Войти
Закрыть

Євген Плужник (1898—1936). Ліричний герой

11 Клас

Лірика — це особливий і найбільш суб'єктивний рід літератури. Враження від дійсності постають у ній через емоції, роздуми, вольові імпульси, відчуття та прагнення людини. Уся система художніх засобів у ліричному творі підкоряється розкриттю цілісного руху людської душі. Лірика — рід літератури, в основу якого покладено емоції, переживання людини. Та при цьому лірика не замикається у сфері внутрішнього життя. Вона виявляє душевні стани, емоції, що постали внаслідок зосередження особистості на «зовнішній» реальності. Лірична поезія художньо відтворює й навколишню дійсність, наприклад у філософських, пейзажних та громадянських творах. Ліричний герой — носій думок, переживань у ліричному творі. У ліриці носієм переживання виступає ліричний герой. Це немовби художній двійник поета. Автор-поет і його ліричний герой співвідносяться між собою як прототип і художній образ: дійсні життєві факти зазнають естетичного перетворення й узагальнення. Адже лірика не лише фіксує почуття людини, а й збагачує, трансформує їх — створює заново в новому художньому світі. Сформовані авторською уявою психологічні ситуації можуть народитись із реальних або вигаданих джерел. Тому й не слід ототожнювати поета і його ліричного героя: вони дуже схожі, але аж ніяк не ідентичні....

Євген Плужник (1898—1936)

11 Клас

Євген Павлович Плужник народився 14 грудня 1898 року в слободі Кантемирівці Богучарського повіту Воронезької губернії (тепер Воронезька область Росії). Початкову освіту здобув у Кантемирівській школі, навчався в гімназії. Працював сільським учителем на Полтавщині, пізніше перебрався до Києва. Там вступив до Музично-драматичного інституту, але через хворобу мусив залишити навчання. Поезію почав писати в гімназії — тоді ще російською мовою. А коли жив у Києві, перейшов на українську. Перші вірші опублікував у журналі «Глобус» під псевдонімом Кантемирянин. Входив до київських літературних організацій «Аспис» (Асоціація письменників), «Ланка» і МАРС. За життя поета побачили світ збірки «Дні» й «Рання осінь». Він також підготував до друку поетичну книжку «Рівновага». У доробку Є. Плужника є також роман «Недуга» і три драматичні твори. 1934 року Є. Плужника заарештували і за сфабрикованим обвинуваченням засудили до розстрілу, згодом його замінили десятьма роками ув'язнення. Невдовзі після арешту та слідства хворий на туберкульоз поет потрапив до радянського концентраційного табору на Соловецьких островах, що в Росії. Помер Є. Плужник у тюремній лікарні 2 лютого 1936 року....

Максим Рильський (1895—1964). «Добре бути молодим...» («У теплі дні збирання винограду...»)

11 Клас

Про молодість і кохання написано багато поетами різних епох. У М. Рильського нібито теж про це, але вже з наголосом на філософській ноті: зустріч двох людей, розмова — легкий флірт, а в підсумку все ж таки «Добре бути молодим», що скеровує до роздумів про сенс людського життя — про його найбільш щасливу пору. Здається, щось подібне могло статися будь-де й будь-коли. Але позачасову легкість порушує згадка про Кіпріду (одне з імен Афродіти, богині вроди й кохання), і ця алюзія непрямо залучає додаткові мотиви, зокрема мандрів і розлуки. Про твір М. Рильського знавець античної літератури Андрій Содомора зауважив: «Тут уже знаємо, хто це він, а хто вона: блукач Одіссей і дочка феакійського володаря Алкіноя — «білораменна» Навсікая. Вона — з того казкового краю, острова Схеріт, куди не сягають життєві бурі... Він — чудом після кораблетрощі врятований скиталець, той, хто довго світом блукав і «всяких людей надивився, міста їх і звичаї бачив...». Зустріч, закоханість і... розлука, адже через тугу за батьківщиною Одіссей мусив залишити Навсікаю та продовжити свої мандри....

Максим Рильський (1895—1964). З любов'ю до життя («Солодкий світ!..»)

11 Клас

Вірш «Солодкий світ!..» був написаний 1919 року, а згодом потрапив до збірки «Синя далечінь». Епіграф «Сладокъ свѣтъ...», обраний автором, відсилає до біблійної книги Екклезіаста, або Проповідника. Ось як це в Біблії: «Солодке світло, і приємно для очей бачити сонце. Якщо людина проживе і багато років, то нехай веселиться вона упродовж усіх їх, і нехай пам'ятає про дні темні, яких буде багато: усе, що буде, — суєта». Цим епіграфом поет налаштовує на глибше сприйняття твору — підкреслює його філософічність. І оптимізм обертається тут на життєву філософію, на щось по-справжньому вистраждане й пережите — внутрішнє «прозріння» після непростих випробувань, набуття важливого духовного досвіду «по довгих муках безсердечних літ». Поезія складається з трьох строф, поєднаних епіфорою «Солодкий світ». Така будова нагадує триптих — витвір образотворчого мистецтва, який складається з трьох картин, об'єднаних спільною ідеєю. Три строфи поезії — три картини, які постають перед ліричним героєм (або він їх створює). Спочатку йому відкривається безмежний простір неба, «золотий квіт» сонця, і ліричний герой чи то відчуває благословення ширококрилого духу, чи то сам благословляє цей «солодкий світ». Потім у поле зору ліричного героя потрапляють «надвесняні» тонкі віти та погляд дівчини, «ніби пролісок несмілий». Тепер ліричний герой відчуває «солодкість світу» не лише у високому, «небесному», а й у земному....

Максим Рильський (1895—1964). Образ поета

11 Клас

По-справжньому «неокласичними» є дух і філософія творчості М. Рильського 1920-х років. Рівновага, спокій, тиша, простота — ось її прикмети. Революції, війни, перевороти — лише прикре марнування днів людського життя. Здається, звичайний мисливський відпочинок та рибальські будні поет цінує вище за бурхливі громадські дискусії. Простота в поезії М. Рильського виступає своєрідним еквівалентом правди, перевіреної часом. Йому близький ідеал приватного життя людини, що відверто дисонує з панівними громадськими настроями. 1920 року він пише «Рибальське посланіє...», ніби свідомо дистанціюючись від актуальних тем. Поет пояснював: «Коли звернемось до моїх речей, то справді дивно читати в 1922—23 рр. про рибальство, спокій і т. д. Це не значить, проте, що я в час революції лиш спокійно ловив рибу, а тільки вказує на одну особливість моєї психології: я можу одгукуватись ліричним віршем тільки на минуле, на те, що "одстоялось” у душі і може мати прозору форму, питому моїй манірі. Інакше писати не можу». М. Рильський лише наполягає на своєму праві самостійно вибудовувати стосунки з життям. Він то перейнятий радісним переживанням цього «веселого світу», то виступає палким адептом мистецтва — малої картини, «що більша над увесь безмежний світ», то, нарешті, утомлений «велемудрими книгами», знаходить розраду в простоті елементарних насолод, обравши «мисливський переливний ріг». У цій розмаїтості проявів образ поета постає як безсумнівна цілість у радісному та щирому прийнятті життя. Поетова реальність — позачасова. Вона сповнена вічних цінностей, які виявляються в простих, але одвіку повторювальних речах, без яких неможливе життя людини....

Максим Рильський (1895—1964). Перекладацька діяльність

11 Клас

Максим Рильський наголошував, що художні переклади виходять далеко за межі літератури й культури. Це «знаряддя спілкування між народами, знаряддя поширення передових ідей і обміну культурними цінностями, знаряддя зміцнення і зросту інтернаціональної свідомості». Поет займався перекладацькою працею від 20-х років минулого століття, відкривши українському читачеві чимало різних творів, що склали понад п'ятдесят книжок. І ці переклади відіграли неабияку роль у нашому культурному житті. Ось лиш один приклад: поетові належить високохудожній переклад «Слова о полку Ігоревім» сучасною українською мовою. Школярі й сьогодні знайомляться з давньою пам'яткою за посередництвом М. Рильського. Бездоганно володіючи французькою мовою, поет зробив доступними для нас відомі твори П. Корнеля, Ж. Расіна, Н. Буало, Вольтера, П.-Ж. Беранже, В. Гюго, С. Маларме, П. Верлена та ін. Він познайомив українських читачів із творчістю багатьох визначних англійських, італійських, іспанських, норвезьких майстрів слова. Особливою вправністю позначені переклади М. Рильського зі слов'янських літератур: польської, російської, білоруської, болгарської, чеської, словацької. Він постійно й наполегливо вдосконалював свою майстерність. Для прикладу: над перекладом поеми А. Міцкевича «Пан Тадеуш» М. Рильський працював понад сорок років — прагнув досягти максимальної точності й літературної довершеності....

Максим Рильський (1895—1964)

11 Клас

У родині майбутнього митця частими гостями були композитор М. Лисенко, етнографи і фольклористи О. Русов, Д. Ревуцький, актор і режисер П. Саксаганський. 1902 року Тадей Рильський помер, і родина змушена була переїхати з Києва до родинного маєтку в Романівці (нині Житомирська область). Коли Максимові виповнилося вісім років, його віддали до приватної гімназії в Києві. Під час навчання він жив і виховувався в родинах М. Лисенка та О. Русова. Закінчивши гімназію, навчався спочатку на медичному, а потім на історико-філологічному факультеті Київського університету. Писати почав рано, 1910 року видав збірку «На білих островах». Далі були книжки «На узліссі», «Під осінніми зорями». Події революції не дозволили здобути повну університетську освіту. Поет залишив Київ і вчителював по селах до осені 1923 року. Тоді й написав свої найкращі твори, що склали збірку «Синя далечінь» (1922). Повернувшись до Києва, М. Рильський викладав у школі, багато писав. Випустив книжки «Крізь бурю й сніг», «Тринадцята весна», «Де сходяться дороги», «Гомін і відгомін». Належав до групи «київських неокласиків». Незалежна літературна позиція поета викликала роздратування влади. 1931 року М. Рильського заарештували. Після кількамісячного перебування у в'язниці він був змушений піти на компроміс. Збірка «Знак терезів» (1932), написана після ув'язнення, виявила намагання автора засвідчити лояльність до панівного режиму....

Під знаком вітаїзму. Чому «неокласики»?

11 Клас

Класиками (від лат. classicus — зразковий) називають митців, творчість яких пройшла випробування часом. Наприклад, античних письменників. Їхні твори стали своєрідним естетичним еталоном, який наслідували поети доби Відродження, а також літератори епохи Класицизму. Напевно, усіх цих «наслідувачів» умовно можна називати «неокласиками». До них, скажімо, належали французькі «парнасці». Їхня творчість була представлена в збірниках «Сучасний Парнас», після виходу яких усталилась і назва групи. До «Парнасу» входили Теодор де Банвіль, Франсуа Коппе, Сюллі-Прюдом, Жозе-Маріа де Ередіа та ін. Ці митці обстоювали вдосконалення поетичної форми та літературної мови, виступали за високу якість поезії, нагадуючи, що література — це передусім мистецтво. «Парнасці» високо цінували античну культурну спадщину й нерідко зверталися до неї у власних творах. «Київські неокласики» зазнали впливу французького «Парнасу». Їм імпонувала вимога високого естетичного рівня поетичного слова, яку ті декларували. Мова не йшла про сліпе наслідування античних творів: питання ставилося ширше — про засвоєння найкращих у мистецькому плані зразків європейської культури. Ось як уявляв майбутнє української поезії Микола Зеров:...

Під знаком вітаїзму. «Ґроно п'ятірне»

11 Клас

Поет Володимир Сосюра, пишучи про навчання в Комуністичному університеті ім. Артема в Харкові, пригадав лекцію одного «професора» на тему «Красота — это контрреволюция». Ця лекція здалася поетові «чудною і дикою», і він зауважив щодо цього вислову викладача: «Мені дивно було, як це він проповідував, хоч сам любив квіти і мав дуже красиву дружину». Така ніби анекдотична історія насправді правдиво віддзеркалює абсурдну ситуацію 1920-х років, показуючи вороже ставлення прихильників комуністичної ідеології до естетизму та й до світової культурної спадщини взагалі. Групу київських поетів, які сповідували відданість красі та класичним зразкам, за таких умов постійно звинувачували в прихильності до «чистого мистецтва», що співвідносилось із «буржуазною» естетикою. Ця група митців отримала назву «неокласиків». Неформальним лідером «київських неокласиків» був поет і літературний критик Микола Зеров. У сонеті М. Драй-Хмари «Лебеді» є такі промовисті рядки: «О ґроно п'ятірне нездоланих співців, / крізь бурю й сніг гримить твій переможний спів, / що розбиває лід одчаю і зневіри». До неокласичного «ґрона п'ятірного», окрім М. Зерова, належали Максим Рильський, Павло Филипович, Михайло Драй-Хмара та Освальд Бургардт (Юрій Клен). Усі з доброю освітою та бездоганним мистецьким смаком, «неокласики» не схвалювали агресивного безкультур'я пролетарських письменників. Не дивно, що їх звинувачували в нехтуванні революційними ідеалами....

Під знаком вітаїзму

11 Клас

  Революційні зміни початку ХХ століття за стрімкістю й потужністю можна порівняти з вулканічним вибухом — настільки вони були стрімкими й потужними. Література навіть не встигала синхронно з плином часу осмислювати сутність цих змін. Тоді ж сформувався й набув поширення особливий вітаїстичний погляд на дійсність (від лат. vita — життя). Носії та виразники цього погляду вірили в рушійні стихійні сили самого життя, що пізнаються не розумом, а шляхом творчого, інтуїтивного осягнення дійсності. Ця «філософія життя» найбільш помітно виявилась у літературі, особливо в ліричній творчості. Микола Хвильовий навіть проголосив тоді «романтику вітаїзму» як найбільш перспективний стиль нашого письменства....

Навігація