Войти
Закрыть

Микола Гоголь (1809—1852). Тарас Бульба (Скорочено)

9 Клас

Сини його щойно позлазили з коней. То були два здоровенні парубки, які дивилися ще з-під лоба, як усі семінаристи, що лишень покінчали науки. Здорові, рум'яні їхні лиця укривав ніжний пух, що не знав іще бритви. Вони дуже завстидалися з такого батькового привітання й стояли нерухомо, потупивши очі в землю. — Стійте, стійте! Дайте мені на вас гаразд роздивиться, — провадив він, обертаючи їх. — Ото які довгі свитки на вас! Ох же й свитки! Таких свиток ще й на світі не бувало. А ну ж, нехай котрийсь побіжить, а я подивлюся, чи не беркицьне він на землю, у полах заплутавшись... — Перестаньте глузувати, батьку! — промовив нарешті старший із них. — Ти диви, який пишний! А чого ж би то й не посміяться? — А того! Бо хоч ви й батько мені, а сміятися будете — їй-богу, одлупцюю! — Ох ти ж сякий-такий сину! Як то — батька?! — промовив Тарас Бульба й уражено відступив на кілька кроків назад. — Та хоч би й батька, не подивлюся. Образи не подарую нікому. — А як же ти будеш зо мною битися? Навкулачки чи що? — Та вже як доведеться. — Ну, то давай навкулачки! — промовив рішуче Бульба, засукуючи рукави. — Подивлюся я, що ти за мастак у кулаці! І батько із сином, замість привітання після довгої розлуки, почали гамселити один одного й у боки, і в поперек, і в груди — то відступаючи й оглядаючись, то насідаючи знову. — Дивіться, люди добрі: геть здурів старий, зовсім з глузду з'їхав! — дорікала, стоячи при порозі, бліда, худенька й добра їхня мати, що навіть не встигла ще обійняти своїх синів-соколів. — Діти додому приїхали, більше як рік їх не бачено, а він вигадав казна-що: навкулачки битися! — Та він добре б'ється! — промовив Бульба, зупинившись. — Їй-богу, добре! — додав він, обсмикуючись: — Так, що краще б з ним і не заводитися. Добрий буде козак!.. Ну, а тепер здоров, синку, почоломкаємося!.. — І батько із сином почали цілуватися. — Добре, синку! Отак же й лупцюй кожного, як мене молотив: нікому не даруй!.. А проте, що не кажи, а вбрання на тобі таки кумедне: і що воно за мотузка висить?.. А ти, бельбасе, чого стоїш, руки поспускавши? — звернувся він до меншого. — Чом же ти, вражий сину, не пробуєш своїх кулаків на мені?...

Микола Гоголь (1809—1852)

9 Клас

Микола Васильович Гоголь народився 1 квітня 1809 р. в с. Великих Сорочинцях (тепер Миргородського району) на Полтавщині. Дитинство минуло в маєтку батьків — с. Василівці (нині с. Гоголеве). Батько М. Гоголя, Василь Панасович Гоголь-Яновський, український письменник, автор водевілів «Собака-вівця» і «Простак, або Хитрощі жінки, перехитрені солдатом», був управителем маєтків і організатором домашнього театру українського поміщика Д. Трощинського (колишнього міністра юстиції Російської імперії) у с. Кибинцях, поблизу Миргорода. Він був праправнуком полковника козацького війська часів Б. Хмельницького Остапа Гоголя. Пізніше знаменитий нащадок звеличить його до легендарної постаті й оспіває в образі Тараса Бульби. Мати, Марія Іванівна, назвала сина на честь чудотворної ікони Миколи Диканського. Багатий родич виділяв щороку в день народження Миколи 1200 карбованців на науку. У 3 роки хлопчик читав і писав, у 5 — складав вірші. Мовно-музична культура рідної землі знаходила свій вияв у виховному впливі бабусі, Тетяни Семенівни. Любов до української мови, відчуття слова закладалися в М. Гоголя вже з дитячих літ. Згодом він захопився збиранням українських народних пісень, прислів'їв і приказок, готував матеріали до українсько-російського словника. Пізніше М. Гоголь так писав про українську пісню: «Якби наш край не мав такої скарбниці пісень, я б ніколи не зрозумів історії його, тому що не збагнув би минулого...» Мати допомагала синові з фольклорними матеріалами для його майбутніх книжок на українську тематику....

Євген Гребінка (1812—1848)

9 Клас

Євген Павлович Гребінка (1812-1848) зростав у дворянській сім'ї на хуторі Убіжище Гребінківського району (нині с. Мар'янівка), що на Полтавщині. Закінчив Ніжинську гімназію вищих наук, де навчалися М. Гоголь і В. Забіла. Тут були написані перші його твори. Після служби в 3-му Малоросійському козачому полку працював чиновником у Петербурзі, а з 1834 р. почав викладати російську словесність у військових навчальних закладах столиці. У Петербурзі створив гурток мистецької й літературної інтелігенції. У той час надзвичайної популярності набули літературні вечори Є. Гребінки. Письменник узяв безпосередню участь у вирішенні життєвої та творчої долі Т. Шевченка: у викупі його з кріпацтва, у першому виданні «Кобзаря» 1840 р.; в альманасі «Ластівка» надрукував окремі твори Т. Шевченка, допомагав у самоосвіті, матеріально сприяв його першій подорожі в Україну. Є. Гребінка помер в Петербурзі ще зовсім молодим (у 36-річному віці від туберкульозу). Похований у с. Мар'янівці на Полтавщині. В історії української літератури Є. Гребінка відомий насамперед як прославлений байкар зі своєю збіркою «Малороссийские приказки» (1834, 1836). І. Франко зазначав, що «як байкопис Гребінка посідає перше місце в нашім письменстві. Його байки відзначаються яскравим національним і навіть спеціально лівобережним українським колоритом, здоровим гумором», наприклад: «Ведмежий суд», «Віл», «Ячмінь», «Рибалка», «Мірошник», «Дві пташки в клітці». Є. Гребінка писав також і прозові твори російською мовою — оповідання, нариси, повісті («Ніжинський полковник Золотаренко»), історичний роман «Чайковський», вірші, пісні, романси....

Петро Гулак-Артемовський (1790—1865)

9 Клас

Петро Петрович Гулак-Артемовський (справжнє прізвище Артемовський) (1790-1865) народився в містечку Городищі Київської губернії (нині Черкаська обл.) у сім'ї священика. Навчався в Києво-Могилянській академії, викладав у приватному пансіоні в Бердичеві, працював домашнім учителем у сім'ях польських поміщиків. Свою долю пов'язав із Харківським університетом — справжнім центром освіти й науки. Після закінчення університету молодий науковець захистив магістерську дисертацію, викладав польську словесність, історію, географію, статистику, працював деканом словесного факультету, потім ректором. Визначним літературним досягненням П. Гулака-Артемовського стала поява першої віршованої байки в українській літературі «Пан та Собака» — блискучого зразка сатиричного твору. У ній автор порушив актуальне питання сучасності — безправне становище кріпаків, жорстокість і самодурство поміщиків. З метою зображення ніжних людських почуттів П. Гулак-Артемовський переспівав німецьку баладу Й. В. Ґете «Рибалка» (нім. «Der Fischer»). Сюжет його романтичного твору «Рибалка» побудований на українській народній демонології: русалка, міфічна водяна істота, застає парубка за звичним заняттям: «На березі Рибалка молоденький / На поплавець глядить і примовля: / — Ловіться, рибочки, великі і маленькі!» Дівчина-русалка зачаровує рибалку за допомогою відомих засобів принади: «косу зчісує, брівками моргає», «морга й співа»— зваблює юнака таємничим підводним світом, у якому він безслідно й зникає....

Література українського романтизму. Поети-романтики

9 Клас

Харківська школа романтиків була найчисленнішою. Її представники — І. Срезнєвський, Л. Боровиковський, А. Метлинський, М. Костомаров, О. Корсун, Й. Бодянський, О. Афанасьєв-Чужбинський, П. Гулак-Артемовський, В. Забіла, М. Петренко — збагатили українську літературу різножанровими творами. Серед них значного поширення й популярності набула романсова лірика, а також лірика особистої журби (елегії, послання, посвяти, медитації). У цих ліричних жанрах якнайповніше розкривався внутрішній світ людини, її душевні переживання, настрої смутку, меланхолії. Віктор Миколайович Забіла (1808-1869) народився на хуторі під Борзною, що на Чернігівщині, у родині дрібного поміщика. Навчався в Ніжині, служив у Київському драгунському полку. Після відставки повернувся жити на хутір. З творчого доробку поета-романтика, який налічує майже 40 творів, за життя письменника було опубліковано лише 5, зокрема його знаменитий «Соловей» («Не щебечи, соловейку...»). Ця поезія у формі уявного монологу ліричного героя із соловейком оспівує не згасле до кінця життя кохання, його страждання через втрату милої дівчиноньки. Протиставний паралелізм розкриває мотив приреченості на страждання в коханні, в особистому житті: «...Ти щасливий, спарувався / І гніздечко маєш! / А я бідний, безталанний, / Без пари, без хати...»...

Література українського романтизму

9 Клас

Романтизм — це художній напрям у літературі й мистецтві, який виник наприкінці ХVІІІ ст. в країнах Західної Європи, а в Східній Європі розвинувся на початку ХІХ ст. Цей напрям став запереченням класицизму. Український романтизм виник під впливом творчості європейських письменників-романтиків: В. Скотта, Дж. Байрона, П. Б. Шеллі (англійська література), Ф. Шиллера, Г. Гейне, Й. В. Ґете (німецька), В. Гюго (французька), П. Й. Шафарика, В. Ганки, Я. Коллара(чеська), А. Міцкевича, Ю. Словацького (польська), Ш. Петефі (угорська), В. Жуковського, О. Пушкіна, М. Лермонтова (російська). Осередком поетів-романтиків став Харків. Великий внесок у становлення нової літератури в Західній Україні зробили представники «Руської трійці» — Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький. Гасло їхньої діяльності — «іти в народ, учитися в нього мудрості». Альманах «Русалка Дністровая», який вони впорядкували, став, за висловом І. Франка, «свого часу явищем наскрізь революційним». «Руська трійця» вважала фольклор історично правдивим відображенням життя народу, вираженням його внутрішнього світу. У романтичному стилі автори відображали героїчне минуле України....

Григорій Квітка-Основ’яненко (1778—1843). Маруся (Скорочено)

9 Клас

Наум Дрот був парень на все село, де жив. Батьковi й матерi слухняний, старшим себе покірний, меж товариством друзяка, ні півслова ніколи не збрехав, горілки не впивавсь і п'яниць не терпів, з ледачими не водивсь, а до церкви? Так хоч би і маленький празник, тільки піп у дзвін — він уже й там: свічечку обмінить, старцям грошенят роздасть і приньметься за діло; коли прочує яку бідність, наділить по своїй силі й совіт добрий дасть. За його правду не оставив же його і Бог Милосердний: що б то ні задумав, усе йому Господь і посилав. Наградив його жінкою доброю, роботящою, хазяйкою слухняною; і що, було, Наум ні забажа, що ні задума, Настя (так її звали) ночі не поспить, усюди старається, б'ється, достає, і вже зробить, і достане, чого мужикові хотілось. Поважав же і він її, скільки міг, і любив її, як свою душу. Не було меж ними не тільки бійки, та й ніякої лайки. Щодень хвалили Бога за Його милості. Ув однім тільки була в них журба: не давав їм Бог діточок. Та що ж? Настя як здума про се, то зараз у сльози та в голос; а Наум перехреститься, прочита «Отче наш» — то йому і стане на серці веселіш, і пішов за своїм ділом чи в поле, чи на тік, чи у загороду або до батраків, бо був собі заможненький: було й воликів пар з п'ять, була й шкапа, були й батраки; було чим і панщину відбувати, і в дорогу ходити; була ж і нивка, одна і друга, ще дідівська, а третю він сам уже купив, так було йому чим орудувати. Отим-то Настя, дивлячись на худобу, та й журилась: що кому-то воно, каже, після нас дістанеться? Не буде нам ні слави, ні пам'яті; хто нас поховає, хто нас пом'яне? Розтратять, що ми зібрали, а нам і спасибі не скажуть. А Наум їй, було, і каже: «Чоловікові треба трудитися до самої смерті; дасть Бог діточок — діткам зостанеться, а не дасть — Його воля святая! Він зна, для чого що робиться. Ніщо не наше, усе Боже. Достанеться наше добреє доброму — він за нас і на часточку подасть, і мисочку поставить, і старцям роздасть. А коли буде наслідувати недобрий — йому гріх буде, а нас усе-таки Бог Милосердний пом'яне, коли ми те заслужимо. Не журися, Насте, об худобі: вона наша, а не ми її. Стережись, щоб вона тобі не перепинила дороги до Царства Небесного. Сатана зна, чим підштрикнути; молися Богу, читай "Ізбави нас од лукавого”, то усе гаразд буде»....

Навігація