правду життя». Мистецтво імпресіоністи розуміють як найвище знання, що здатне проникати у найінтимніші глибини існування особистості й одухотворювати світ. Відмінність у зображенні людини реалістом та імпресіоністом полягає у відмінності двох типів мистецьких вражень: для реаліста - це його власні відчуття на вплив суспільства, оцінка соціальних параметрів життя; для імпресіоніста - домінанта внутрішнього світу в зображенні людини (враження від вражень)....

Соціально-психологічна драма «Украдене щастя»

10 Клас

18 березня 1891 р. крайовий відділ Львівського сейму оголосив закритий конкурс на найкращу драму. Іван Франко запропонував вимогливому журі свою п’єсу «Шандар1». Уже сама назва роздратувала цензуру На жаль, на цьому конкурсі п’єсі І. Франка присудили тільки третє місце, а перше й друге посіли значно слабші твори. Та найсправедливішим суддею виявився час: драму «Украдене щастя» і досі з успіхом ставлять на сценах багатьох театрів. 16 і 19 листопада, а також 1 грудня 1893 року пройшли три перші постановки «Украденого щастя» на сцені театру «Руська бесіда». Незважаючи на те, що цензура змусила І. Франка замінити шандаря поштарем, щоб не плямити честі жандармського мундира, глядачі дуже добре прийняли п’єсу. Прем’єра «Украденого щастя» у Києві відбулася в 1904 р. силами театру корифеїв. Роль Миколи Задорожного зіграв Іван Карпенко-Карий, шандаря (у цій постановці образ листоноші знову замінили на шандаря) - Микола Садовський, Анни - Любов Ліницька. 1 Шандар (діалектне) - жандарм. Задум написати п'єсу в І. Франка визрівав довго, в її основу лягла «Пісня про шандаря». Створена, очевидно, по гарячих слідах сімейної трагедії, пісня досі вражає своїм драматизмом: «Ой як прийшов Николайко до своєї хати, / Ані ключів, ані жінки нема коло хати... / Ой іди ж ти, Николайку, та на торговицю, / Ой там жінка із шандарем п’є мед, сливовицю! / Ой дивиться Николайко крізь оболоночки1, / Жінка лежить розібрана, гола, без сорочки. / Взяв сокиру в шинкарочки, розрубав дверії, / Забрав речі жандармськії до фільватерії2/!» Як бачимо, пісня досить прозоро натякає на зраду жінки своєму шлюбному чоловікові, щоправда, в тексті відсутня сцена вбивства через ревнощі. Народ не засуджує зрадниці, бо її любов до шандаря така велика, що жінка готова з убитим лягти в одну могилу. Викликає співчуття і Николайко (Микола), який спочатку хоче незаперечними фактами (мундиром шандаря) довести, що до злочину його довів переступ моралі шандарем та невірною дружиною. У пісні також наголошено, що дні Миколи - злічені, адже за вбивство його строго покарають. Саме з цієї причини нещасного й сповідає священик....

Повість-новела «Сойчине крило»

10 Клас

«Сойчине крило» (1905) Іван Франко написав у зрілому віці. Давно минуло захоплення соціалізмом, перешуміли бурхливі води трьох великих кохань. Уже втратили колишню принаду виразні народницько-просвітницькі мотиви, раніше особливо характерні для Франка-реаліста в прозі («Добрий заробок», «Оповідання ложкаря») та ліриці («Гадки на межі», «По Підгір’ю села невеселі», цикл «До Бразилії») і майже вичерпала себе колишня зацікавленість історичною тематикою (повість «Захар Беркут», драма «Кам’яна душа»), А суспільно-актуальні проблеми протистояння капіталістів і робітників, консолідації робітничого руху, організованих страйків, оборони соціальних прав («Boa constrictor», «Борислав сміється», «Вугляр») знайшли своє втілення. Починаючи з 1900-х рр. І. Франко береться за нові для більшості тогочасних письменників теми, поєднує у своїй творчості традиційний уже метод реалізму з новим - модернізмом. Зокрема звертається до естетики імпресіонізму, символізму, неоромантизму, екзистенціалізму і навіть сюрреалізму з його завжди присутнім відтінком містичності, нерідко дуже вдало художньо поєднує ці стилі. Цілісні особистості героїв Франка-прозаїка тепер постають не так борцями за народні права, як людьми з плоті й крові, яким не чужі муки кохання, гріхи і непоправні помилки, - а тоді ще й болючий катарсис, адже внаслідок глибоких переживань, каяття й тяжко здобутих висновків настає просвітлення, очищення, прощення собі й іншим припущених у житті помилок, причому навіть тих, які межують зі зрадою чи підлістю. Жанрові та композиційно-сюжетні особливості повісті-новели «Сойчине крило» Жанр «Сойчиного крила» літературознавці визначають по-різному. Одні вважають його оповіданням, другі - новелою, треті - повістю. Новела - найбільш емоційний взірець «малої» прози; в основному невеликий за обсягом, сповнений психологізму, із несподіваною розв’язкою. Події в новелі відбуваються протягом короткого часу, викладені динамічно і настільки цікаво, що навіть об’ємна новела здається читачам короткою....

Навігація