Українська література 8 клас Коваленко (повторне видання) 2022
- 5-01-2023, 13:21
- 386
| Слава Україні | Героям слава | ЗСУ | ДСНС | 103 | 102 | Обленерго | Лікарі | Вчителі | Українці |
... |
Валентин Володимирович Чемерис народився 8 липня 1936 р. в с. Заїчинці на Полтавщині. Мала батьківщина письменника — це унікальне, як він вважає, місце. Село розташоване на півострові, який із трьох сторін омиває річка Хорол. Змалку Валентин любив ходити в плавні, спостерігати за птаством, слухати його співи. Саме мальовничі куточки природи навчили його відчувати й цінувати красу світу. І коли письменник згадує про дитинство, то перед уявним зором завжди постають пейзажі рідної Полтавщини. Дуже рано хлопчина захопився книжками. Він увесь час був у полоні тих образів і подій, про які читав. За це в селі його навіть вважали дещо дивакуватим: щойно видасться вільна годинка — хлопці беруться гратися, а Валентин — за книжку. Він був кращим читачем у сільській та шкільній бібліотеках і навіть книгоношею — приносив книжки додому літнім людям. Художня література розвинула уяву й фантазію майбутнього письменника. Уже в сьомому класі Валя Чемерис почав писати поезії. Книжні образи були такими яскравими, що й сам міг написати про море, якого ніколи не бачив, про кохання, якого ще не звідав. Але перша спроба надрукувати вірші була невдалою: редакція повернула їх молодому авторові з порадою писати про передовиків виробництва1. Незважаючи на першу невдачу, Валентин вважав себе кращим поетом — якщо не в усьому селі, то, принаймні, у школі, а ні — то в класі вже точно. Яке ж було здивування, коли після смерті Сталіна в районній газеті надрукували вірш його однокласника, де були рядки: «Ми підем незламно, нестримно вперед...». Такі твори Валентин писати не хотів. Тому все написане (а писав багато) складав у шухляду, а потім — рвав. І тільки через п'ятнадцять років після смерті Сталіна надрукували його перші твори, але не поезії — гуморески.... |
Після опрацювання розділу ви краще навчитеся розуміти тонкощі творення комічного в літературному творі. • Визначте, які завдання із запропонованих вище ви вважаєте найважливішими. Додайте до них інші, що є значущими саме для вас. Подумайте, як досягатимете запланованого. Останній розділ підручника розпочнемо з висловлювань двох авторитетних давньогрецьких мислителів — Плутарха1 й Аристотеля2. Перший із них у свій час писав, що «часто... слово чи жарт краще розкривають вдачу людини, ніж битви...». Аристотель — навпаки, вважав, що смішне — це «помилка й неподобство; нікому не заподіює страждання і ні для кого не згубне». 1 Плутарх (бл. 46-120/125 рр. н.е.) — давньогрецький письменник, історик і філософ-мораліст. 2 Аристотель (384-322 рр. до н.е.) — давньогрецький учений-енциклопедист, філософ і логік, засновник класичної (формальної) логіки. • Прокоментуйте ці тези. Хто з мислителів, на вашу думку, мав рацію? Чому ви так думаєте? На підтвердження власних слів наводьте аргументи. Сміх як зброю в розвінчанні людських недоліків використовували ще наші предки. Спочатку він служив для висміювання ворогів, супротивників і чужинців. Пригадайте, наприклад, епізод із легенди про князя Ігоря, який збирав у древлян данину. Коли нічого було віддавати, люди почали просто сміятися — і князь відступив.... |
... |
Ще змалку майбутній письменник захоплювався літературою, часто відвідував міські бібліотеки. Батька, лікаря обласної лікарні, добре знали й шанували в місті, тому Юрію дозволяли користуватися фондами, до яких іншим читачам доступ було обмежено. «Я був записаний до різних бібліотек — і серед них була бібліотека видань іноземними мовами. Завдяки цим виданням я знав американських, латиноамериканських та європейських письменників ще до появи російських перекладів. Саме тому я вивчив іноземні мови — я ж ніколи слов'янських мов спеціально не вчив. Але вперто читав, про значення якихось слів лише здогадувався. З часом їх нахапався так, що тепер я на всіх слов'янських мовах можу читати». Ознайомлення з набутками світової літератури допомагали Юрію Винничукові долати «залізну завісу»1, бути обізнаним з кращими зразками красного письменства, публіцистики, наукових досліджень, а через них — із тогочасними мистецькими, філософськими та політичними ідеями Заходу. 1 Залізна завіса — термін, яким позначали ізоляцію країн соціалістичного табору під проводом СРСР від країн Заходу. Залізна завіса перекривала людський, інформаційний і культурний обмін між ворогами в «холодній війні», що точилася між радянським і західним світом майже до кінця XX ст. Одним із матеріальних втілень цього рубежу став горезвісний Берлінський мур. Захоплення літературою привело Юрка Винничука на філологічний факультет Івано-Франківського педагогічного інституту. По закінченні вишу деякий час він працював у редакціях газет, був режисером Львівського естрадного театру «Не журись!», для якого писав сценарії вистав і пісенні тексти. Оскільки члени родини Ю. Винничука воювали в лавах Української повстанської армії, а погляди щодо чинної на той час влади були критичними, він розумів, що його твори не могли з'явитися в офіційних виданнях. Але в рукописах їх поширювали друзі та шанувальники. Лише в 1990 р., коли захитались устої Радянського Союзу і в Україні стало можливо друкувати заборонені раніше твори, побачила світ перша збірка прози «Спалах». У ній читачам представлено самобутнього автора, який уміє вибудувати цікаві сюжети, створювати яскраві образи, дотепно й вишуканою мовою розповідати про події та героїв.... |
Лише через сто років буде відомо, чи я письменник», — міркував у своїй повісті «Музей живого письменника, або Моя довга дорога в ринок» Володимир Григорович Дрозд. Час давно вже розставив наголоси у його творчості, і нині ми впевнено можемо сказати: «В. Дрозд — талановитий і своєрідний сучасний український письменник». Народився він 25 серпня 1939 р. в с. Петрушин на Чернігівщині в сім'ї колгоспників. Душевною травмою на все життя стала рання смерть матері. «Сама мати була і добра, і віруюча, і працювала тяжко весь свій вік, не знаючи продиху, — згадував про неї письменник. — Мати навчала: Бог карає злих і любить добрих». І хоч її син не був злим, але щастя усміхалося йому не часто. «Дитинство моє, якби йшлося про фільм, можна знімати лише на чорно-білу плівку», — розповідав письменник. Володимир Дрозд пригадував голодне напівсирітське дитинство, середню школу за вісім кілометрів від села, шлях до якої доводилося часто долати в дощ і сніг. Підтримки чекати не було звідки. За навчання потрібно платити, грошей в сім'ї завжди не вистачало, тому шлях до інституту талановитому хлопцеві був закритий. Треба було заробляти важкою працею на шматок хліба. Навіть надрукований у районній газеті вірш «Берізка» не переконав батька, що синові треба допомогти здобути вищу освіту. Підтримка прийшла несподівано від чужих добрих людей. У 1956 р. на засіданні літературного об'єднання В. Дрозд познайомився з журналістами районної газети. Вони допомогли хлопцеві після школи влаштуватися коректором в Олишівську районну газету «Голос колгоспника». Уже через рік у Володимира почалося напружене журналістське життя з відрядженнями по району, статтями про проблеми в господарствах і... невдоволенням посадовців за гостру критику.... |
Вона народилася 24 серпня 1937 р. в місті Києві. Усвідомлення, що стане письменницею, прийшло до неї дуже рано, щойно вона навчилася читати. Про суворе воєнне та повоєнне дитинство письменниця згадувала так: «Незважаючи на те, що в той час йшла війна, мама навчила мене читати, коли мені було п'ять років. Розпочала я з поважних книжок - інших не було. Першою книгою, яку прочитала, була повість Марка Твена "Принц і жебрак”. Коли я пішла до школи, зошитів не було. Писала на полях газети — пером. Чорнило ми робили з бузини. А газети в ті часи були напівкартонними: перо провалювалося, чорнило розпливалося... Так ми вчилися». Після закінчення факультету журналістики Львівського державного університету ім. Івана Франка Н. Бічуя працювала в редакціях періодичних видань, Театрі юного глядача у Львові, товаристві «Просвіта»1. Для дітей вона написала твори «Шпага Славка Беркути», «Канікули у Світлогорську», «Яблуня і зернятко», «Звичайний шкільний тиждень». Н. Бічуя також є автором книжок «Дрогобицький звіздар», «Квітень у човні», «Родовід», «Десять слів поета», «Бенефіс», «Землі роменські» та ін. 1 Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка — українська громадська організація культурно-освітянського спрямування. Твори письменниці, написані понад тридцять років тому, порушують важливі морально-етичні проблеми, тому цікаві й сучасному читачеві. Так, у 2010 р. «Видавництво Старого Лева» надрукувало її повість «Шпага Славка Беркути», а «Піраміда» — книжки «Землі роменські» (2003) та «Великі королівські лови» (2011).... |
Його називали «Гомером кіно ХХ століття» за широкомасштабне зображення рідної землі й народу, його трагічну долю та пошуки історичного шляху. Він був поетом у кіно й писав твори художньої літератури з яскравими ознаками кінематографічності, започаткував у літературі жанр кіноповісті1. 1 Кіноповість — жанр, що поєднує в собі риси кіносценарію та повісті. У 2015 р. міжнародна організація ЮНЕСКО2 назвала його «німий» фільм «Земля» серед п'яти світових кіношедеврів, про які кажуть: найкращі фільми всіх часів і народів. 2 Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, скорочено ЮНЕСКО (англ. United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization, UNESCO) — міжнародна організація, спеціалізована установа Організації Об'єднаних Націй, яка у співпраці своїх членів-держав у галузі освіти, науки, культури сприяє ліквідації неписьменності, підготовці національних кадрів, розвиткові національної культури, охороні пам'яток культури тощо. Він — це Олександр Петрович Довженко — геніальний український кінорежисер, письменник, публіцист і художник. Митець багатогранно обдарований, пристрасний, щирий, а ще — великий син свого народу, який усе життя присвятив їй — своїй УКРАЇНІ.... |
У 1891 р. кілька студентів Харківського та Київського університетів біля могили Тараса Шевченка в Каневі створили таємну організацію, що продовжила традиції політичної боротьби Кирило-Мефодіївського товариства. Назвали його «Братством тарасівців» на честь ідейного провідника українського народу Т. Шевченка. Метою своєї діяльності братчики визначили виборювання незалежності України. Вони вважали, що розрізнені українські землі мають бути об'єднані в єдину державу, межі якої необхідно встановити за етнічною ознакою. У програмі організації, надрукованій у львівському журналі «Правда», зазначалося: «Народ знову стане до боротьби: не вогнем і мечем здобуватиме тепер волю собі, а духом та розумом». Що малося на увазі під «духом та розумом»? На переконання тарасівців, досягати державності й незалежності потрібно шляхом підвищення свідомості та культурного рівня народу. Навчання робітників і селян, створення бібліотек, широка роз'яснювальна робота — такі головні напрями діяльності товариства. Особлива увага була звернена на розвиток і повноцінне функціонування мови: «Дбаємо про те, щоб українська мова запанувала скрізь на Вкраїні: в родині, в усяких справах, як приватних, так і загальносуспільних, у громаді, у літературі і навіть у зносинах з усіма іншими народами, що живуть на Україні. Так кожен з нас, свідомих українців, має промовляти в родині, в товаристві і взагалі скрізь, де його зрозуміють, по-вкраїнському». Активними учасниками «Братства тарасівців» були Володимир Самійленко, Іван Липа, Борис Грінченко, Микола Міхновський1— згодом відомі українські культурні діячі. Участь у цій організації значною мірою позначилась і на політичних переконаннях, діяльності та творчості Михайла Коцюбинського — одного з найвизначніших українських прозаїків кінця ХІХ — початку ХХ ст.... |