§ 55—56. Література й мистецтво

ЗА ЦИМ ПАРАГРАФОМ ВИ ЗМОЖЕТЕ:

ознайомитися з розвитком літературного процесу; визначити течії та напрямки літератури й мистецтва першої третини XX ст.; охарактеризувати Олімпійський рух, що відродився наприкінці XIX ст.

ПРИГАДАЙТЕ

1. Яка течія була панівною в літературі наприкінці XIX ст.? 2. Які нові явища були характерні для розвитку літератури й мистецтва наприкінці XIX ст.?

1. ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ В РОЗВИТКУ ЛІТЕРАТУРИ ТА МИСТЕЦТВА. У 1920—1930-ті рр. тривав розвиток літератури й мистецтва. Поряд із тенденціями, започаткованими наприкінці XIX — на початку XX ст., виникали нові жанри, напрямки, школи.

На межі XIX—XX ст. відбувався перехід до нових ідей, що ламав традиційні уявлення про мистецтво. Цей перехід мистецтвознавці іноді називають декадансом (занепадом). Хоча насправді це був не занепад, а пошук нових форм художнього зображення дійсності.

У 1920—1930-ті рр. на розвиток мистецтва й літератури величезний вплив мали Перша світова війна, революції, зародження й становлення тоталітаризму. У цей час на зміну традиційним течіям прийшли нові, що урізноманітнило культурне життя.

Новим явищем у розвитку культури стала поява масової та елітарної культур. Масова культура була спрямована на масового споживача культурних надбань людства. На відміну від традиційної культури, основним двигуном масової культури є вигода — фінансова, політична тощо, а основною якістю — доступність і розважальність.

Поява масової культури була зумовлена збільшенням кількості міського населення й поширенням грамотності, розвитком засобів масової інформації (преса, радіо, кіно, звукозапис тощо) та технологізацією тиражування мистецьких творів.

Масова культура стала невід’ємною складовою життя індустріального суспільства. І якщо в 1930-х рр. масова культура Заходу була демократична за своєю суттю, то в тоталітарних країнах її використовували для маніпулювання й контролю за суспільною свідомістю, вона була дозованою й ретельно відібраною.

Собори Бродвея. Художниця Флорін Стеттхаймер. 1929 р.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Рисою масової культури є культ «зірки» — нерідко штучно створена популярність письменника, художника, співака, актора, спортсмена, а також «приручення» різноманітними способами талановитих людей із метою їх комерційної та ідеологічної експлуатації. Масова культура урізноманітнювала побут, змушувала заробляти й витрачати гроші.

2. ГРОМАДСЬКА Й ФІЛОСОФСЬКА ДУМКА. Наприкінці XIX — на початку XX ст. у країнах Європи та Північної Америки відбувалися вагомі зміни в інтелектуальному та духовному житті, які знову поставили на порядок денний питання про сенс життя. У середовищі творчої інтелігенції і діячів науки ширилися настрої песимізму й очікування майбутньої катастрофи.

У цей переломний час зіткнення протилежних думок породило різноманіття філософських шкіл. Частина філософів звернулася до класичної філософської спадщини Георга Гегеля (новогегельянство) та Іммануїла Канта (неокантіанство). Російські філософи Дмитро Мережковський, Микола Бердяев, Сергій Булгаков та інші звернулися до православної християнської традиції. Американські філософи-прагматики закликали до вирішення практичних завдань, які виникають у реальному житті. Німецькі філософи Артур Шопенгауер та Фрідрих Ніцше, прихильники «філософії життя», заперечували раціональне й закликали дослуховуватися до ірраціонального в людському єстві.

Смерть та життя. Художник Густав Климт. 1908—1916 рр.

Часи. Художник Поль Серюзьє. 1919 р.

Ф. Ніцше піддавав критиці християнство та раціоналізм за те, що вони «пригнічують волю до життя». Він пропонував подолати гніт шляхом звільнення «життєвих сил», які мають відкрити шлях до «надлюдини», що стоїть по інший бік «добра і зла». Твори Ф. Ніцше були насичені афоризмами, пророцтвами і таємничістю. Їх сприймали як заклик до підриву традиційних моральних цінностей, до насильства.

Французький філософ Анрі Бергсон протиставляв інтуїцію інтелектуальним методам пізнання. Він стверджував, що лише інтуїція здатна проникнути в суть речей.

Відкриття австрійським вченим Зігмундом Фрейдом безсвідомого мало величезний вплив на суспільство. Здавалося, що знайдено пояснення всім вчинкам людини. Вчення З. Фрейда філософ Карп Юнг переніс на поведінку великих мас людей — натовп, яким, пробуджуючи його несвідоме, можна керувати.

На початку XX ст. у країнах Європи та США набула поширення соціологія — наука про розвиток суспільства. У цей час стали популярними теорії соціального дарвінізму, згідно з якою розвиток суспільства обумовлюється біологічною боротьбою за виживання, та географічного детермінізму, коли географічне розташування є визначальним у долі народів, їхніх характерів. На основі цих положень сформувалися расова теорія, антисемітизм тощо.

Деяких людей не задовольняло таке різноманіття думок, і вони зверталися до окультизму, містики або східних релігій.

Війна, труднощі післявоєнних років, поява тоталітарних режимів ще більше посилили у свідомості людей занепадницькі настрої. Німецький історик Освальд Шпенглер опублікував у 1918—1922 рр. книгу «Загибель Європи», у якій історія людства показана як ланцюжок не пов’язаних між собою культур, кожна з яких народжується, досягає свого апогею, занепадає й нарешті вмирає. Залишаються лише спогади та руїни.

Смерть та чоловік. Художник Егон Шилє. 1911 р.

Карл Юнг

19-річний Ернест Хемінгуей під час Першої світової війни в Мілані. 1918 р.

Характерною рисою філософії міжвоєнних років стало подальше зосередження уваги на людині та її місці в конфліктному світі. Найбільш впливовим у ці роки стає екзистенціалізм — філософія існування. Її найвидатнішими представниками в Німеччині були К. Ясперс, М. Хайдеггер, у Франції — письменники й філософи Ж.П. Сартр, А. Камю, Г. Марсель, в Іспанії — X. Ортега-і-Гассет. Екзистенціалізм намагався допомогти людині знайти своє місце у світі, своє «я» (свою екзистенцію), подолавши відчуження. Людина створює саму себе, пізнає свою сутність — ось головний заповіт екзистенціалізму, ідеї індивідуальної відповідальності людини за все, що відбувається з нею та іншими людьми. Ситуація особистого вибору — головна тема екзистенціональної філософії та літератури міжвоєнних років.

3. ЛІТЕРАТУРНІ ТЕЧІЇ першої третини XX ст. У літературі початку XX ст. провідні позиції посідав реалізм. На відміну від реалізму другої половини XIX ст., який переважно описував реальність, реалізм першої половини XX ст. критично осмислював дійсність, тому його називають критичним реалізмом. В Англії, Франції, Німеччині, США та інших країнах у цьому жанрі були створені видатні романи, повісті, п’єси. Найбільшою популярністю в цей період користувалися твори англійців Дж. Голсуорсі, Б. Шоу, С. Моема, Г. Веллса, французів А. Франса, Р. Роллана, німців Г. Манна, Т. Манна, Л. Фейхтвангера, норвежця К. Гамсуна, американців Дж. Лондона, Е. Сінклера, Ф. Норріса, росіян Л. Толстого, А. Чехова та ін. Їхня творчість вирізнялася особливою увагою до проблем людини й суспільства загалом.

Визначальними подіями, що вплинули на розвиток літератури 1920-х рр., стали війна, революції, післявоєнна криза.

Явищем 1920-х рр. була поява в літературі «втраченого покоління» — письменників, становлення яких відбувалося в роки війни. Це американець Е. Хемінгуей, англієць Р. Олдінгтон, німець Е. М. Ремарк. Їхні герої — молоді люди, які пройшли окопи Першої світової війни, багато пережили, розчарувалися, але не втратили людської гідності. Написані в традиціях реалізму книги Е. М. Ремарка («На Західному фронті без змін»), французького письменника А. Барбюса («Вогонь» і «Ясність»), Р. Олдінгтона («Смерть героя») не тільки зображували криваві події війни, але й застерігали людство від небезпеки нової катастрофи.

В антивоєнну тематику органічно впліталися антинацистські мотиви. Світового визнання здобули філософський роман німецького письменника Т. Манна «Йосиф та його брати» та роман Л. Фейхтвангера «Іудейська війна» (1932 р.), де війну зображено в усій її антилюдській сутності.

Межі реалізму не відповідали потребам часу, тому літературному процесу 1920—1930-х рр. притаманні глибокий творчий пошук, виникнення нових стилів і жанрів. У творах ряду авторів традиційний сюжет відступав на другий план, а іноді й зовсім зникав, поступаючись місцем філософським роздумам, почуттям, переживанням, іноді — містичним сценам. Нові стилі й жанри називали модерністськими. До письменників-модерністів відносять француза М. Пруста, австрійця Ф. Кафку, англійку В. Вульф, ірландця Дж. Джойса та ін.

Письменник Еріх Марія Ремарк і найбільше кохання його життя — кінозірка Марлен Дітріх. Їхній роман тривав майже 40 років, до самої смерті письменника

ЛІТЕРАТУРА МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ

Вірджинія Вульф. 1927 р.

У 1920-ті рр. у літературі й філософії зародився новий напрямок — екзистенціалізм (у перекладі з латини — існування). Екзистенціоналісти прагнули зрозуміти, відтворити потаємні, підсвідомі думки й почуття людини, розібратися в її ставленні до життя й смерті, до існування загалом.

Із початку XX ст. у літературі та мистецтві почала швидко розвиватися нова течія — авангардизм.

Маючи великий вплив на суспільство, література ставала заручником авторитарних і тоталітарних режимів. Вони прагнули спрямувати її розвиток у вигідне русло, зробити своєю опорою. Письменники й поети нерідко опинялися в центрі політичних подій, і треба було мати міцну волю й талант, щоб не зрадити правді історії, читачу. Особливо нелегко це було зробити в державах, де надовго утвердився тоталітаризм як форма політичного правління й духовного одурманювання мас.

Трагічними нотами пронизана творчість письменників і поетів Італії. У героїв їхніх творів переважають почуття відчаю й самотності. У творчості митців країни спостерігалися відхід від соціальної тематики, захоплення формою, байдужість до змісту.

У СРСР після відносної свободи творчості на початку 1920-х рр. комуністична партія основним методом у літературі й мистецтві цілеспрямовано нав’язувала соціалістичний реалізм. Його насаджували всіма засобами. Принцип «партійності» літератури, визначений В. Леніним, був головним у перевірці лояльності письменників і поетів до існуючого ладу. Упокорення талановитих митців способом репресій поєднувалося з «піклуванням» про нову, радянську прозу й поезію. Провідниками сталінізму виступали в першу чергу партійні чиновники, які вимагали уславлення радянської дійсності й керівної ролі більшовицької партії. Постанова ЦК ВКП(б) у 1932 р. «Про перебудову літературно-художніх організацій» надовго визначила долю радянської літератури. Ця постанова стала ідеологічною основою для безмежного втручання держави в літературно-мистецьке життя, що за умов однопартійності системи було особливо небезпечним для розвитку культури.

Джеймс Джойс. 1926 р.

Портрет Франца Кафки з гігантським жуком у руці. Художник Томмасо Пінчіо. 2008 р.

Стефан Цвейг. 1915 р.

Перша хвиля репресій, спрямована проти творчої інтелігенції в СРСР, прокотилась у 1920-х рр. Ті, хто вижили, змушені були пристосовуватися до вимог офіційної ідеології та більшовицької практики будівництва соціалізму або залишити країну. Проте в 1930-х рр. на них чекала нова, ще більша хвиля репресій. Поширеними стали теми перемоги більшовиків у 1917 р., політики колективізації та індустріалізації. Водночас у жорстких межах тоталітарної держави з’являлися твори, освячені письменницьким талантом.

Позитивним у СРСР у ті часи було подолання масової неграмотності населення. Деякі народи вперше здобули власну писемність і почали розвивати самобутню літературну творчість.

У країнах західної демократії літературна діяльність була більш незалежною. Проте політична свобода ще не давала матеріального комфорту. Якщо в країнах із тоталітарним режимом творчість залежала від відносин із правлячою елітою, то у відносно демократичних державах значний тиск чинили видавці. Надзвичайно популярною в цей час стала література, розрахована на масового читача, зокрема пригоди, фантастика, психологічні романи. Визнаними майстрами детективного жанру стали А. Крісті (Англія), Ж. Сіменон (Франція), Р. Стаут і Е. Гарднер (США).

4. ПИСЬМЕННИКИ — ЛАУРЕАТИ НОБЕЛІВСЬКОЇ ПРЕМІЇ. Єднальними для прозаїків, поетів, публіцистів усіх країн незалежно від панівних форм і методів політичного правління були теми війни і миру, життя і смерті, любові й ненависті. Концентроване вираження вони отримали у творчості американського письменника Ернеста Хемінгуея (1899—1961). Йому судилося взяти участь у Першій і Другій світових війнах, захищати республіку в Іспанії. Перший роман «Фієста» Е. Хемінгуей надрукував у 1926 р. Це книга-протест проти «безглуздої війни», крик душі «втраченого покоління». Відверто антивоєнну спрямованість мав роман «Прощавай, зброє!». Ненавистю до війни, любов’ю до Іспанії та її народу сповнено його роман «За ким калатає дзвін» (1940 р.). Літературна творчість та активна громадянська позиція письменника відзначені Нобелівською премією в 1954 р. після виходу повісті «Старий і море».

Французький письменник Анатоль Франс (1884—1924) став лауреатом Нобелівської премії в 1924 р. Його історико-філософські романи спрямовані проти поширення впливу церкви. Паралелі сучасної Франції письменник шукав у XVIII ст.

Ернест Хемінгуей з однією зі своїх улюблених кішок

Анатоль Франс

Ромен Роллан і Магатма Ганді

Томас Манн

Перейнявшись соціальними проблемами, А. Франс зблизився із соціалістичним рухом, підтримував радянську Росію.

Із літературою та музичною культурою Франції тісно пов’язане ім’я Ромена Роллана (1866—1944). Долю митця в суспільстві він відобразив у романі-епопеї «Жан-Крістоф». У роки Першої світової війни Р. Роллан виступав із гострими відгуками і статтями. Він не сприймав методів революційної боротьби, а свій протест проти війни й насильства передав у романі «Клерамбо» та повісті «П’єр і Люс». Духовне життя європейської інтелігенції, застереження від небезпеки війни й насильства є лейтмотивом роману «Зачарована душа». Антивоєнний пафос був притаманний не лише творчості Р. Роллана, а і його життєвій позиції. Разом з А. Барбюсом він ініціював проведення антивоєнних конгресів. Слід зазначити, що обох письменників після відвідин ними СРСР використовували для формування в країнах Заходу громадської думки про відсутність у Радянському Союзі репресій та голодомору.

На творчість англійського письменника Джона Голсуорсі (1867—1933) значною мірою вплинули гуманістичні погляди Ч. Діккенса, І. Тургенева, Л. Толстого. Залишаючись активним прихильником англійського суспільства, він зумів відтворити його життя з усіма проблемами й суперечностями. Відома трилогія «Сага про Форсайтів», інші романи, новели і драми Дж. Голсуорсі зображують долю однієї сім’ї на тлі кризових явищ у суспільстві та в людських стосунках.

Видатний німецький письменник Томас Манн (1875—1955) — автор романів «Будденброки», «Чарівна гора», історичної тетралогії на біблійні теми «Йосиф та його брати». Він аналізував витоки німецького нацизму й гостро засуджував його наслідки. У 1947 р. Т. Манн завершив роботу над романом «Доктор Фаустус», у якому розкрив тісний зв’язок між кризою суспільства, культури і людської особистості.

Славетний індійський письменник Рабіндранат Тагор (1861—1941) був усебічно обдарованою людиною. Деякий час він очолював національно-визвольний рух. Його патріотична пісня «Моя золота Бенгалія» стала національним гімном Бангладеш, а пісня «Душа народу» — гімном Індії. Він був автором численних поетичних збірок, романів, драматичних творів. У творчості Р. Тагора переважали соціально-психологічні мотиви, оспівувалися природа й кохання. Р. Тагор — перший виходець з Азії, удостоєний Нобелівської премії. Він багато працював у живописі, вів просвітницьку діяльність. Поблизу Калькутти Р. Тагор заснував університет, у якому навчалися, зокрема, Індіра Ганді, багато інших політичних лідерів, відомих діячів індійської науки і культури.

Англійський драматург, публіцист, критик Джордж Бернард Шоу (1856—1950) літературну діяльність почав у 1875 р. Тоді його творчість заперечувалася видавцями. Викриття лицемірства, користолюбства за допомогою їдкої іронії та спростування існуючих форм забезпечили оригінальність творчого методу Б. Шоу. Він вважав, що буржуазне суспільство зайшло в глухий кут і тому приречене (твори «Візок із яблуками», «Гірко, але правда», «Женева»). Публіцистика Б. Шоу поєднувалася з роздумами про долю людства, а засудження західного парламентаризму — зі схваленням радянського суспільного ладу.

Рабіндранат Тагор

Джордж Бернард Шоу з дошкою для серфінгу

Іван Бунін. 1933 р.

Російський письменник Іван Бунін (1870—1953) народився поблизу Воронежа. Його батьки належали до старовинних дворянських родів. 22-річним юнаком він приїхав в Україну; жив у Полтаві й Харкові, відвідував Київ, Миргород, Черкаси, Чигирин, тому природними в його творчості є українські мотиви та образи. Із 1895 р. письменник жив у Москві та Петербурзі, листувався з М. Горьким, товаришував із композитором С. Рахманіновим, співаком Ф. Шаляпіним, зустрічався з М. Коцюбинським. І. Бунін перекладав твори Дж. Байрона, А. Міцкевича, Т. Шевченка.

І. Бунін засудив Жовтневий переворот 1917 р., вважаючи, що перемога більшовиків приведе Росію до катастрофи. Під час громадянської війни в Росії жив в Одесі, звідти перебрався до Франції. Якщо в перших творах І. Бунін тужив за «дворянськими гніздами», то в еміграції він торкався тем кохання, ностальгії та смерті. У щоденнику «Окаянні дні» він із ненавистю писав про більшовицький режим. Кращою вважається автобіографічна повість 1933 р. «Життя Арсеньева». Тоді ж І. Бунін отримав Нобелівську премію за майстерність у розвитку традицій російської класичної прози та вміння надзвичайно виразно й точно описувати реальне життя. У 1930-х рр. І. Бунін був провідним російським письменником-емігрантом.

5. ОСНОВНІ ІДЕЇ ТА НАПРЯМКИ В РОЗВИТКУ МИСТЕЦТВА. До Першої світової війни в європейському образотворчому мистецтві панував реалізм. Світ тоді уявляли гідним його реалістичного зображення. Особистість художника, його смаки та вподобання могли виявитись у виборі жанру, композиції, у перевазі форми або кольору.

Перша світова війна й післявоєнна нестабільність призвели до того, що світ втратив гармонійність і раціональність в очах художників, його реалістичне відбиття начебто втрачало сенс. Сталася зміна в розумінні художника. Вона полягала не в адекватному відображенні світу, а у виявленні художником його бачення світу. Таке розуміння світу могло звестися, наприклад, до певного співвідношення ліній та геометричних фігур. Цей вид живопису отримав назву абстракціонізму.

Композиція з великою червоною площиною, жовтою, чорною, сірою та блакитною. Художник Піт Мондріан. 1921 р.

Акцент на рожевому. Художник Василь Кандинський. 1926 р.

Постійність пам'яті. Художник Сальвадор Далі. 1931 р.

Фальшиве дзеркало. Художник Рене Магрітт. 1928 р.

Селянська мати. Художник Давід Альфаро Сікейрос. 1929 р.

На зміну модерністським напрямкам кінця XIX — початку XX ст. (фовізм, кубізм, футуризм, сюрреалізм і додекафонія в музиці) прийшов авангардизм. Митці нового напрямку не лише писали картини, а й створювали філософські трактати. Засновником авангардизму був російський художник Василь Кандинський. Визначний представник йього напрямку Казимир Малевич у 1915 р. створив шедевр абстрактного мистецтва «Чорний квадрат на білому тлі». Також він заснував новий напрямок авангардного мистецтва — супрематизм.

Сюрреалісти на чолі із Сальвадором Далі намагалися зобразити ірраціональний світ. На їхніх картинах, на відміну від картин абстракціоністів, наявні предмети, які можна пізнати, але інколи вони мають дивний вигляд і розміщені в незвичайних композиціях, як у сновидіннях. Світ у творах сюрреалістів є нагромадженням парадоксів і кошмарів. Проте таке мистецтво не завжди було зрозумілим суспільству.

У той самий час реалізм не здавав своїх позицій. Його представниками були, зокрема, художники Ф. Мазерель (Бельгія) А. Фужерон і Б. Таслицький (Франція), Р. Гуттузо (Італія), Г. Ерні (Швейцарія).

Важливою рисою в розвитку мистецтва стало те, що ідеї європейських художніх шкіл і течії почали активно переймати митці Азії, Африки, Латинської Америки. На основі синтезу місцевих традицій і європейської техніки з’являлися справжні нові шедеври. Так, у Мексиці виникла «Велика трійка» художників-монументалістів — Д.-А. Сікейрос, Д. Рівера, Х.-К. Ороско. У своїх творах, інколи у прямій публіцистичній формі, вони прагнули наочно пояснити соціальні та історичні проблеми.

Проявом масової культури в мистецтві стала поява кітчу — картинок, статуеток дівчат, тварин, які прикрашали оселі пересічних жителів.

Сім слонів щастя. Кітч

Автопортрет із терновим намистом і колібрі. Художниця Фріда Кало (дружина Дієто Рівери). 1940 р.

6. ТЕАТР І КІНО. Вагомих успіхів було досягнуто в театральному мистецтві й кіномистецтві. Це стосується насамперед країн Європи та США.

На початку XX ст. відбувалося фактичне оновлення драматургії. В Англії цю революційну зміну здійснив Б. Шоу. Його п’єса «Пігмаліон» була поставлена в усіх провідних театрах світу. Не менш революційною стала творчість норвезького драматурга Г. Ібсена і російського А. Чехова, режисера К. Станіславського. Широкого визнання набули п’єси німецького неоромантика Г. Гауптмана.

У театральному житті 1920-х рр. органічно поєдналися класичні традиції з новаторством модернізму та авангарду.

Кінематограф зародився наприкінці XIX ст. У 1920-х рр. він довів, що є своєрідним мистецтвом, яке поєднує в собі переваги майже всіх традиційних мистецтв. А поява звуку й кольору збагатила кінематограф елементами літератури, музики, живопису. У перші роки його існування глядачів приваблювали примітивні мелодраматичні сюжети або ексцентрична гра талановитих акторів. Проте вже в 1920-ті рр. кінематограф виробив належний тільки йому набір прийомів, які дозволяли особливим чином впливати на почуття глядачів. Кіно урізноманітнилося: з’явилися історичні, пригодницькі, документальні картини. Кінематограф перетворився на справжню індустрію. Світовим лідером кіновиробництва поступово став Голлівуд (заснований у 1908 р.).

Найвидатніша постать американського кіно в ті роки — режисер Девід-Ворк Гріффіт, який у своїх історичних фільмах заклав основи кіно як самостійного мистецтва. Цьому сприяла діяльність режисерів Т.-Х. Інса, який започаткував фільми-вестерни, та М. Сеннетта, позначена високою професійною культурою. Визнаним майстром кінокомедії в ті часи був Чарлі Чаплін. Найпопулярніші зірки міжвоєнного періоду — М. Пікфорд, Д. Фербенкс, Р. Валентіно, Г. Гарбо, Л. Гірш, Б. Кітон, К. Гейбл, Ф. Астор, Г. Купер, X. Богарт. У той час В. Дісней розробив основи мультиплікаційного фільму.

У ряді країн склалися власні режисерські та акторські школи зі своїми особливими традиціями (США, СРСР, Франція, Індія тощо). У 1933 р. в США було знято перший кольоровий фільм. За своїми творчими можливостями кіномистецтво перевершило театральне мистецтво й охоплювало значно більшу аудиторію.

У СРСР мистецтво кіно розвивалося в тому самому напрямку, що й в інших країнах, але було пов’язано зі становленням тоталітарної держави. У 1920-ті рр. було знято фільми «Панцерник "Потьомкін”», «Чапаєв», творили видатні режисери С. Ейзенштейн, О. Довженко та ін. Фільм О. Довженка «Земля», що відображав своєрідність українського народного життя й оспівував українську природу, визнано одним із найкращих у радянському кінематографі.

7. МУЗИКА. У музичному житті міжвоєнного періоду теж відбувався активний пошук нових форм та стилів. Композитори намагалися пристосувати до музичної творчості ідеї експресіонізму, сюрреалізму (І. Стравінський, Б. Барток). У той самий час сформувалася група композиторів (Л. Дюррей, Ж. Мійо, Ф. Пуленк), які стали засновниками стилю музичного конструювання, заперечуючи емоційність у музиці. Музиканти активно експериментували з різноманітними новими музичними інструментами, які фактично підготували перехід до епохи електронної музики.

ЦІКАВІ ФАКТИ

Кінематограф мав величезну пропагандистську роль. Жодні маніфести й гасла не могли зрівнятися з яскравим кінообразом. Артист, що грав улюбленого кіногероя, перетворювався на справжнього ідола. Цю особливість кіно активно використовували тоталітарні режими для пропаганди та агітації. Потужною пропагандистською силою стало документальне кіно, яке, здавалося, є об'єктивним і неупередженим. Умілий монтаж кадрів, звуку, сюжет давали можливість укорінювати у свідомості людей певну ідеологію. Кіно також стало потужним засобом пропаганди нового способу життя, моди тощо.

Кадр із кінофільму «Великий диктатор», 1940 р. Це перший повністю звуковий фільм Чарлі Чапліна

Кадр із кінофільму «Земля». 1930 р.

Джордж Гершвін

Мюзикл — музично-сценічна вистава, у якій поєднуються різні види мистецтва (музика, хореографія, театр, опера).

Джаз — напрям легкої музики, який виник на основі народних ритмів афроамериканців.

У 1920—1930-ті рр. прискорилося становлення національних музичних і виконавських шкіл. Світової слави набули Бостонський та Філадельфійський симфонічні оркестри. США стали одним із центрів музичного життя. Тут творили композитори Дж. Гершвін, С. Рахманінов (емігрував із Росії), працювали диригенти А. Тосканіні і Л. Стоковський.

США також стали батьківщиною мюзиклу і джазу.

8. АРХІТЕКТУРА. Після панування наприкінці XIX ст. в архітектурі модерну, який був, по суті, поєднанням усіх попередніх стилів і течій, на початку XX ст. зароджувалися нові напрямки.

В Амстердамі (Нідерланди) у 1920-ті рр. було зведено чимало житлових будинків за проектами, які розробили архітектори-експресіоністи. Споруди нагадували корабельні форми, як облицювання використовували грубу цеглу. Основну увагу було зосереджено на емоційній насиченості. Не дивно, що будівлі дуже відрізнялися одна від одної, оскільки емоції у всіх індивідуальні. Символом німецького експресіонізму стала «Вежа Ейнштейна» — будівля астрофізичної лабораторії, зведеної за проектом Е. Мендельсона.

Одним із найвидатніших архітекторів цієї доби був Вальтер Гропіус, який заснував у Веймарі вищу школу будівництва й художнього конструювання «Баухауз» (1919—1932 рр.). Зведена за його проектом будівля школи з однойменною назвою стала символом довершеності нового стилю — конструктивізму. У руслі цієї школи розроблялися естетика функціоналізму, принципи сучасного формоутворення в архітектурі та дизайні, принципи формування матеріально-побутового середовища засобами пластичного мистецтва. Конструктивісти заклали основи стилю функціоналізм.

Творчість представників «Баухаузу» справила значний вплив на мистецтво та архітектуру Європи, Америки, Азії. Спадок школи включає пам’ятки сучасної архітектури, зразки класичного дизайну, скульптури, сценічні постановки, плакати, фотографії, зразки оформлення книг тощо. Найбільш активно конструктивізм розвивався в СРСР у 1920-ті рр.

Французький архітектор Ле Корбюзье, прихильник функціоналізму, розглядав архітектуру як складову суспільного прогресу й віддавав перевагу розробці зручних житлових будинків і комплексів, підтримував необхідність серійного проектування та індустріалізації будівництва.

За допомогою архітектури зодчі-фукціоналісти намагалися ліквідувати існуючу несправедливість, удосконалити суспільство. З’явилася ідея розосередити населення великих міст у містах-супутниках (Великий Лондон — місто із 14 супутниками), вибудувати місто вгору (місто хмарочосів), створити «місто-сад». Такі проекти здійснювалися в Англії, Франції, Нідерландах. У різних формах ідею гармонійного поєднання людського житла й природи реалізували в США, Фінляндії, Чехословаччині, Швеції та інших країнах. Її підхопили в СРСР, але при цьому вона була зведена до пропагандистських гасел.

«Вежа Ейнштейна» («Ейнштейніум») у Потсдамі, зведена в 1921 р. Сучасний вигляд

ЦІКАВІ ФАКТИ

Італієць Антоніо Сант'Еліа (прихильник футуризму) розробив проект футуристичного міста у вигляді величезної верфі. Будинки такого міста являли собою гігантські машини. Це стало першою спробою функціонально вибудувати місто по вертикалі, але вона так і не була реалізована за життя архітектора. 28-річний архитектор загинув під час Першої світової війни.

Вілла «Савой», зведена під Парижем за проектом французького архітектора Ле Корбюзье. 1929 р.

«Емпайр стейт білдинг» на Мангеттені в Нью-Йорку. Сучасний вигляд. Ця будівля, зведена в 1931 р., — рекордсмен свого часу: 381 м заввишки (448 м з антеною), 102 поверхи

«Нове місто». Креслення Антоніо Сант'Еліа, 1914 р. Таке бачення урбаністики надихало не тільки архітекторів, а й кінорежисерів. Його відлуння можна побачити в кінострічках Фріца Ланга «Метрополіє» (1927 р.) та Рідлі Скотта «Той, що біжить по лезу» (1982 р.)

У країнах із тоталітарним режимом мистецтву прагнули нав’язати ідеї переваги одного суспільного устрою над іншим, прищепити символи вічності й непорушності влади, яка піклується про добробут народу та його духовну чистоту. Такі ідеї привели до появи неокласицизму. В архітектурі й скульптурі Італії втілювалися ідеї беззаперечної покори, національної зверхності, культивувалися сила і грубість. Б. Муссоліні здійснив грандіозну перебудову Рима в новому стилі. У нацистській Німеччині архітектура мала на меті увічнити в камені велич нової імперії — Третього рейху, приголомшити уяву простого німця й представника підкореного народу. Величезні витрати на такі монументальні споруди не бралися до уваги. У СРСР підтримували тих митців, які зуміли виразніше й переконливіше показати запал соціалістичного будівництва та заслуги в ньому більшовицької партії та її вождів. Й. Сталін також прагнув звеличити себе і свою епоху в монументальних спорудах, але мав стримувати себе через обмеженість ресурсів.

9. ОЛІМПІЙСЬКИЙ РУХ. РОЗВИТОК СПОРТУ В МІЖВОЄННІ РОКИ. Завдяки барону П’єру де Кубертену наприкінці XIX ст. було відновлено проведення Олімпійських ігор. Перші Олімпійські ігри в Новітній історії відбулися в 1896 р. в Афінах. Змагання проводилися з дев’яти видів спорту: боротьба, велоспорт, легка атлетика, плавання, спортивна гімнастика, стрільба, теніс, важка атлетика, фехтування. Першим переможцем став спортсмен із США Джеймс Кенноллі. Найбільше золотих медалей (чотири) завоював спортсмен із Німеччини Карл Шуман.

ОЛІМПІЙСЬКІ ІГРИ В МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД

У 1928 р. в Олімпіаді в Амстердамі вперше змогли взяти участь жінки

Джессі Оуенс — чотирикратний олімпійський чемпіон і світовий рекордсмен зі спринту та стрибків у довжину — на п'єдесталі пошани під час Олімпіади 1936 р. в Берліні

Перші ігри відзначалися домінуванням атлетів зі США та Західної Європи. Цікавим є те, що переможцями, як правило, ставали атлети країни, що організувала ігри. Щоб залучити до ігор більше глядачів, їх проводили в містах, де відбувалися Всесвітні виставки. Перша світова війна перервала цю традицію. Після її завершення Олімпійський рух відновився й набув популярності. У 1912 р. результати стали фіксувати за допомогою електрогодинника. У 1920 р. було введено клятву олімпійців.

Із 1924 р. почали проводити регулярні ігри із зимових видів спорту, першість на яких мали спортсмени Скандинавії. Із 1928 р. до участі в Олімпіаді були допущені жінки.

Олімпійські ігри дали потужний імпульс розвитку спорту. У 1920—1930-ті рр. спорт став загальним захопленням.

Українська команда на Олімпійських іграх у міжвоєнні роки представлена не була (СРСР не брав участь в Олімпійському русі до 1952 р.), але українські спортсмени брали в них участь у складі команд Польщі, Румунії, Чехословаччини, Латвії, США, Канади. Серед українців, що здобули олімпійське золото, були кіннотник Адам Круликевич, шабліст Тадей Фрідріх.

Із початку XX ст. стрімко набирав популярність футбол. У 1904 р. була створена Міжнародна федерація футбольних асоціацій (ФІФА). Із 1930 р. регулярно проводили чемпіонати світу. Перший із них відбувся в Уругваї, де місцева команда й стала першим чемпіоном.

У 1900 р. було засновано один із найпрестижніших перехідних кубків тенісистів — Кубок Девіса.

Особливістю розвитку спорту в міжвоєнні роки стало те, що він почав набувати рис професійного. У 1917 р. в Канаді виникла перша професійна спортивна організація — Національна хокейна ліга (НХЛ).

ЦІКАВІ ФАКТИ

У тоталітарних державах (Італії, Німеччині, СРСР) спорт став своєрідним культом, формою вираження могутності нації, режиму. Так, у нацистській Німеччині Олімпіаду, що проходила в Берліні в 1936 р., прагнули перетворити на тріумф «арійської раси». Однак перемога чорношкірого американського бігуна Джессі Оуенса (завоював чотири золоті медалі) перекреслила ці плани, незважаючи на загальнокомандну перемогу німецької збірної.

ВИСНОВКИ

• Післявоєнний період позначився впливом війн і революцій, а також криз. Особливо це відчувалося в розвитку літератури.

• Поява і становлення тоталітарних режимів негативно позначилися на розвитку культури Італії та СРСР. У цих країнах митці були поставлені під суворий контроль держави.

• На початку XX ст. з'явилася масова культура, яка витіснила традиційну народну культуру.

• У 1896 р. було відроджено Олімпійські ігри. Під їх впливом відбувався стрімкий розвиток фізкультури і спорту.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Які етапи в розвитку літератури і мистецтва можна виділити в міжвоєнний період? 2. Що таке масова культура? 3. Як позначилася на літературному процесі Перша світова війна? 4. Які течії переважали в літературі та мистецтві в міжвоєнний період? 5. Що нового з'явилося в Олімпійському русі в 1920—1930-ті рр.?

6. Які чинники зумовили появу масової культури? 7. Якими були провідні ідеї філософської думки в 1920—1930-ті рр.? 8. Чому тоталітарні режими не були зацікавлені в різноманітті мистецьких стилів і напрямків та прагнули нав'язати один стиль, метод? 9. Який вплив мав кінематограф на суспільство? 10. Що спільного й відмінного було у творчості письменників міжвоєнного періоду? Які жанри літератури стали популярними? 11. Чому в міжвоєнний період центри музичної культури, кіно перемістилися до США?

12. Як політика впливала на розвиток спорту? Наведіть приклади. 13. Об'єднайтеся в групи та обговоріть, чи можна твори, створені за часів тоталітаризму, вважати мистецтвом.

14. Як ви вважаєте, чому вождь більшовиків В. Ленін назвав кіно «найважливішим із мистецтв»? 15. Напишіть есе на тему «Кіно: від наукового експерименту до мистецтва». 16. Складіть розповідь про життя й творчість одного з письменників 1920—1930-х рр. 17. Чи згодні ви з думкою, що період 1918—1939 рр. був позначений у європейському мистецтві найбільш яскравим протистоянням так званих авангардистів і традиціоналістів? Обгрунтуйте свою думку.

Практичне заняття

Друга світова війна в об'єктиві кінокамери

Узагальнення знань за розділом VIII «Повсякденне життя та культура в міжвоєнний період»

Тестові завдання для підготовки до тематичного контролю за розділом VIII «Повсякденне життя та культура в міжвоєнний період»

скачать dle 11.0фильмы бесплатно