Войти
Закрыть

Юрій Винничук (Народився 1952 р.)

8 Клас

У вікні дзижчала муха, і нудотливе оте дзижчання навівало сон, так само, як і порипування віконниць од непомітного вітру. Спекотливий полудень порозморював усе довкола, жовтою від пилюги й сонця вуличкою пленталася баба Дрімота й мак розсипала — куди мак сипне, там усе й засне, а по нивах недожатих блукала Полудниця із серпом і пильнувала, чи не зостався який сміливець у полі в полудень дожинати, але не було нікого, бо добре відомо, що від Полудниці нічим не відкупишся й не відмолишся — махне серпом по шиї, та й край. Попід парканами дрімали коти, собаки, свині й кози впереміш, наче одна родина, позаривалися в порох кури, навіть метелики непорушно застигли на квітах, мов одинокі пелюстини. Князь люботинський куняв у кріслі, заколисаний мушиним дзижчанням, у сни занурений, наче в мутну, теплу воду, і снилися йому війни, переможні походи, руїни здобутих фортець, довгі вервечки полонених. Були це особливі сни, бо з’являлися вони лише в полудень, а вночі ніколи, і тому-то він із такою шанобою до них ставився, що навіть оголосив по всьому князівству наказ, щоб ані одна душа не наважилася в полудень потривожити його супокій. Небавом навіть собаки призвичаїлися до нового розпорядку, хоч, правда, кілька вже поплатилося життям за те, що о тій святій порі дозволили собі продерти горлянку. Відколи князь посів батькові володіння, запанувало на люботинських землях небувале затишшя. Лицарі, які були, сиділи по своїх добрах та й наливалися тлущем, якось самі собою відійшли в забуття турнії, а якби й збрело князеві затіяти щось таке, то невідомо, що б з цього вийшло, бо лицарі, не тримаючи тривалий час у руках ні меча, ні списа, тільки посміховсько із себе зробили б. Сусіди перестали зазіхати на спірні прикордонні села й містечка, хоча раніше затівалися баталії навіть через задрипаного хутора чи старого вітряка, якого хтось на межі поставив. Ніхто ні в кого не викрадав доньки, нікому жита не толочив під час ловів. Потроху оця сумирність передавалася міщанам і селянам, ба навіть бурсаки втихомирились і не влаштовували колотнеч на ярмарках і міських ринках....

Володимир Дрозд (1939—2003)

8 Клас

Біографія Володимира Дрозда — сина колгоспника з глухого поліського села, який одразу ж після закінчення школи працював журналістом районної газети, закінчив Київський державний університет ім. Т. Г. Шевченка, працював редактором у видавництвах, був головним редактором журналу «Київ» і, урешті, став відомим письменником, — увійшла до його творів. Вони побудовані на аналізі його власного життя та душі й поєднують реалістичне бачення світу й осмислення народного життя. Сьогодні ви ознайомитеся з оповіданням «Білий кінь Шептало», яке вперше було надруковане в 1965 р. У 1967 р. з’явилося його продовження — «Кінь Шептало на молочарні». Нині ці твори перекладені десятками мов світу. Вони в оригінальній алегоричній формі не лише передають стан людини в тогочасному українському суспільстві, а й пропонують читачам віднайти власну позицію та шлях вирішення проблеми її внутрішнього роздвоєння. Босий підпасок1 тягнув через бригадне дворище батіг — зимно блискало дротяне охвістя. Шепталові зсудомило спину: якось повесні він задрімав у приводі, підпасок дошкульно хльоснув, дротинки порвали шкіру, ранка, уподобана ґедзями, досі не гоїлася. Хлопчак наблизився до загорожі та хвацько стрельнув батогом, аж луна прокотилась од клуні, що на краю села, і сивою гадючкою повисла курява. Коні, гризучи й штовхаючи одне одного, сахнулись од пострілу в куток. Тією живою, наполоханою хвилею Шептала зім’яло, притисло до жердин; гостро тхнуло потом, він гидливо підібрав губи та весь зіщулився — змалку ненавидів табун, гурт і в загорожі, і на пасовиську волів бути сам. Спершу бригадні коні глузували з того, далі звикли й самі почали обходити Шептала. Хлопчик наблизився до конюшні, зазирнув у темну ополонку дверей:...

Ніна Бічуя (Народилася 1937 р.)

8 Клас

Був вечір. Звичайний вечір із першим, дуже раннім і дуже лапатим снігом. Ліхтарі на дротах понад бруківкою гойдалися від вітру, і з ними разом гойдалися тіні на землі, і густа, мереживна, подібна до театральної, завіса снігу. Угорі вона була біло-прозора, а внизу, ближче до тротуарів, — зелена й синя від неонового, студенішого за сніг вогню реклами. Однак трьом хлопчакам, які вийшли з магазину, було зовсім байдуже, якого кольору сніг. В одного кишеня відстовбурчувалася, він ласкаво поплескав по ній і прицмокнув: — Гарний набуток! Я ж вам казав — Надя дасть пляшечку. Мене тато завжди до Наді посилає, коли хоче промочити горло. Один із супутників «бувалого» хлопчини голосно реготав, зачіпаючи плечем перехожих, а другий — високий, у хутряній шапці — увесь час намагався йти осторонь, мовби хотів показати, що не має анінайменшого стосунку до тих двох. Урешті вони звернули в якусь напівтемну браму. Пройшли на подвір’я, де добули з кишені булку, оселедця й пляшку вина. Хлопець у хутряній шапці відмовився пити: — Ні-ні, я не хочу. — Боїшся — мама битиме? Чи, може, компанія не та? — насмішкувато запитав один. — Що ти! Розумієш, я... — Тихо! — раптом шикнув третій. — Хтось іде! Двоє кинулися тікати: двір був прохідний, мабуть, вони знали про це. Третій, високий, спіткнувся об ящик... У дитячій кімнаті міліції записали прізвище затриманого, його адресу, номер школи. Учнівського квитка хлопець при собі не мав. Немолода жінка втомлено мружила очі, ніби надто довго дивилася на яскраве світло: — І що ж, хлопче, було дуже весело? Отак, як бездомні кошенята, на чужому подвір’ї, біля смітника, — дуже весело? І компанія чудова, такі виховані джентльмени, правда? Утекли, а тебе покинули... Нічого не скажеш — вірні друзі....

Олександр Довженко (1894—1956)

8 Клас

Олександр спочатку навчався в Глухівському вчительському інституті, потім учителював у Житомирі, Києві. Він мріяв навчатися в Академії мистецтв, бо відчував потяг до малярства, проте вступив на економічний факультет Київського комерційного інституту. 1921 р. О. Довженка направили за кордон на дипломатичну службу, цікавими були життя й робота у Варшаві, Парижі, Лондоні, Берліні... У німецькій столиці Олександр приватно навчався в майстерні відомого на всю Європу художника Віллі Єккеля, часто відвідував лекції в Берлінській академічній вищій школі образотворчого мистецтва. Повернувшись в Україну, О. Довженко став відомим у мистецьких колах художником-ілюстратором, автором політичних карикатур. 1926 р. митець потрапляє до Одеси, яка в ті часи була колискою українського кіномистецтва, що тільки-но зароджувалося. Й ось тут він зрозумів, що саме кіно — його природна стихія. Перші ж його кінороботи «Вася-реформатор» і «Ягідка кохання» мали успіх, а фільм «Земля» приніс митцю світову славу. 1933 р. О. Довженко переїхав до Москви, потім працював на Далекому Сході, тут він зняв фільм «Аероград». На початку війни разом із Київською кіностудією, якою керував, переїздить до Уфи, а згодом до Ашхабада. Проте добровольцем іде на фронт як кореспондент газети «Красная армия», потім бере участь у визволенні Харкова та Києва. У цей період О. Довженко пише статті й оповідання, які друкують фронтові газети, починає вести свій знаменитий «Щоденник», пише кіноповість «Зачарована Десна». Саме в цей час світ побачило оповідання «Ніч перед боєм» про героїзм і самовідданість українців, проявлені під час воєнного лихоліття. З цим твором ви сьогодні ознайомитеся....

Михайло Коцюбинський (1864—1913)

8 Клас

В одинадцятирічному віці Михайло мусив уперше відірватися від рідної домівки. Закінчивши дворічну народну школу в м. Барі, де мешкала тоді родина, хлопець їде до Шаргорода, щоб продовжити навчання в духовному училищі. І хоча в цей період освітньою реформою було скасоване в школі «волосодраніє», «вуходраніє» і вистоювання голими коліньми на гречці, проте задоволення від навчання учні все одно не діставали, адже лекції обмежувалися лише запитаннями й відповідями, від учнів вимагалося тільки зазубрювання текстів підручників. У родині Коцюбинських за чиновницькою традицією панувала російська мова. І як же були здивовані батьки, коли якось дев’ятирічний Михайло, занедужавши на запалення легенів, під час марення раптом заговорив по-українськи. Після одужання хлопчикові розповіли про цю дивину — і він загорівся цікавістю до українського слова. В училищі сталася подія, про яку потім письменник згадував із гумором: 12-літнім підлітком він закохався в 16-річну дівчину, а щоб привернути її увагу, вирішив стати «великою людиною» і захопився читанням книжок. Твори Тараса Шевченка й Марка Вовчка справили на Михайла таке сильне враження, що він і сам захотів стати письменником. Почав складати українські пісні на зразок народних, а потім узявся за написання повісті....

Іван Карпенко-Карий (1845—1907)

8 Клас

Іван Карпенко-Карий (справжнє ім’я та прізвище Іван Карпович Тобілевич) народився 29 вересня 1845 р. в с. Арсенівці (тепер с. Веселівка Кіровоградської області) у сім’ї управителя поміщицького маєтку Карпа Тобілевича — вихідця із здрібнілої дворянської родини, який викупив із кріпацтва свою майбутню дружину Євдокію Садовську. Ця родина дала Україні трьох братів, відомих під псевдонімами Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський і Панас Саксаганський, і сестру Марію Садовську-Барілотті — усі вони стали відомими артистами «Тетру корифеїв1», про який ітиметься далі. Іван на відмінно закінчив Бобринецьке повітове училище. Коли в Бобринці почав працювати драматичний2 гурток, він почав його відвідувати й настільки захопився театральним мистецтвом, що якось подолав пішки 53 км до Єлисаветграда, щоб подивитися «Наталку Полтавку» І. Котляревського й «Отелло» В. Шекспіра. Іван Карпенко-Карий помер 15 вересня 1907 р. в Берліні від невиліковної хвороби. Похований за його ж заповітом біля хутора Надія (нині Державний заповідник-музей І. Карпенка-Карого «Хутір Надія»). «ТЕАТР КОРИФЕЇВ» Історія українського професійного театру розпочалася 27 жовтня 1882 р., коли в Єлисаветграді М. Кропивницький поставив на сцені міського театру драму «Наталка Полтавка» І. Котляревського. Розквіт театру пов’язаний з іменами І. Карпенка-Карого, М. Садовського, П. Саксаганського, М. Заньковецької, М. Кропивницького, М. Старицького й інших, хто був справжнім подвижником національного мистецтва. Згодом театр переїхав до Києва, звідси й почалася його нова історія....

Галина Кирпа (Народився 1950 р.)

8 Клас

Галина Миколаївна Кирпа народилася 1 січня 1950 р. в с. Любарці, що неподалік Києва. Закінчила філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Багато років працювала у видавничій і журналістській галузі. Відома передусім як автор поетичних творів для дітей, про що свідчать назви її книжок — «День народження грому», «Слон мандрує до мами». Крім того, Г. Кирпа написала кілька посібників з етики для учнів початкових класів. Між іншим, етичні й естетичні настанови звучать і в її поезіях. До речі... Розрізняйте слова етика й естетика. Етика — норми поведінки, сукупність моральних правил у суспільстві, а естетика — краса, художність чого-небудь....

Ігор Павлюк (Народився 1967 р.)

8 Клас

Ігор Зиновійович Павлюк народився 1 січня 1967 р. в с. Ужові на Волині. Ігоря виховували дід і баба, бо мама померла після його народження. Школу закінчив із золотою медаллю, а потім — і факультет журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка. Нині І. Павлюк живе в Києві, працює провідним науковим співробітником Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України. Окремі його вірші вже стали піснями, а за деякими поетичними творами навіть створено театральні постановки. Яскраві художні образи — прикметна ознака його віршів. У поезії «Дівчинка» цих образів кілька, хоча у творі всього вісім рядків......

Анатолій Мойсієнко (Народився 1948 р.)

8 Клас

Анатолій Кирилович Мойсієнко народився 9 липня 1948 р. в с. Бурівці на Чернігівщині. Закінчив філологічний факультет Ніжинського державного педагогічного інституту імені Миколи Гоголя. Нині професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Досліджує мову, пише чудові поетичні твори. Особливості поетичних творів А. Мойсієнка якнайкраще характеризує літературознавець М. Жулинський: «Поезія митця відкриває унікальні можливості пізнання естетичної, зображувальної, змістової, звукової цілісності художнього твору». І ці якості поета ви зможете виявити на прикладі одного вірша — «Жовтень жовті жолуді...»....

Іван Малкович (Народився 1961 р.)

8 Клас

Іван Антонович Малкович народився 10 травня 1961 р. у м. Нижнім Березові Івано-Франківської області. Закінчив скрипковий клас Івано-Франківського музичного училища й філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. На Всеукраїнському семінарі молодих авторів дев’ятнадцятирічного І. Малковича було визнано найкращим поетом. Вихід його першої книжки гаряче вітала Л. Костенко. Іван Малкович заснував видавництво дитячої літератури «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», яке нині асоціюється з красивими й цікавими книжками для тих, кому «від 2 до 102» (такий віковий читацький діапазон визначає видавець для своїх видань). Нині І. Малкович мешкає в Києві зі своєю родиною — дружиною й двома синами. Пише поезії, казки. ЯНГОЛ — НАШ ОБЕРІГ Згідно з християнським ученням, кожну людину протягом життя супроводжує янгол-охоронець. При цьому людина має право вибирати, як їй будувати своє життя: хтось іде легкими шляхами, а хтось торує важкі дороги. Ліричний герой балади І. Малковича «Із янголом на плечі», напевно, вибрав собі непростий шлях пошуків, коли доводиться долати різні перешкоди. Янгол ліричного героя ледь живий. А чи стане йому снаги пройти своє життя до кінця й донести свого охоронця на плечі, не розгубивши тією дорогою своїх чеснот? І ми віримо в перемогу добрих сил, приймаючи побажання з іншого вірша поета — «З нічних молитов»: «Хай кожен в цім світі спасеться»....

Навігація