§ 21. Події 1941-1942 рр.

1. Напад Німеччини на СРСР

У грудні 1940 р. А. Гітлер підписав директиву № 21 про затвердження плану війни проти СРСР — «Барбаросса». Спочатку датою початку операції було визначено травень 1941 р., проте через березневий переворот у Югославії дату нападу було перенесено на 22 червня. Разом з Німеччиною мали виступити Румунія та Фінляндія.

План передбачав, що основні сили Червоної армії будуть знищені в прикордонних боях, а німецька авіація зруйнує стратегічно важливі промислові центри СРСР. Війна мала закінчитися не пізніше листопада 1941 р. Імовірність ведення війни в умовах російських морозів німецьке керівництво навіть не розглядало.

Радянське керівництво отримувало від розвідників повідомлення про підготовку нападу, вони називали й конкретну дату — 22 червня. Проте Й. Сталін продовжував вірити, що А. Гітлер не нападе. Ігнорувалися й попередження від британців та американців. Зосередження німецьких дивізій уздовж кордону також мало б насторожити. Однак Радянський Союз сумлінно виконував свої зобов’язання й постачав Німеччині сировину та стратегічні матеріали. Навіть у перший день війни до Німеччини ще рухалися ешелони зі збіжжям.

22 червня 1941 р. на світанку німецькі війська атакували радянський кордон, розпочалася німецько-радянська війна.

• Проаналізуйте статистичні дані діаграми. Чи мала якась із двох армій суттєву перевагу?

Бойовий склад збройних сил СРСР і Німеччини, зосереджених на кордоні перед початком німецько-радянської війни

2. Події на радянсько-німецькому фронті

У перший день війни радянські війська втратили майже 200 літаків (причому більшість знищено на аеродромах), були зруйновані чи захоплені склади з боєприпасами, пальним, військовою технікою. Прикордонники відчайдушно оборонялись, однак німецькі війська швидко просувалися в глиб країни. Контрудари радянської армії у перший тиждень війни виявилися безрезультатними.

На північному напрямку в третій декаді червня в наступ пішли фінські війська й відвоювали Карельський перешийок. Німецька група армій «Північ» на початку липня досягла Пскова, група армій «Центр» протягом двох тижнів наступу в Білорусі оточила й узяла в полон під Білостоком і Мінськом 290 тис. червоноармійців. В Україні армії Південно-Західного фронту також зазнали поразки й були відкинуті від кордону. Радянський контрудар завадив групі армій «Південь» одразу захопити Київ, але загроза для української столиці залишалася.

Війська держав «Осі» просувалися вперед у середньому на 30 км за добу. Лише через тиждень після вторгнення був створений Державний комітет оборони (ДКО) на чолі з Й. Сталіним, який виступив 3 липня по радіо й оголосив про тактику «випаленої землі»: не залишати загарбникам «ні кілограма зерна, ні літра бензину». Промислові підприємства та матеріальні цінності евакуйовували на схід СРСР.

На початку липня німецькі війська окупували Латвію, Литву, Білорусь, значну частину України й Молдови. На початку серпня група армій «Північ» вийшла до Ленінграда, а війська групи армій «Центр» під Смоленськом узяли в полон 100 тис. радянських бійців, ще майже 40 тис. потрапили в полон під Ярославлем. В Україні група армій «Південь» оточила в районі Умані 20 радянських дивізій і вийшла до Дніпра.

Після цього А. Гітлер наказав спрямувати удари на південь (Київ, Донбас, багатий на нафту Кавказ) і на північ (Ленінград). Наприкінці серпня розпочався загальний наступ на Київ. У середині вересня дві німецькі танкові армії опинилися на відстані 200 км від столиці України, однак Й. Сталін відкидав неодноразові прохання командування Південно-Західного фронту дозволити відвести війська за Дніпро, аби уникнути оточення й полону.

• Ознайомтеся з висловлюванням Ф. Моргуна. Яким запам’ятався підлітку відступ Червоної армії? Чи знаєте Ви історії реальних людей, які пережили події червня 1941 р.?

«Безперервні потоки людей ішли, несучи на руках немовлят, ведучи підлітків, а за плечима — мішки й торбинки. Багато хто тягнув за собою візки... Безліч військової техніки й червоноармійців змішалися... тіснили один одного, утворювали... пробки й затори на... широких степових дорогах».

Зі спогадів Федора Моргуна, очевидця подій (Хто іде зірвав бліцкриг? — Полтава: Дивосвіт, 2006. — С. 29)

Битва за Київ закінчилася катастрофою. 19 вересня німці обійшли місто, і сім радянських армій потрапили в оточення. Південно-Західний фронт був повністю розгромлений, а командувач генерал М. Кирпонос загинув. З оточення вирвалося лише 15 тис. бійців, а 665 тис. потрапило в полон. 26 вересня 1941 р. ввійшли в Київ.

На північному напрямку на початку вересня німці оточили Ленінград, проте контрудар радянських військ завадив їм захопити місто. Розпочалася блокада Ленінграда, яка тривала 900 днів і забрала життя сотень тисяч мешканців міста.

Наприкінці вересня 1941 р. німці розпочали наступ на Москву й у районі Вязьми та Брянська взяли в полон понад 660 тис. червоноармійців.

У жовтні 1941 р. німецькі війська захопили Крим, окрім Севастополя, Таганрог, Харків та головні міста Донбасу.

Німецький наступ спричинив паніку в радянській столиці: тисячі москвичів намагалися будь-що виїхати з міста. Німці стояли на відстані 30 км від Москви, однак вони були виснажені й призупинили наступ.

З листопада 1941 р. США поширили на СРСР дію закону про ленд-ліз1 і почали доставляти морськими конвоями зброю та інші матеріали. Американські поставки здійснювались у критичні для Радянського Союзу періоди війни й відіграли важливу роль у стримуванні німецького наступу. До кінця листопада німецькі війська були зупинені на всіх напрямках, а в грудні 1941 р. радянські війська перейшли в контрнаступ і на початок 1942 р. відкинули німців на 100-250 км на захід. Невдача під Москвою стала першою великою поразкою Німеччини в цій війні.

1 Ленд-ліз (від англ. lend — позичати і lease — здавати в оренду) — система передавання позики чи оренда озброєння, боєприпасів, стратегічної сировини, транспортних засобів, що здійснювалася США до країн антигітлерівської коаліції в роки Другої світової війни.

• Ознайомтеся з висловлюванням Ф. Гальдера й визначте, як Московська битва вплинула на виконання плану «Барбаросса» і нацистського бліцкригу.

«Зруйновано міф про непереможність німецької армії. ...6 грудня можна вважати... одним з найфатальніших моментів у короткій історії Третього рейху. Сила й могутність А. Гітлера досягли свого апогею, і, починаючи з цього моменту, почали слабішати...»

Франц Гальдер, генерал, начальник штабу сухопутних військ Німеччини (Великая Отечественная война. 1941-1945. — М., 1998. - Кн. 1. - С. 279-280)

Проте закріпити успіх під Москвою радянському командуванню не вдалося. На середину квітня 1942 р. радянські війська, зазнавши значних втрат, припинили наступ. Спроби зняти блокаду Ленінграда також не дали результату й призвели до оточення в березні 1942 р. частини сил Волховського фронту. Улітку 1942 р. ініціатива знову перейшла до Німеччини.

Радянське командування очікувало продовження наступу на Москву, однак німці завдали удару на півдні. У травні вони розгромили Кримський фронт, у середині місяця захопили Керч, а на початку липня, після 9-місячної оборони — Севастополь. У Криму в полон потрапило чверть мільйона бійців.

Німецькі й румунські війська загрожували Кавказу, втрата якого суттєво наблизила б СРСР до поразки, бо без пального стала б непридатною бойова техніка. Невдачі на фронті підштовхнули Й. Сталіна до підписання в липні 1942 р. наказу № 227, що увійшов в історію під назвою «Ні кроку назад». Згідно з цим накозом, на фронті діяли загороджувальні загони, які розстрілювали всіх, хто наважувався відступити, навіть поранених.

Не зумівши захопити нафтові родовища поблизу азербайджанської столиці м. Баку, німецьке командування вирішило перерізати постачання нафти по р. Волзі. Головна битва відбулася в серпні 1942 р. під Сталінградом (нині Волгоград). З обох сторін у битві взяли участь понад півмільйона осіб. Наприкінці місяця німецька 6-а армія та війська союзних Німеччині держав досягли околиць міста.

• Проаналізуйте радянський пропагандистський плакат і німецьку агітаційну листівку. Що, на Вашу думку, спільного в цих документах, а чим вони відрізняються?

Радянський плакат. 1941 р.

Німецька листівка, що закликала бійців Червоної армії здаватися в полон. 1941 р.

• Ознайомтеся зі спогадами німецького та радянського офіцерів. Якою побачили Сталінградську битву її безпосередні учасники? У чому їхні настрої й оцінки збігаються, а чим вони відрізняються?

«Це була жахлива, виснажлива боротьба... у руїнах і підвалах... великого міста... Танки повзли по купах сміття й уламках... Ворога не було видно. Але він там був... Щоночі сотні човнів перевозили підкріплення через широкий потік у руїни Сталінграда, і все розпочиналося спочатку... Становище майже не змінювалося, а боєздатність наших військ танула».

Р. Грамс, офіцер 14-ї танкової дивізії вермахту (Бешанов В. В. Год 1942 — «учебный». — Минск, 2002. — С. 561)

«З кожним днем... становище неабияк ускладнювалося через відсутність продовольства. У перші дні ще було трохи продуктів: консерви, сухарі. Потім усе скінчилося. І тоді почали викопувати з-під снігу вбитих коней... Ховалися від вітру й холоду в землянках і куренях, спали... на землі... це був навіть не сон, а напівзабуття смертельно втомлених людей, змучених холодом і голодом. День у день втома накопичувалася, але не переходила ту межу, за якою настає байдужість до долі. Ми не ставали "дикунами”, як називали нас німці».

О. Грибков, офіцер Червоної армії (Исповедь лейтенанта. — М.: Мысль, 1999. - С. 108-110)

У середині жовтня німці припинили наступ. Перший етап Сталінградської битви закінчився.

3. Події на фронтах Південно-Східної Азії, Північної Африки та в Атлантиці

У період боїв за Москву на Сході активізувалася Японія. Вона планувала захопити ресурси Південно-Східної Азії, зокрема нафтові родовища в Індонезії. 7 грудня 1941 р. на світанку майже дві сотні японських літаків атакували тихоокеанську військово-морську базу США в Перл-Гарборі на Гавайських островах. 18 кораблів було потоплено або пошкоджено; майже 2,5 тис. американців загинуло. Того ж дня США та Велика Британія оголосили війну Японії. У відповідь Німеччина, Італія, Румунія, Угорщина й Болгарія оголосили війну Сполученим Штатам. Відтепер Ф. Д. Рузвельт уже не міг сподіватися, що участь США у війні обмежиться зоною Тихого океану.

У перші місяці 1942 р. японці досягли значних успіхів: біля східного узбережжя Малайї вони потопили два англійські кораблі, а згодом окупували всю Малайю. У лютому японці захопили Сингапур — важливу британську військово-морську базу. У полон потрапило майже 70 тис. британських та австралійських солдатів. Упродовж наступних трьох місяців японці захопили Голландську Ост-Індію (Індонезію) і Філіппіни, а також вторгайся в Бірму й загрожували Північно-Східній Індії та Північній Австралії.

Проте невдовзі американці взяли реванш. У травні 1942 р. американський флот розбив японців у Новій Гвінеї й відвернув загрозу Австралії, а через місяць японський флот зазнав тяжких втрат у битві в районі атолу Мідвей.

У той час, коли німці наступали на Кавказ і билися за Сталінград, в Атлантиці німецькі підводні човни потопили чимало кораблів противника. Улітку 1942 р. ситуація для британських та американських сил в Атлантиці була майже безнадійною. Це був пік успіху Німеччини, Японії та Італії в Тихому океані.

Німеччина розпочала новий наступ у Північній Африці, загрожуючи британським військам у Єгипті, які охороняли Суецький канал. Командував німецькою армією генерал Ервін Роммель, на прізвисько «Лис пустелі». На щастя для британців, А. Гітлер так і не збагнув до кінця значення Північної Африки в стратегії цієї війни, тож не надав Е. Роммелю необхідного підкріплення.

Зміцнивши свої бази на о. Мальті в Середземномор’ї, британці могли, з одного боку, забезпечувати всім необхідним свої війська в Єгипті, а з іншого — блокувати німецькі поставки Е. Роммелю. Як наслідок, до осені 1942 р. генерали Г. Александер і Б. Монтгомері мали значну перевагу над Е. Роммелем. Наприкінці жовтня 1942 р. 8-а армія Б. Монтгомері розпочала наступ на німецько-італійську армію Е. Роммеля поблизу єгипетського міста Ель-Аламейн.

На початку листопада війська Британії та її союзників прорвали німецьку оборону й переможно завершили битву. Постачання нафти з країн Близького Сходу через Суецький канал було захищено.

Битва під Ель-Аламейном, а також битви під Сталінградом і на Курській дузі на радянсько-німецькому фронті, битва за атол Мідвей у Тихому океані (червень 1942 р.) стали поворотним моментом Другої світової війни. Після Ель-Аламейна тривалий період воєнних невдач антигітлерівської коаліції закінчився. Розпочався період перемог.

Розвиваючи успіх, британські й американські війська під командуванням Дуайта Ейзенгауера висадилися в Марокко й Алжирі, затиснувши німецьку армію з обох боків. Однак Е. Роммель організував потужну оборону в Тунісі й чинив відчайдушний опір аж до травня 1943 р. У результаті чверть мільйона німців та італійців потрапило в полон. Усе Північне узбережжя Африки було в руках союзників; Середземне море стало безпечним для судноплавства.

4. Формування антигітлерівської коаліції

Початком створення антигітлерівської коаліції стало підписання в середині червня 1941 р. представниками 13 країн Спільної декларації про взаємодопомогу й відсіч агресії. Основою коаліції були США, СРСР, Велика Британія та Китай. Упродовж 1941-1942 рр. відбулося декілька міжнародних зустрічей та підписано важливі угоди, зокрема Атлантичну хартію 1942 р. В угодах сформульовані принципи коаліції: взаємодопомога в боротьбі проти Німеччини, Італії, Японії та їхніх союзників; мобілізація військових, економічних і політичних ресурсів для боротьби проти агресорів. Члени коаліції зобов’язалися не укладати з країнами-агресорами перемир’я чи сепаратний мир, а також продовжити співробітництво після завершення війни.

У липні 1941 р. Велика Британія та СРСР підписали угоду про спільну боротьбу з нацистською Німеччиною. На початку 1942 р. коаліція об’єднувала 26 країн. За пропозицією Ф. Д. Рузвельта країни антигітлерівської коаліції почали називати Об’єднаними Націями. Саме вони після переможного завершення в 1945 р. Другої світової війни ініціювали створення Організації Об’єднаних Націй (ООН).

• Антигітлерівська коаліція — військове та політичне об’єднання держав і народів, які під час Другої світової війни боролися проти нацистської Німеччини та її союзників.

• Розгляньте плакати часів Другої світової війни. Які, на Вашу думку, принципи антигітлерівської коаліції вони розкривають?

Радянський плакат. 1941 р.

Англійський плакат. 1941 р.

(Напис на англійському плакаті: «Цей чоловік (росіянин) твій друг. Він воює за свободу»).

5. Окупаційний режим на окупованих територіях

До осені 1942 р. німці захопили величезну територію — від Волги й Кавказу до Атлантики. Управління цими територіями здійснювалось або безпосередньо окупаційною владою, або через маріонеткові національні «уряди». На деяких територіях, наприклад в Австрії, офіційно окупаційної влади не було, бо країна вважалася невід’ємною складовою Третього рейху.

Польща була генерал-губернаторством, де існувала німецька цивільна адміністрація. Окуповані землі СРСР поділили між різними адміністративними одиницями: округ «Остланд» — Латвія, Литва, Естонія, Білорусь; дистрикт «Галичина» — Галичина; рейхскомісаріат «Україна» — Поділля, Волинь, більша частина Подніпров’я; «Трансністрія» — зона окупації Румунії — південь України, Північна Буковина, території вздовж Дністра, Бугу й Дунаю.

В окупованій Чехословаччині було три види окупаційного управління: Словаччину проголосили незалежною державою (під контролем німців); Чехію й Моравію — протекторатом; Судетську область — частиною Німеччини. У Франції окупаційне двовладдя було втілене, з одного боку, у маріонетковому уряді в м. Віші, а з іншого — в окупації німцями й італійцями значної частини території країни.

Німеччина використовувала землю, корисні копалини, робочу силу загарбаних країн для задоволення власних потреб. До Німеччини безперервно рухались ешелони з промисловими товарами, зерном, сировиною та мільйонами «остарбайтерів» — добровільно чи примусово вивезених робітників зі Сходу. Також широко використовували працю військовополонених і в’язнів концтаборів.

Найстрашнішою сторінкою Другої світової війни стала жорстокість окупантів до цивільного населення. У німецьких концтаборах за наказами А. Гітлера й керівника СС Г. Гіммлера було замордовано майже 12 млн в’язнів з усієї Європи. В окупованих країнах нацисти встановлювали «новий порядок».

Першими випробували на собі «новий порядок» поляки. Нацисти відправляли чоловіків, яким виповнилося 18 років, до трудових таборів у Німеччині, де їх виснажували тяжкою працею та нелюдськими умовами утримання.

• «Новий порядок» — репресивний режим, який запроваджувався нацистською Німеччиною на окупованих територіях. Характерними проявами були фізичне знищення людей за расовими, національними та політичними ознаками, організація таборів смерті, примусове вивезення людей до Німеччини як рабської робочої сили, економічний грабунок окупованих країн.

У разі опору репресії посилювалися. У 1942 р. два чехи кинули бомбу в шефа німецької таємної поліції в Чехії Р. Гейдріха. У відповідь було розстріляно понад 1,3 тис. чехів, а 3 тис. євреїв відправили на смерть до концтаборів. Через місяць с. Лідице, мешканці якого не мали жодного стосунку до замаху, було вщент зруйноване, а його мешканці спалені живцем або вбиті.

6. Голокост

Жахлива доля в роки війни спіткала євреїв. їх виселяли до спеціальних закритих районів — гето. Починаючи з 1942 р. нацисти масово розстрілювали євреїв або знищували їх у газових камерах концтаборів Бухенвальд, Заксенгаузен, Аушвіц, Дахау та ін. У ході війни було вбито майже 6 млн євреїв, зокрема 1,5 млн дітей. Понад 1,5 млн євреїв було знищено нацистами в Україні. Масове вбивство євреїв за расовою ознакою ввійшло в історію під назвою Голокост.

Однак євреї не були пасивними жертвами, вони чинили збройний опір нацистам. Символами єврейського опору в період Голокосту стали повстання у Варшавському, Мінському, Вільнюському, Білостоцькому гето, у концтаборі «Собібор» та інших місцях неволі.

Євреїв переховували від нацистів і колабораціоністів, діставали їм фальшиві (або чужі справжні) документи, організовували втечі з гето чи концтаборів, переправляли до партизанських загонів тощо.

Рятівникам єврейських родин Ізраїль присвоїв звання «Праведник народів світу». Станом на 2016 р. таке звання отримали 2,5 тис. українців.

7. Рух Опору

Окупаційна політика Німеччини та її союзників наражалася на спротив поневолених народів. На загарбаних територіях виникав рух Опору.

Рух Опору мав різні форми: організація страйків на підприємствах, пропагандистська робота, переховування поранених бійців, партизанська боротьба. Найбільшого розмаху цей рух набув у СРСР, Польщі та Югославії, Італії. На боротьбу піднялося також населення Франції, Албанії, Бельгії, Греції, Нідерландів і навіть Великої Британії, яка не була окупована. На Британських островах були створені загони для десантування на територію противника.

У русі Опору на теренах СРСР існували дві течії: комуністична (радянські партизани й підпільники) і національні (Українська повстанська армія (УПА), «Лісові брати» у країнах Балтії).

В Югославії до кінця 1941 р. діяло майже 80 тис. партизанів, очолюваних комуністом Йосипом Броз Тіто, а також сербські націоналістичні загони «четників» і хорватських «усташів». На території Польщі діяли Армія Крайова (АК) і прокомуністична Гвардія Людова (ГЛ). У Греції розрізнені загони були об’єднані в Народно-визвольну армію.

На завершальному етапі війни бійці руху Опору майже всіх європейських країн при наближенні армій країн антигітлерівської коаліції підняли повстання.

• Голокост (англ. holocaust — знищення, спалення) — безпрецедентне за масштабами знищення нацистами єврейського народу в роки Другої світової війни, геноцид.

• Рух Опору — опір у роки Другої світової війни на окупованих Німеччиною та її союзниками територіях, а також у самій Німеччині.

Бойова група французьких партизанів (макі). Фото. 1944 р.

Учасник Варшавського повстання на барикадах. Фото. 1944 р.

Більшість із них були результативними, проте в Польщі Варшавське повстання влітку 1944 р. було розгромлене німцями за бездіяльності Й. Сталіна.

У Німеччині відбулося кілька невдалих замахів на А. Гітлера. В Італії влітку 1944 р. була створена майже 100-тисячна партизанська армія. Бійці бельгійського й голландського рухів Опору рятували єврейські та ромські родини від відправлення до таборів смерті.

Щороку 10 квітня відзначається Міжнародний день руху Опору.

Підсумки другого етапу Другої світової війни

• СРСР, маючи перевагу в живій силі й озброєнні, програв початковий період війни, але Німеччина не змогла знищити радянські війська в прикордонних боях і завадити їм відступити в глиб країни.

• На окупованих територіях нацисти встановили жорстокий окупаційний режим. Активно боролися проти окупантів сили руху Опору.

• На радянсько-німецькому фронті після поразки німців під Москвою виникли передумови для перелому у війні. Вони, проте, не були реалізовані через провальну весняно-літню кампанію 1942 р. (захоплення німцями Криму, Донбасу, вихід до Волги й Кавказу).

• Завдавши в червні-листопаді 1942 р. поразки німецьким, італійським, румунським та угорським військам у першій битві під Сталінградом, німецьким та італійським — під Ель-Аламейном і в Північній Африці, японським — біля атолу Мідвей, країни антигітлерівської коаліції перехопили стратегічну ініціативу на всіх фронтах.

• Вступ у війну США, утворення антигітлерівської коаліції (СРСР, США та Велика Британія), а також подальше розширення її складу не залишали А. Гітлеру шансів на перемогу.

22 червня 1941 р. — напад Німеччини та її союзників на СРСР. Початок другого етапу Другої світової війни.

7 грудня 1941 р. — напад японців на Перл-Гарбор, вступ у війну США.

грудень 1941 р. — розгром німців під Москвою.

1942 р. — підписання Атлантичної хартії.

жовтень-листопад 1942 р. — перемога британської армії над німецько-італійською армією Е. Роммеля під Ель-Аламейном (Північна Африка).

1. Поясніть історичні поняття «антигітлерівська коаліція», «новий порядок», «Голокост», «рух Опору».

2. Охарактеризуйте основні події другого етапу Другої світової війни.

3. Чому, на Вашу думку, у червні 1941 р. Червона армія не змогла зупинити наступ німецьких і союзних Німеччині військ?

4. Охарактеризуйте стратегічну важливість України, Ленінграда, Москви, Сталінграда й Кавказу для переможного завершення війни.

5. Чи вважаєте Ви, що наказ № 227 був правильним і своєчасним кроком Й. Сталіна, аби виправити ситуацію у військах і зміцнити дух армії?

6. Розкрийте значення, основні принципи й етапи створення антигітлерівської коаліції.

7. Назвіть особливості та цілі нацистського окупаційного режиму в загарбаних країнах Європи.

8. Якими були причини розгортання руху Опору на окупованих територіях, його політична орієнтація, форми й методи боротьби?

9. Назвіть та обґрунтуйте фактами підсумки другого етапу Другої світової війни.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно