Євген Гребінка

(1812—1848)

Євген Павлович Гребінка (1812-1848) зростав у дворянській сім'ї на хуторі Убіжище Гребінківського району (нині с. Мар'янівка), що на Полтавщині. Закінчив Ніжинську гімназію вищих наук, де навчалися М. Гоголь і В. Забіла. Тут були написані перші його твори. Після служби в 3-му Малоросійському козачому полку працював чиновником у Петербурзі, а з 1834 р. почав викладати російську словесність у військових навчальних закладах столиці. У Петербурзі створив гурток мистецької й літературної інтелігенції. У той час надзвичайної популярності набули літературні вечори Є. Гребінки. Письменник узяв безпосередню участь у вирішенні життєвої та творчої долі Т. Шевченка: у викупі його з кріпацтва, у першому виданні «Кобзаря» 1840 р.; в альманасі «Ластівка» надрукував окремі твори Т. Шевченка, допомагав у самоосвіті, матеріально сприяв його першій подорожі в Україну.

Є. Гребінка

Є. Гребінка помер в Петербурзі ще зовсім молодим (у 36-річному віці від туберкульозу). Похований у с. Мар'янівці на Полтавщині.

В історії української літератури Є. Гребінка відомий насамперед як прославлений байкар зі своєю збіркою «Малороссийские приказки» (1834, 1836). І. Франко зазначав, що «як байкопис Гребінка посідає перше місце в нашім письменстві. Його байки відзначаються яскравим національним і навіть спеціально лівобережним українським колоритом, здоровим гумором», наприклад: «Ведмежий суд», «Віл», «Ячмінь», «Рибалка», «Мірошник», «Дві пташки в клітці». Є. Гребінка писав також і прозові твори російською мовою — оповідання, нариси, повісті («Ніжинський полковник Золотаренко»), історичний роман «Чайковський», вірші, пісні, романси.

У байці «Ведмежий суд» змальовано панський суд у царській Росії, його сваволю й знущання з простих людей, показано безправність людини перед цим судом. Значення алегоричних образів прозоре: Ведмідь і Вовки — хижаки — уособлюють усесильних судових чиновників, для яких суд — особиста нажива; Лисиця — дрібний прислужник царського суду, що живиться крихтами з панського стола; попеластий Віл — образ трудівника, сумлінної людини, яку несправедливо засуджують.

Балада «Човен» наповнена алегоричними образами: човен — людина; море — життя; хмари, вітер, громи — життєві труднощі й негаразди. Твір має автобіографічний характер, це роздуми молодого поета, який вирушає з рідного хутора в далекий Петербург, він ніби кидається в пінисті хвилі розбурханого житейського моря. Прикрашають романтичну баладу народнопоетичні порівняння: хвиля, «мов чорнії гори»; хмари, «як темная нічка». Ліричність досягається й через використання зменшувально-пестливих слів: нічка, весельце. Алітерації р, г підсилюють сприйняття водної стихії.

Усесвітньо відомими стали романси Є. Гребінки «Очи чёрные» і «Ні, мамо, не можна нелюба любить» («Українська мелодія»). До речі, його знаменита пісня «Очи чёрные» облетіла весь світ і стала загальнолюдським надбанням завдяки неповторному голосу Ф. Шаляпіна.

Щоб продемонструвати широкі можливості української мови, Є. Гребінка написав кілька віршів рідною мовою, передаючи найтонші, найніжніші порухи людської душі, сумні роздуми, настрої смутку, туги за щастям, нездійсненність мрій, один з яких — «Українська мелодія».

5. Прочитайте байку Є. Гребінки «Ведмежий суд» і баладу «Човен».

скачать dle 11.0фильмы бесплатно