Є поети, які творять, переживаючи ті чи ті події. А ще поезія народжується, як то кажуть, із якогось дива. А на дива Анатолію Качану, який народився у січні 1942 р. в селі Гур’ївці на Миколаївщині, завжди щастило. І в дитинстві, коли жив над Бугом, і пізніше після закінчення Одеського університету, коли викладав у школі в дивовижному містечку Вилковому, що на Дунаї. Відчуття землі, селянську мудрість і спостережливість Анатолій успадкував від батька. А від мами й бабусі, чия пам’ять була сховком безлічі пісень, переказів, — доброту та любов до слова. Анатолій згадує про бабусю так: «...я за нею ходив, як нитка за голкою. З нею можна було б укладати словник Грінченка, якби його не було. Вона, як живе фольклорне джерело, пульсувала влучними народними виразами настільки колоритними, вражаючими, що я запам’ятав їх на все життя»....
|