|
У 1891 р. кілька студентів Харківського та Київського університетів біля могили Тараса Шевченка в Каневі створили таємну організацію, що продовжила традиції політичної боротьби Кирило-Мефодіївського товариства. Назвали його «Братством тарасівців» на честь ідейного провідника українського народу Т. Шевченка. Метою своєї діяльності братчики визначили виборювання незалежності України. Вони вважали, що розрізнені українські землі мають бути об'єднані в єдину державу, межі якої необхідно встановити за етнічною ознакою. У програмі організації, надрукованій у львівському журналі «Правда», зазначалося: «Народ знову стане до боротьби: не вогнем і мечем здобуватиме тепер волю собі, а духом та розумом». Що малося на увазі під «духом та розумом»? На переконання тарасівців, досягати державності й незалежності потрібно шляхом підвищення свідомості та культурного рівня народу. Навчання робітників і селян, створення бібліотек, широка роз'яснювальна робота — такі головні напрями діяльності товариства. Особлива увага була звернена на розвиток і повноцінне функціонування мови: «Дбаємо про те, щоб українська мова запанувала скрізь на Вкраїні: в родині, в усяких справах, як приватних, так і загальносуспільних, у громаді, у літературі і навіть у зносинах з усіма іншими народами, що живуть на Україні. Так кожен з нас, свідомих українців, має промовляти в родині, в товаристві і взагалі скрізь, де його зрозуміють, по-вкраїнському». Активними учасниками «Братства тарасівців» були Володимир Самійленко, Іван Липа, Борис Грінченко, Микола Міхновський1— згодом відомі українські культурні діячі. Участь у цій організації значною мірою позначилась і на політичних переконаннях, діяльності та творчості Михайла Коцюбинського — одного з найвизначніших українських прозаїків кінця ХІХ — початку ХХ ст....
|