|
Ніна Бічуя народилася 24 серпня 1937 р. в м. Києві. Закінчила факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Працювала журналісткою. Перекладає твори художньої літератури з польської мови на українську. Нині мешкає у Львові. Пропонуємо вам фрагмент інтерв’ю з письменницею. — Пані Ніно, коли до Вас прийшло усвідомлення того, що письменництво — справа Вашого життя? — Одразу після того, як почала читати. Хоч у той час і йшла війна, проте мама навчила мене читати, коли мені було п’ять років. Розпочала я з поважних книжок — інших не було. Першою книжкою, яку прочитала, була повість Марка Твена «Принц і жебрак». — Ця книжка була у Вашій домашній бібліотеці? — Ні. У нас у ті роки й дому не було... Коли я пішла до школи, зошитів не було. Писала на берегах газети — пером. Чорнило ми робили з бузини. А газети в ті часи були напівкартонними: перо провалювалося, чорнило розливалося... Так ми вчилися. — Ви й досі пишете ручкою на аркуші паперу або користуєтеся друкарською машинкою, а не комп’ютером... — Так. А крім мене, так працює, наприклад, Роман Іваничук. Він, до речі, каже, що з ним закінчиться епоха письменників, у яких думка — на кінчику пера. Рано чи пізно настане час, коли на Землі більше не буде людей, які у своєму житті бачили дерев’яне перо, каламар, чорнило... Добре це чи погано? Не знаю... (Г. Гузьо. Газета «Високий замок», 2012 р.). Пропонуємо вам прочитати цікаву історію стосунків між вашими ровесниками. Історія захоплива й повчальна. У ній ви, можливо, упізнаєте себе або ж своїх знайомих... Це — повість «Шпага Славка Беркути»....
|